Ухвала суду № 56123170, 25.02.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Ведяніна Т.О.

Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.

УХВАЛА

іменем України

"25" лютого 2016 р. Справа № 572/4376/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Євпак В.В.

Капустинського М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Сарненського районного суду Рівненської області від "16" січня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною постанови від 18 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського Суду з прав людини № 59834/09, прийнятого 13 лютого 2014 року про а) зобов'язання Держави Україна виконати постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 17 червня 2009 року в справі № 2а-945 та сплатити 2 000 євро ОСОБА_3, б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку сплатити ОСОБА_3 простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Позивач просить скасувати вказану постанову, поновивши пропущений з поважних причин строк для звернення із позовом до адміністративного суду.

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 16 січня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою Сарненського районного суду від 17 червня 2009 року у справі № 2а-945, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 70102/09/9104, визнано протиправні дії УПФУ та зобов'язано УПФУ у Сарненському районі з 28.01.2009 року здійснити перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_3 відповідно до ст. 50, ч. 4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У зв'язку з невиконанням вказаних рішень суду, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою № 68467/12 від 09.10.2012 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін інші проти України» (заява № 68467/12 та 249 інших заяв) суд визнав прийнятними скарги заявників (у тому числі й скаргу ОСОБА_3.) за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; констатував порушення Україною названих положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції; постановив, що: (a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Головним держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42551810 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини на користь ОСОБА_3

Із даної постанови вбачається, що боржником визначено державу, стягувачем - ОСОБА_3, у резолютивній частині постанови викладено резолютивну частину рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року

В межах здійснення даного виконавчого провадження Міністерством юстиції України платіжним дорученням № 3573 від 19.09.2014 року сплачена позивачу сума у розмірі 34786,92 грн. (еквівалент 2000,00 євро), № 2163 від 16.09.2015 року сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 106620,53 грн. та платіжним дорученням № 1748 від 16.07.2015 року позивачу перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 437,85 грн.

18 листопада 2015 року головним держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №42551810 з виконання рішення Європейського суду від 13.02.2014 року у зв'язку з фактичним та у повному обсязі виконаним рішення Європейського суду згідно з виконавчим документом.

Як вбачається із змісту вказаної постанови, державним виконавцем встановлено, що кошти присуджені на користь стягувача рішенням Європейського суду виплачено у повному обсязі, а рішення національного суду, на час відкриття даного виконавчого провадження виконано.

Позивач вважає дії відповідача щодо завершення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання виконавчого документу протиправними, оскільки визначені судовими рішеннями Сарненського районного суду від 17 червня 2009 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року виплати позивачу не здійснюються в повному обсязі, у зв'язку з наведеним вважає рішення Європейського суду таким, що не виконано, а тому звернувся до суду із даним позовом та просить скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження та зобов'язати відповідача виконати рішення Європейського суду в повній мірі.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі в даному випадку діяли на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами і підзаконними нормативно-правовими актами України, тобто правомірно, а тому заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та Законами України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 2857-VI).

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.9 ч.2 ст.17 Закону № 606-XIV, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтями 2, 3 Закону № 3477-IV визначено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.8 Закону № 3477-IV, виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у п.«б» ч.1 ст.7 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині 3 цієї статті документів, здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».

У п.8 ч.1, ч.3 ст.49 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, відповідно до п.4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» було визнано право Кабінету Міністрів України як державного органу, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, у тому числі встановлення порядку та розміру соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження за п.8 ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV є виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджується, що боржником - державою Україною в особі Міністерства юстиції України було повністю виконано рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін інші проти України» стосовно ОСОБА_3, а саме: виплачено позивачу 2000 євро компенсації в еквіваленті 34786,92 грн., пеню за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини в розмірі 437,85 грн. та перераховано і виплачено заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 106620,53 грн.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження № 42551810 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щукін інші проти України» від 13.02.2013, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законодавством України, зокрема п.9 ч.1 ст.17 та п.8 ч.1, ч.3 ст.49 Закону № 606-XIV.

При цьому, доводи позивача про те, що рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін інші проти України» стосовно ОСОБА_3 щодо пені за несвоєчасну виплату коштів йому сплачено не в повному обсязі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів того, що за рішення національних судів сплачується пеня за несвоєчасне їх виконання.

У разі порушення строку, зазначеного в частині 1 ст.8 Закону, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення (ч.2 ст.8 Закону).

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що спеціальним Законом закріплено єдиний спосіб відповідальності за несвоєчасне виконання рішень Європейського суду з прав людини - це сплата пені.

Окрім того, безпідставними є посилання апелянти на те, що проведений Управлінням ПФУ в Сарненському районі перерахунок пенсії позивача, на виконання постанови Сарненського районного суду від 17 червня 2009 року у справі № 2а-945, за період з 28 січня 2009 року було здійснено не в повному обсязі.

Так, Сарненський районний суд Рівненської області дійшов правильного висновку, що рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року виконане, нарахування пенсії позивача на майбутнє враховуючи зміни умов такого нарахування може здійснюватися шляхом подачі ним нового позову, у разі наявності спору.

При цьому, судова колегія відзначає, що в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Отже, рішення Європейського суду від 13.02.2014 року виконано фактично та у повному обсязі, а тому дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження є правомірними, підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Сарненського районного суду Рівненської області від "16" січня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: В.В. Євпак

М.М. Капустинський

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вул.Городецького 13,м.Київ 1,01601

- ,