Ухвала суду № 56094815, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/9767/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Слюсар С.В.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 рокуу справі№826/17728/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» доСумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Укргазвидобування») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - відповідач, Сумська ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04 серпня 2014 року №0000011500.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив у задоволенні касаційної скарги відмовити з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Сумською ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області проведено камеральну перевірку своєчасності сплати ПАТ «Укргазвидобування» за користування надрами для видобування нафти, за результатами якої складено акт № 267/15/30019775 від 21 липня 2014 року.

Вказаним актом перевірки встановлено, що позивачем у порушення норм підпункту 263.12.1 пункту 263.1 статті 263 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачено податок за користування надрами для видобування нафти за період - лютий 2014 року, а саме: платіжними дорученнями №557 та №556 від 04 квітня 2014 року сплачено 710371,30 грн. з граничним терміном сплати до 30 березня 2014 року, що становить 5 днів затримки; платіжним дорученням №999 від 20 травня 2014 року на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України від 14 квітня 2014 року №26 про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) сплачено 2678087,53 грн. з граничним терміном сплати - 30 березня 2014 року, що становить 15 днів затримки та платіжним дорученням №2233 від 19 червня 2014 року на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України від 14 квітня 2014 року №26 про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) сплачено 2678087,53грн. з граничним терміном сплати - 30 березня 2014 року, що становить 15 днів затримки.

На підставі встановленого порушення відповідачем 04 серпня 2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000011500, яким за затримку на 15 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування нафти в розмірі 6066546,4грн., позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 606654,64 грн.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що грошові зобов'язання з плати за користування надрами для видобування нафти, визначені у розрахунку, сплачені позивачем із затримкою до 30 календарних днів, а тому відповідачем правомірно винесено рішення про накладення штрафу.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України у відповідній редакції (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до положень статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 100.1 статті 100 ПК України передбачена можливість перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 100.2 статті 100 ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

В пункті 100.8 статті 100 ПК України закріплено, що рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Пунктом 100.13 статті 100 ПК України передбачено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

На реалізацію наведеної бланкетної норми Податкового кодексу України Міністерством доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року видано наказ №574 «Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1853/24385 (далі по тексту - Порядок №574).

В пункті 1.4 названого Порядку закріплено, що визначення сум грошових зобов'язань (податкового боргу), що підлягають розстроченню (відстроченню), здійснюється за даними автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС), що ведеться органами державної податкової служби.

Пунктом 1.9 Порядку №574 передбачено, що строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом державної податкової служби рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

Відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку №574 не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття або отримання рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) орган державної податкової служби за місцем обліку платника податків (або за місцем обліку його грошового зобов'язання (податкового боргу)) укладає з цим платником договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу).

Строк дії договору починається з дати його підписання.

Також пунктом 3.8 Порядку №574 закріплено, що якщо договір про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) укладається пізніше дня прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), то таке рішення є підставою для ненарахування:

- пені, нарахованої за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання, сума якого підлягає розстроченню (відстроченню), за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору;

- штрафу, нарахованого за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків, за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору.

Відповідно до пункту 3.9 Порядку №574 на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).

Як встановлено судами, підставою для нарахування штрафу стало саме непроведення позивачем сплати узгодженого грошового зобов'язання у строки, визначені Податковим кодексом України.

Відповідно наведених вище положень Порядку №574 штрафні санкції не нараховуються тільки у разі прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) саме з дати прийняття такого рішення. Тільки у разі прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) сплати грошового зобов'язання до настання строку, визначеного для його сплати, тобто до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, підстави для застосування штрафу згідно зі статтею 126 ПК України будуть відсутні.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі №826/17728/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер