Постанова № 56219214, 25.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2016 р. Справа№ 910/12612/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача (за первісним позовом) : Янко І.О. -представник;

Від відповідача (за первісним позовом) : не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015

у справі № 910/12612/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

За позовом Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Експобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ"

про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 5 484 501,06 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ"

до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Експобанк"

про визнання кредитного договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Експобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії № 23/2005 від 21.12.2005, згідно якого виникла заборгованість у сумі 5 484 501, 06 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" подало зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним, відповідно до якої просив суд визнати недійсним договір кредитної лінії № 23/2005 від 21.12.2005 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" та Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Експобанк". Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі №910/12612/15 первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Експобанк" з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог було задоволено в повному обсязі.

У рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" за договором кредиту № 23/2005 від 21.12.2005, що становило станом на 15.07.2015 5 841 430,26 грн. та складалось з:

суми заборгованості за кредитом - 3 334,41 грн.;

суми заборгованості за простроченими відсотками - 404 919,34 грн.;

суми пені за простроченим кредитом - 1 205 719,40 грн.;

суми пені за простроченими відсотками - 146 508,37 грн.;

суми штрафу за простроченим кредитом - 666,88 грн.;

суми штрафу за простроченими відсотками - 83,87 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 21.12.2005 з метою задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Експобанк" на предмет іпотеки, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ", а саме: нежилу будівлю - ремонтно-будівельний столярний цех (літ. XXV), загальною площею 2 098, 20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76 шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Експобанк" права власності на нежилу будівлю - ремонтно-будівельний столярний цех (літ. XXV), загальною площею 2 098, 20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76 за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 05.01.2015 в розмірі 3 530 грн.без ПДВ.

Було визнано за Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Експобанк" право власності на нежилу будівлю - ремонтно-будівельний столярний цех (літ. XXV), загальною площею 2 098, 20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76 за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 05.01.2015 в розмірі 3 530 974 грн.без ПДВ.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 70 619,48 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення місцевого Господарського суду та прийняти нове, яким в задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк „Експобанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити в повному обсязі. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Експобанк" про визнання кредитного договору недійсним задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" у справі №910/12612/15 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі №910/12612/15 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" повторно звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 ГПК України після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, апеляційна скарга може бути подана повторно.

Товариство з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" повторно звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою після усунення обставин, зазначених у п.3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Одночасно відповідачем подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, у зв'язку з усуненням обставин , зазначених у п.3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" передано для розгляду головуючому судді (судді-доповідачу) Отрюху Б.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" у справі № 910/12612/15 сформовано колегію суддів у складі: Головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 26.01.2016.

22.12.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача (за первісним позовом) надійшли заперечення на апеляційну скаргу, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначене на 26.01.2016, представник відповідача (за первісним позовом) надав платіжне доручення для долучення до матеріалів справи, яке колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

26.01.2016 за розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" оголошувалася перерва на 09.02.2016.

08.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача (за первісним позовом) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 09.02.2016, представник відповідача (за первісним позовом) не з'явився. Представником позивача (за первісним позовом) подано клопотання про продовження строку вирішення спору, яке колегія суддів задовольнила та долучила до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016, було продовжено строк розгляду спору, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" та відкладено розгляд справи на 25.02.2016.

24.02.2016 через відділ документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги та продовження строку розгляду спору.

Також 24.02.2016 через відділ документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

В судовому засіданні 25.02.2016 представник позивача (за первісним позовом) надала свої пояснення по суті спору. Представник відповідача (за первісним позовом) у вказане судове засідання не з'явився.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2015 та 09.02.2016 у справі № 910/12612/15 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача (за первісним позовом).

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2005 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк „Експобанк", як банком, яке є повним правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю КБ „Експобанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ", як позичальником було укладено договір кредитної лінії № 23/2005 (далі за текстом - договір кредиту) у пунктах 1.1., 1.2. якого передбачено, що банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому кредити, заборгованість за якими в сумі не перевищує 10 000, 00 грн. з подальшим збільшенням ліміту кредитної лінії до 1 500 000, 00 грн. Строк дії кредитної лінії з 21 грудня 2005 року до 19 грудня 2008 року.

Від позичальника договір кредиту був підписаний його директором Процевським Г. В., якому повноваження на укладання договору кредиту з банком були надані рішенням зборів засновників, що відбулися 14.10.2005 і оформлені протоколом № 4, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з п. 1.5. договору кредиту, банк надає позичальнику кредити в межах кредитної лінії на умовах їхньої забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.

Пунктом 1.4. договору кредиту, строки користування, суми і процентні ставки по кредитах обумовлюються в додаткових угодах, що є невід'ємними частинами договору.

22.04.2008 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 67 до договору кредиту. Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 67 було продовжено строк дії кредитної лінії з 21 грудня 2005 року до 18 грудня 2013 року. Також у п. 2 сторони домовилися про установлення позичальнику по договору кредиту процентної ставки у розмірі 19 % річних з 01 квітня 2008 року.

19.12.2008 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 69 до договору кредиту, відповідно до п. 1 якої сторони домовилися п. 1.1. договору кредиту викласти в наступній редакції: "1.1. Банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому кредити, загальний розмір яких не перевищує 3 246 187 гривень 00 копійок. Пунктом 2 додаткової угоди № 69 до договору кредиту встановлено кінцевий строк погашення усіх траншів по договору кредиту загальною сумою 3 246 187 гривень 00 копійок до 18 грудня 2009 року.

18.12. 2009 було укладено додаткову угоду № 72, згідно умов якої з 18 грудня 2009 року кредитна лінія не поновлювальна, тобто після часткового або повного повернення кредиту подальше його надання не здійснюється. Встановлено кінцевий строк погашення усіх траншів по договору кредиту загальною сумою 3 226 187 гривень 00 копійок до 18 грудня 2010 року.

17.06.2010 між банком та позичальником було укладено угоду до договору кредитної лінії № 23/2005, якою сторони дійшли згоди змінити договір кредиту і викласти його в новій редакції. Зокрема, п. 1.1., 1.2., 1.3 договору кредиту: „1.1. Банк надає позичальнику кредит в сумі 3 201 187 гривень 00 копійок. 1.2. Строк користування кредитами встановлюється до 19 грудня 2013 року включно. 1.3. Процентна ставка за користування кредитами встановлюється у розмірі 21, 5 % річних".

У зв'язку з реструктуризацією заборгованості позичальника, 31 серпня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 105 у якій домовилися викласти договір кредиту у новій редакції, зокрема, згідно п. 1.1., 1.2., 1.3. Банк зобов'язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 3 410 000 гривень строком користування з 21 грудня 2005 року по 19 грудня 2013 року з процентною ставкою у розмірі 21,5 процентів річних, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в порядку, строки та на умовах, визначених договором кредиту.

19.12.2013 сторони дійшли згоди внести зміни до договору кредиту та викласти його у новій, остаточній редакції.

Так, згідно п. 1.1., 1.2., 1.3. договору кредиту, банк за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику кредит в розмірі 3 410 000 гривень 00 копійок одноразово в повному обсязі протягом одного банківського дня з дати отримання письмової заявки позичальника на отримання кредитних коштів. Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, а позичальник зобов'язується прийняти, використовувати відповідно до цільового призначення і повернути банку кредит та сплатити проценти/комісії за користування грошовими коштами та інші платежі в порядку, строки та на умовах, визначених договором. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 20% річних. В разі порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості протягом 90 календарних днів, починаючи з першого дня такого порушення до дня належного виконання порушених грошових зобов'язань або до спливу 90 днів з моменту такого порушення (в залежності від того, яка обставина настане раніше).

У разі непогашення позичальником простроченої заборгованості протягом 90 днів починаючи з першого дня прострочення, кінцевим строком погашення усіх кредитних коштів, процентів/комісій, неустойки та інших належних платежів за договором є 90 - й день прострочення будь - якого з грошових зобов'язань за договором.

Починаючи з 91-го календарного дня з моменту порушення грошових зобов'язань позичальником проценти за користування кредитом не нараховуються та не сплачуються, а банк починає нарахування позичальнику штрафних санкцій на умовах та в порядку, передбачених п. 5.1. договору.

У п. 1.4. договору кредиту сторони погодили, що кінцевим терміном повернення усіх кредитних коштів, процентів/комісії, неустойки та інших належних платежів за договором кредиту є 15 грудня 2017 року із настанням якого будь-яка заборгованість позичальника перед банком повинна бути повністю погашена.

Повернення кредиту (основної позичкової заборгованості) здійснюється позичальником відповідно до графіку погашення заборгованості, що міститься в додатку 1 до договору. Додатком 1 до договору кредиту сторонами були визначені щомісячні суми сплати кредиту починаючи з 15.01.2014 до 15.12.2017.

В п. 1.7. договору кредиту позичальник гарантував, що для укладання договору є всі належні повноваження керівника та дозволи інших органів управління позичальника.

Пунктом 2.6. договору кредиту сторонами погоджено, що проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно не пізніше останнього банківського дня поточного місяця та разом з повним поверненням кредиту.

Згідно з п. 2.9., 4.1.2. договору кредиту, банк має право вимагати від позичальника достроково повернути кредитні кошти, проценти/комісії за користування кредитом інші належні платежі у повному обсязі, звернути стягнення на забезпечення у разі порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або порушення термінів сплати процентів/комісій за користування кредитом.

Відподно п. 3.2. договору кредиту забезпеченням зобов'язань позичальника за договором є іпотека нежилої будівлі - ремонтно-будівельного столярного цеху (літ. XXV), загальною площею 2 098, 20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76, оціночною вартістю 6 172 000, 00 грн.

Пунктом 5.1. договору кредиту, у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитом, терміну сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, а також інших платежів, що належать до сплати позичальником за договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами за кожен день прострочення та штраф у розмірі 20 % від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення. Застосування штрафу та пені до позичальника здійснюється починаючи з 91-го дня прострочення виконання позичальником будь-якого з грошових зобов'язань за договором.

Згідно з п. 5.5. договору кредиту, нарахування неустойки згідно п. 5.1. договору здійснюється протягом 5 років, починаючи з першого дня застосування неустойки до позичальника.

Пунктом 5.6. договору кредиту, у випадку порушення позичальником терміну платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5 % від суми встановленого у п.1.1. договору розміру кредиту.

Отримання кредитів відповідачем за первісним позовом підтверджується підписаними сторонами додатковими угодами до договору кредиту, копії яких наявні в матеріалах справи та випискою по особовому рахунку за період з 21.12.2005 по 31.03.2011 щодо видачі коштів.

З боку відповідача за первісним позовом було допущено порушення умов договору кредиту в частині повернення кредиту та сплати процентів/комісій. Так, в останнє відповідачем за первісним позовом було здійснено черговий щомісячний платіж по поверненню кредиту згідно графіку погодженого сторонами в додатку 1 до договору кредиту 15.04.2014 в сумі 19 863, 89 грн. (платіж за квітень). Відсотки за квітень 2014 були погашені 23.06.2014, відсотки за травень 2014 були погашені лише частково на суму 24 149, 56 грн. 04.07.2014, 15.08.2014, 18.08.2014 та 12.09.2014 було здійснено часткове погашення відсотків за червень 2014 на суми 18 069, 28 грн., 19 994, 00 грн. та 11 000, 00 грн., в подальшому оплати за договором кредиту відповідачем за первісним позовом не здійснювалися, і доказів іншого матеріали справи не містять.

За розрахунком позивача за первісним позовом станом на 15.07.2015 заборгованість відповідача за первісним позовом за договором кредиту складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 3 334 249, 41 грн.; суми заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 404 919, 34 грн.; суми пені за простроченим кредитом в розмірі 1 205 719,40 грн.; суми пені за простроченими відсотками в розмірі 146 508, 37 грн.; суми штрафу за простроченим кредитом в розмірі 666 849,88 грн.; суми штрафу за простроченими відсотками у розмірі 83 183,87 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача за первісним позовом станом на 15.07.2015 складає 5 841 430, 26 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту, 21.12.2005 між позивачем за первісним позовом, як іпотекодержателем та відповідачем за первісним позовом, як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Звєрьковою Н. В. за реєстровим № у 1784 (надалі за текстом - іпотечний договір).

Згідно з п. 1.2., 1.2.1. іпотечного договору, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нежилу будівлю - ремонтно-будівельний столярний цех (літ.ХХV) загальною площею 2098,20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76 (надалі за текстом - предмет іпотеки).

Предмет іпотеки передається в повному обсязі, у тому числі такими, що не можуть бути відокремлені від предмету іпотеки без його пошкодження або зниження його вартості, системи опалення, газо- та/або енергопостачання, водопроводу та каналізації, заповнення дверних та/або віконних пройомів.

30.12.2013 сторони уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстровано за реєстровим № 4300. Згідно якого сторони дійшли згоди внести зміни до іпотечного договору шляхом викладення пункту 1.1. у наступній редакції: „1.1. За умовами договору кредиту іпотекодавець зокрема, зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредит в розмірі 3 410 000 гривень 00 коп. у строк до 15 грудня 2017 року, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги".

Пунктом 4.3. іпотечного договору передбачено, що за рішенням та на розсуд іпотекодержателя, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя) і у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту.

В пункті 4.5. іпотечного договору зазначено, що у випадку застосування позасудового врегулювання ціна продажу предмета іпотеки встановлюється на підставі оцінки відповідно до ринкових цін, що діють на момент продажу.

Згідно з п. 4.6. іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САК № 545788, виданого Середою Марією Сергіївною - державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, 30 грудня 2013 року за № 15696647 та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого Середою Марією Сергіївною - державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, 30 грудня 2013 року за № 15697057.

Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про право власності: 4137191, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 259632580000.

Іпотека, також, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про іпотеку: 4137217.

У зв'язку з порушенням відповідачем за первісним позовом умов договору кредиту, позивачем за первісним позовом надсилалися на адресу відповідача за первісним позовом повідомлення про заборгованість за договором кредиту (Вих. № 1701/1448 від 16.04.2014, Вих. № 1701/1649 від 06.05.2014) та вимога про усунення порушення відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (Вих. № 1701/3389 від 05.09.2014), які залишені ним без задоволення. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Згідно з звітом про оцінку майна, складеного 05.01.2015 суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ „Експертна компанія „Професіонал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року), вартість предмету іпотеки за іпотечним договором (ремонтно-будівельного столярного цеху (літ.ХХV), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76, загальною площею 2 145,9 кв. м.) станом на 05.01.2015 становить 3 530 974,00 грн.

Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням позичальником грошового зобов'язання за договором кредиту по поверненню кредитних коштів, сплаті відсотків за користування ними та нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання пені, у зв'язку з чим позивач за первісним позовом вказує на існування правових підстав для звернення в рахунок погашення такої заборгованості стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, що станом на сьогоднішній день належить відповідачу за первісним позовом.

Спір у справі за зустрічним позовом виник у зв'язку з недійсністю, на думку позивача за зустрічним позовом договору кредиту, у зв'язку з тим, що договір був укладений директором позичальника (позивача за зустрічним позовом) з перевищенням його повноважень щодо прийняття рішення на його укладення.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку спірні правовідносин між сторонами виникли на підставі Договорів кредиту та Іпотечних договорів, а тому вони підпадають під правове регулювання в т.ч. § 6 Глави 49, Глави 71 Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку".

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань за договором кредиту та надання позичальнику кредитних коштів на загальну суму 3 410 000, 00 грн., користування ними останнім у період з моменту видачі та по сьогоднішній день, а також, здійснення часткового повернення їх позичальником у загальному розмірі 75 750, 59 грн., із останнім здійсненим платежем в рахунок погашення наведеного зобов'язання - 15.04.2014.

За змістом ст. 10561 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи користування позичальником кредитним коштами у період дії договору кредиту (з моменту їх видачі по сьогоднішній день) та приймаючи до уваги, що позичальником було допущено порушення грошового зобов'язання за договором кредиту, то позивачем правомірно було обраховано суму процентів за користування такими коштами згідно встановлених в договорі кредиту ставок з урахуванням здійснення позичальником часткового повернення кредитних коштів та порушенням ним умов договору кредиту, заборгованість з оплати яких, враховуючи суми сплати, станом на 15.07.2015 становить 404 919, 34 грн.

Також, враховуючи вищезазначене, на підставі п. п. 5.1., 5.5. договору кредиту позивачем за первісним позовом були правомірно нараховані 1 205 719, 40 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період прострочення з 01.09.2014 по 14.07.2015 та 146 508, 37 грн. пені за прострочення сплати відсотків за період прострочення з 01.09.2014 по 14.07.2015.

Нарахування позивачем за первісним позовом 666 849, 88 грн. штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості на день її виникнення за прострочення сплати кредиту та 83 183, 87 грн. штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості на день її виникнення за прострочення сплати процентів, теж відповідає положенням п. 5.1. договору кредиту і відповідно є правомірним.

Вказана позиція викладена в п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14, згідно якого пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно погоджених сторонами умов договору кредиту банк має право вимагати від позичальника достроково повернути кредитні кошти, проценти/комісії за користування кредитом інші належні платежі у повному обсязі, звернути стягнення на забезпечення у разі порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або порушення термінів сплати процентів/комісій за користування кредитом (п. 2.9., 4.1.2. договору кредиту). При цьому, починаючи з 91-го календарного дня з моменту порушення грошових зобов'язань позичальником проценти за користування кредитом не нараховуються та не сплачуються, а банк починає нарахування позичальнику штрафних санкцій на умовах та в порядку, передбачених п. 5.1. договору (п. 1.3 договору кредиту).

Тобто, сторонами в силу положень ст. 6, 626 Цивільного кодексу України було погоджено в умовах договору кредиту виникнення у позичальника обов'язку з повернення всієї суми кредиту, який кореспондується з правом банку вимагати її повернення, у випадку невиконання позичальником у встановлені строки грошового зобов'язання щодо повернення кредитних коштів (згідно графіку) чи сплаті процентів за користування таким коштами.

Матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними, у зв'язку з чим в силу положень ст. 1052 Цивільного кодексу України та п.п. 4.1.2 договору кредиту у останнього виникло зобов'язання по достроковому поверненню всієї суми кредитних коштів, яке згідно положень ст. 530 Цивільного кодексу України на момент звернення з позовом до суду настало.

Згідно з статтею 193 Господарського кодексу країни суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона Матеріалами справи підтверджується наявність у позичальника станом на 15.07.2015 (дата, станом на яку позивачем здійснюється розрахунок заборгованості) грошового зобов'язання по поверненню на користь позивача кредитних коштів у загальному розмірі 3 334 249, 41 грн., сплаті процентів за користування ними у загальному розмірі 404 919, 34 грн., сплаті пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 205 719, 40 грн., сплаті пені за прострочення сплати процентів в розмірі 146 508, 37 грн., сплаті штрафу за прострочення сплати кредиту в розмірі 666 849, 88 грн. та сплаті штрафу за прострочення сплати відсотків в розмірі 83 183, 87 грн. на підставі договору кредиту.

Доказів на спростування викладеного відповідачем за первісним позовом не надано.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Положеннями ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про іпотеку" іпотека вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Із матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання взятих на себе за договором кредиту зобов'язань (в т.ч. з дострокового повернення всієї суми кредитних коштів) між банком та позичальником було укладено іпотечний договір.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено судом, згідно п. 4.6. іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно п. 4.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя, відповідно договору або законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання через продаж від власного імені предмету іпотеки чи передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність.

У відповідності до частин 1, 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавцю, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документів зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Матеріалами справи а саме листом вих. № 1701/3389 від 05.09.2014 підтверджується звернення банку до позичальника - іпотекодавця з вимогою про усунення порушень, що полягали в неналежному виконанні останнім умов договору кредиту щодо сплати заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті нарахованих за користування ними процентів, протягом тридцятиденного строку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором у разі невиконання цих вимог.

Частиною 3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 36 Закону України „Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Частиною 1 ст. 37 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Тобто, передбачений наведеними нормами договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у відповідному договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

Такого ж висновку дійшов Верховной Суд України в постанові від 26.12.2011 у справі №3-139гс11, а тому в силу ст. 111-18 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для врахування судами при вирішенні подібних спорів.

Як вже зазначалося судом, згідно положень іпотечного договору за рішенням і на розсуд іпотекодержателя, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), що полягає, зокрема, у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття рішення іпотекодержателем про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту (п. 4.3. договору кредиту).

Із змісту ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного 05.01.2015 суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року), вартість предмету іпотеки за іпотечним договором (ремонтно-будівельного столярного цеху (літ. ХХV), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76, загальною площею 2 145,9 кв. м.) станом на 05.01.2015 становить 3 530 974, 00 грн., що не перевищує встановленої судом заборгованості позичальника перед банком за договором кредиту. Тобто, в будь-якому випадку вартість спірного майна не покриває суми заборгованості (по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом) за договором кредиту, що спростовує доводи відповідача за первісним позовом щодо не співмірності суми заборгованості із вартістю предмета іпотеки.

Таким чином, вимоги банку про звернення в рахунок погашення заборгованості відповідача за первісним позовом за договором кредиту стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме, нежилу будівлю - ремонтно-будівельний столярний цех (літ. XXV), загальною площею 2 098, 20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76. та належить відповідачу за первісним позовом, ринкова вартість якої станом на момент прийняття рішення у справі становить 3 530 974,00 грн., шляхом визнання права власності на таке майна за банком є правомірними та обґрунтованими про що вірно вказав суд першої інстанції.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії протоколу № 4 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЕТ-СПОРТ" від 14.10.2005, на зборах 14.10.2005 учасники, що володіють 100 % голосів вирішили клопотати перед позивачем за первісним позовом щодо відкриття кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 500 000, 00 грн. терміном на 3 роки, для забезпечення виконання кредитних зобов'язань надати в іпотеку будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 76 і належить на праві власності товариству та надати директору товариства Процевському Г. В. повноважень на укладання та підписання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЕТ-СПОРТ" договору кредитної лінії, договору іпотеки, тощо.

За таких обставин суд першої інстанції задовольняючи в повному обсязі первісні позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог дійшов вірного висновку з чим погоджується колегія суддів.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд першої інстанції виходив з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до положень 8.7. статуту позивача за зустрічним позовом (в редакції, що діяла на момент укладання договору кредиту) директор товариства самостійно укладає угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні на суму що не перевищує 10 000, 00 грн. а угоди та контракти на суму понад 10 000, 00 грн. укладає тільки за рішенням зборів учасників товариства.

На момент укладання договору кредиту директор Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЕТ-СПОРТ" Процевський Г. В. мав необхідні повноваження, надані йому рішенням загальних зборів, для укладання такого договору, що спростовує відповідні твердження позивача за зустрічним позовом.

Крім того, відповідно до положень ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки особи, у разі наступного схвалення правочину особою, яку представляють.

В пункті 3.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними " від 29 травня 2013 року N 11, зазначено, також, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору кредитної лінії №23/2005 від 21.12.2005 є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Що стосується поданої відповідачем за зустрічним позовом заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За результатами розгляду зустрічної позовної заяви по справі суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем за зустрічним позовом позовні вимоги ним не доведені та не обґрунтовані, що є самостійною підставою для відмови у зустрічному позові.

Відповідач (за первісним позовом) зазначає про те, що він не погоджується з висновком суб'єкта оціночної діяльності про встановлення вартості предмета іпотеки, яка була долучена позивачем до первісної позовної заяви.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні суду. Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Відповідно до Постанови Пленуму № 4 від 23.03.2012 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В матеріалах справи міститься копія витягу зі звіту про оцінку суб'єктом оціночної діяльності предмету іпотеки, щодо якого призначено проведення експертизи, який є належним та допустимим доказом в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Даний звіт виготовлено згідно з положеннями Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінювачем - особою, яка склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог Закону.

Пунктом 5 вказаної постанови пленуму передбачено, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, яка передбачає що сторони користуються рівними процесуальними правами та зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідачем (за первісним позовом) не заявлялося дане клопотання в суді першої інстанції.

Тому суд апеляційної інстанції в силу приписів ст. 101 ГПК України таке клопотання не задовольняє, оскільки відповідачем не доведено неможливість подання відповідного клопотання в суді першої інстанції.

Доводи Відповідача (за первісним позовом) щодо невідповідності оцінки аргументованими доказами не підтверджені.

Пунктом 12 Постанови Пленуму № 4 від 23.03.2012 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" встановлено, що господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України № 910/11896/15; № 905/3114/13, № 910/2314/15-г, № 906/808/15, № 910/17936/14, № 910/8882/15.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні клопотання про призначення експертиз слід відмовити.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СОНЕТ-СПОРТ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/12612/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/12612/15 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко