Постанова № 56130506, 23.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 876/12275/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Бадівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі за позовом Долинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремтехсервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Іртас» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Ще в червні 2011 року Долинська об’єднана державна податкова інспекція в Івано-Франківській області Державної податкової адміністрації України (правонаступником, якої є Долинська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області) (далі – ОДПІ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремтехсервіс» (далі - ТОВ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Іртас» (далі – ТОВ-2) про стягнення в дохід держави коштів в розмірі 24681,60грн, отриманих за нікчемною угодою укладеною між ТОВ та ТОВ-2, застосувавши до відповідачів наслідки передбачені ст.208 Господарського кодексу України (далі - ГК).

В обгрунтування позовних вимог вказує, що відповідачі провели операції купівлі-продажі товарно-матеріальних цінностей без мети настання реальних наслідків, за нікчемними договорами, а відтак згідно ст.240 ГК прибуток (доход), що ними одержаний підлягає вилученню в доход відповідного бюджету за позовом ОДПІ у відповідності до п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі №2а-2088/11/0970 заявлений позов задоволено частково та стягнуто з розрахункових рахунків в банківських установах, що обслуговують ТОВ та за рахунок готівки в дохід Державного бюджету України податковий борг в сумі 22894грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі шляхом стягнення коштів отриманих за нікчемними угодами. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує на обставини викладені в позовній заяві, а також зазначає, що суд першої інстанції неналежно дослідив позовні вимоги податкового органу, що призвело зміни предмету позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що податковий борг ТОВ залишається не погашеним, а відтак підлягає стягненню з його рахунків у банківських установах згідно судового рішення.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає жодним чином, оскільки прийнято без будь-якого з’ясування обставин справи та застосування належних норм матеріального права.

Апеляційним судом встановлено, що у 2010 році між ТОВ та ТОВ-2 було укладено усний договір купівлі-продажу обладнання згідно якого, останній повинен був поставити ТОВ катанку та кабель силовий.

Згідно видаткових накладних від 28.04.2010 №РН-0262 ТОВ-2 було поставлено ТОВ товару на суму 15072грн, від 01.06.2010 №РН-0275 на суму 12297грн та від 19.08.2010 №РН-0704 на суму 12384грн, що також підтверджується податковими накладними на кожну партію товару №№0450, 1366 та 2439 (а.с.34-37, 100).

Зазначені поставки товару були ТОВ оплачені належним чином, що позивачем не заперечується, загалом на суму 39753,6грн.

Проте, під час проведення ОДПІ перевірки ТОВ податковим органом було зроблено висновок про нікчемність усного договору укладеного у 2010 році між даним підприємством і ТОВ-2, що станом на момент звернення ОДПІ до суду підтверджувалось актами перевірки позивача від 14.04.2011 №571/231/22170049 (а.с.7-19) та від 17.02.2011 №117/23-2/34419121 (а.с.22-33).

Відтак, враховуючи, що такий правочин вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, ОДПІ у відповідності до ст.208 ГК звернулась до адміністративного суду із цим позовом про стягнення в дохід держави 24681,6грн адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст.208 ГК якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Водночас передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК не можуть застосовуватись за факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією із сторін договору, оскільки це є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених вказаною нормою, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 19 вересня 2007 року у справі №21-337во07 та від 26 вересня 2006 року у справі №21-460во06.

В подальшому, у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року у справі №2а-1554/11/0970, яка набрала законної сили, цим судом було відмовлено у задоволенні позову ТОВ щодо скасування податкових повідомлень-рішень прийнятих на підставі перевірки ТОВ, та зроблено висновки щодо нереальності та фіктивності господарських операцій між ТОВ та ТОВ-2, зокрема 01.06.2010 та 19.08.2010, оскільки не було встановлено факту отримання ТОВ відповідних товарів.

Разом з тим, вказуючи про те, що договір укладений між ТОВ та ТОВ-2 є нікчемним, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

Відсутність у ТОВ-2 відповідних господарських та виробничих можливостей станом на момент перевірки такого, а також встановлена судом безтоварність господарських відносин із ТОВ, не може бути беззаперечним свідченням нікчемності спірного господарського зобов'язання між сторонами та не підтверджує його мети.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про укладення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідоме очікування настання протиправних наслідків тощо).

А, відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним судовим органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доведення.

Водночас, позивачем не надано суду жодного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо порушення публічного порядку шляхом укладення господарського договору.

Більше того, укладення договору між ТОВ та ТОВ-2 в усній формі не може свідчити про його недійсність.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Проте, згідно з ч.1 ст.218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже, якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку ст.208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку ст.208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину ще до моменту укладення договору.

В даному випадку, укладення відповідачами усного договору, супроводжувалось його частковим виконанням, яке опосередковувалося дійсним рухом активів (що підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року у справі №2а-1554/11/0970) та відображенням постачальником відповідних сум у складі податкових зобов'язань, що є достатнім свідченням вчинення цього правочину із самостійною діловою метою.

Відтак, такі дії відповідачів становлять самостійний склад податкового правопорушення, що й стало підставою для застосування відповідних правових наслідків до них податковим органом у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Сама собою нереальність певних господарських операцій між ТОВ та ТОВ-2, яка встановлена судовим рішенням не може свідчити про те, що сам договір між сторонами був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вказане повинно бути доведено належним чином та у встановлений спосіб, що проте не вчинено контролюючим органом, який до рішення апеляційного суду від 18 серпня 2015 року, та на момент звернення до суду із цим позовом не спромігся надати суду жодного доказу цього, окрім власних припущень викладених у актах перевірки. .

Крім того, оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Однак, позивач незважаючи на це, звернувся із позовними вимогами лише 24.06.2011 та просив стягнути санкції, зокрема по господарських операціях між ТОВ та ТОВ-2, які були проведені 01.06.2010, що підтверджується відповідними податковою та видатковою накладними (а.с.34-35), що виключає можливість задоволення таких позовних вимог згідно ст.250 ГК.

Згідно ч.1 ст.71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналогічної позиції дотримується Європейський Суд з прав людини, який у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо безпідставності позовних вимог ОДПІ, оскільки такі частково заявлені пізніше ніж через один рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності та у зв’язку із відсутністю підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК, в силу недоведеності позивачем направленості оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Апелянт в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилається, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Долинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 29 лютого 2016 року.