Рішення № 56124307, 17.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

Справа № 761/27321/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/2449/2016Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України і просив стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у трудових відносинах з 11.05.2002. З березня 2014 року відповідачем було припинено фінансування Кримської філії, в тому числі припинено виплату заробітної плати працівникам. У зв'язку із цим позивачем була подана заява про звільнення за власним бажанням згідно з п. 3 ст. 38 КЗпП України, та Наказом № 77-К від 25.04.2014 позивач був звільнений. Проте, розрахунок з позивачем не проведений, грошові кошти у день звільнення і до цього часу виплачені не були. Тому позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка складається з: заробітної плати - 3109 грн. 09 коп. за квітень 2014 року; винагороди за вислугу років - 310 грн. 91 коп.; компенсації за невикористані відпустки у розмірі - 13079 грн., 40 коп.; вихідної допомоги у розмірі - 15659 грн. 76 коп.; заборгованості із заробітної плати на 01.04.2014 року - 3244 грн. 82 коп., а всього 35403,98 грн., також просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2014 по день ухвалення рішення судом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2015 задоволені вказані позовні вимоги.

Стягнуто з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за березень-квітень 2014 року в розмірі - 35403 грн. 98 коп., що вказана з відрахуванням податків та обов'язкових платежів та кошти середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2014 по 08.12.2015 в сумі - 72720 грн. 00 коп., а всього в розмірі - 108123 (сто вісім тисяч сто двадцять три) гривні 98 коп.

Стягнуто з Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України в дохід держави судовий збір у розмірі - 1081 грн. 23 коп.

Не погодився з таким рішенням суду відповідач, його представником подана апеляційна скарга, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В скарзі представник відповідача посилається на те, що відсутня його вина у затримці здійснення розрахунку з позивачем, оскільки з 20.02.2014 Автономна Республіка Крим вважається тимчасово окупованою територією. Відповідач посилається на положення ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з якими відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права. Також вказується на необхідність застосування Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 163 6-VІІ від 12.08.2014 підпунктом «в» пункту 12.10 статті 12.10 визначено, що на тимчасово окупованій території України особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила про задоволення заявлених вимог.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Позивач повідомлений про розгляд справи в апеляційному суді через свого представника, яким було отримано судове повідомлення 27.01.2016 /а.с.124/. Проте, сторона позивача скористалась своїм правом надати заперечення на апеляційну скаргу в установлений судом строк, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

За наведених обставин та в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності вказаних осіб.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів розрахунок при звільненні з позивачем в строки передбачені законом та не довів, що вказане порушення мало місце не з їх вини.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи, проте не в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 11.05.2002 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду головного бухгалтера, що підтверджується копією наказу № 84-К, копією трудової книжки /а.с.11-15/ та визнано сторонами у справі.

Кримська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України згідно Положення, затвердженого 30.12.2004 є відокремленим структурним підрозділом ДП «Інформаційний центр», не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені та інтересах ДП «Інформаційний центр», проте має власну назву, окремий баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, круглу та інші печатки, має право вчиняти правочини передбачені законодавством та має статус платника податків /а.с.71-77/. Наказом № 164 від 22.04.2014 ДП «Інформаційний центр» прийнято рішення про закриття Кримської філії ДП «Інформаційний центр» з 25.04.2014 /а.с.65-66/.

Згідно Наказу № 77-к від 25.04.2014 ОСОБА_1 був звільнений з посади за власним бажанням ч. 3 ст. 38 КЗпП України. При цьому в наказі вказано про необхідність виплати: грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 13.05.2012 по 12.05.2013 в кількості 24 календарні дні; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період роботи з 13.05.2012 по 12.05.2013 в кількості 07 календарних днів; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 13.05.2013 по 16.01.2014 в кількості 16 календарних днів; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період роботи з 13.05.2013 по 16.01.2014 в кількості 05 календарних днів; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 17.01.2014 по 25.04.2014 в кількості 08 календарних днів; вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України /а.с.16,17/.

Відповідно до розрахункового листка за квітень 2014 року, належними до виплати позивачеві при звільненні були наступні суми: заробітна плата - 3109,09 грн.; винагорода за вислугу років - 310,91 грн.; компенсація за невикористані відпустки у розмірі - 13079,4 грн.; вихідна допомога у розмірі - 15659,76 грн. Всього нараховано 32159,16 грн., при цьому також вказано на заборгованість із заробітної плати - 3244,82 грн. /а.с.19/. Таким чином загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на день його звільнення становить 35403,98 грн., із податками та зборами.

Матеріали справи не містять даних, які свідчили б про отримання позивачем заробітної плати або інших належних до виплати сум згідно наказу про звільнення. Посилання відповідача на відсутність доступу до документації Кримської філії, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Натомість з Наказу № 164 від 22.04.2014 про закриття Кримської філії вбачається визначення відповідальної особи за вивезення документів Кримської філії до Херсонської філії. Крім того, в сучасних умовах бухгалтерський облік ведеться в електронній формі, і як на тому наголошує сам відповідач, виплата заробітної плати проводилась працівникам також в безготівковій формі шляхом електронного переказу. А отже при наявність здійсненої виплати вона була б підтверджена відповідними банківськими документами. За наведених обставин, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі та інших належних при звільненні сум, так як вказане не спростовано стороною відповідача належними доказами, що є його обов'язком виходячи з положень ст.ст. 10,60 ЦПК України. Разом з цим, слід звернути увагу і на поведінку позивача, який не заявляв жодних вимог до відповідача в позасудовому порядку, а з позовом до суду звернувся через один рік і п'ять місяців.

Так, в силу ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Положеннями ст. 117 КЗпП України також встановлена міра відповідальності за невиконання вказаного обов'язку.

Проте, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ, було визначено особливий правовий статус території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, порядок забезпечення реалізації прав громадян, та визначення відповідальності за порушення таких прав. Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону датою початку тимчасової окупації визначено 20.02.2014.

Згідно ст. 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Стаття 5 Закону регулює питання захисту прав і свобод людини і громадянина, культурної спадщини на тимчасово окупованій території.

Так, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Однак, в силу ч. 3 відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Згідно перехідних положень, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та втрачає чинність з моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України за умови попереднього і повного відшкодування збитків, нанесених внаслідок такої тимчасової окупації, у тому числі моральних збитків примусово переміщених осіб, або з дня прийняття Верховною Радою України рішення про визнання цього Закону таким, що втратив чинність.

Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Також 12.08.2014 був прийнятий Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 163 6-VІІ, який набрав чинності 22.11.2014. Цей Закон є спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», створює вільну економічну зону «Крим», та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Стаття 11 визначає особливості трудових відносин на території вільної економічної зони «Крим». На громадян України, які постійно або тимчасово проживають на території ВЕЗ «Крим» та/або перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, який має місцезнаходження на території вільної економічної зони «Крим», поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, згода на обов'язковість яких надана Україною, принципи Тристоронньої декларації засад, котрі стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної політики 1977 року, а також законодавство України про працю. На території вільної економічної зони «Крим»: а) гарантується вільна діяльність профспілок і право на страйк згідно із Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Профспілка, що поширює свою діяльність на територію вільної економічної зони«Крим», може бути створена (її керівні органи розміщені) також за межами території вільної економічної зони«Крим»; б) діють норми законів України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» (з урахуванням того, що організація (об'єднання) роботодавців може бути створена (керівні органи розміщені) за межами території ВЕЗ «Крим»), «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Стаття 12 цього Закону визначає особливості функціонування вільної економічної зони «Крим» під час тимчасової окупації її території. Так згідно з п. 12.10. на тимчасово окупованій території України:

а) обов'язки з дотримання прав людини покладаються на державу-окупанта згідно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами 1977 року;

б) особа звільняється від обов'язку отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, передбаченого Законом України «Про зайнятість населення»;

в) особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

Таким чином, слід погодитися з доводами апеляційної скарги про наявність спеціальних законодавчих актів, які підлягають застосуванню до правовідносин між працівником та роботодавцем та території АРК в період розірвання трудових правовідносин між сторонами у вказаній справі.

З дослідження даних обставин вбачається, що порушення трудових прав позивача виникло саме у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим, та як наслідок - неможливістю функціонування будь-яких органів, установ, організацій. Оскільки невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії), то відповідач в силу наведених вище норм не несе юридичної відповідальності, в тому числі у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, апеляційним судом відхиляються посилання сторони позивача, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу, щодо відсутності зворотної дії у часі цих Законів, з наступних підстав.

Так, ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) було надано тлумачення вказаної конституційної норми, зокрема вказано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується

людини і громадянина (фізичної особи).

В мотивувальній частині Конституційний Суд України вказав, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».

Оскільки, законодавець імперативно визначив дату початку окупації АР Крим, тому зазначена дата повинна застосовуватись при визначенні правовідносин, що виникли між сторонами та при застосуванні нормативно-правових актів, що їх регулюють.

Суд першої інстанції, в порушення вимог цивільного процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості, взагалі не досліджував даних обставин, не надав їм правову оцінку, та не мотивував у оскаржуваному рішенні мотиви відхилення даних доводів відповідача.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, які підлягали застосуванню, в зв'язку з чим висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати є необґрунтованим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 цього Кодексу порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Оскільки неправильність рішення суду першої інстанції полягає у неправильному вирішенні позовних вимог про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то колегія суддів вважає, що рішення може бути скасовано лише в цій частині. В решті рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2015 скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: