Ухвала суду № 56062006, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/21693/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Калашнікової О.В.,

Суддів: Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Одеської міської ради про зупинення виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі за позовом Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" до Одеської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

Державний заклад "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" звернувся в суд з позовом до Одеської міської ради, в якому просив: скасувати рішення №4611-VІ від 13.02.2014 року "Про відмову у наданні дозволу суб'єктам господарювання на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі" у частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Шклярука, 4-а у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель лікувального закладу; зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,826 га по вул. Шклярука, 4-А у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель лікувального закладу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі рішення Одеської міської ради у 1958 року Управлінню Одеської залізниці було відведено земельну ділянку площею до 4,5 га під будівництво лікарні. У 2006 році Одеська залізниця повідомила відповідача про згоду на передачу зазначеної земельної ділянки, наданої у 1958 році міській раді для подальшого її надання лікарні у постійне користування. З метою отримання зазначеної земельної ділянки у постійне користування у 2013 році позивач звернулась до Одеської міської ради у встановленому законом порядку, однак відповідач порушуючи норми процесуального та матеріального права порушивши будь-які розумні строки на вирішення зазначеного клопотання, ухвалив, на думку позивача, необґрунтоване та протиправне рішення, яким безпідставно відмовив у наданні вказаного дозволу на розробку проекту землеустрою.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, позов задоволено: скасовано рішення №4611-VI від 13.02.2014 року "Про відмову у наданні дозволу суб'єктам господарювання на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі" у частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Шклярука, 4-а у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель лікувального закладу; зобов'язано відповідача прийняти рішення про надання Державному закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,826 га по вул. Шклярука, 4-А у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель лікувального закладу.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Одеська міська рада звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державний заклад "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" є державним лікувально-профілактичним закладом та відноситься до сфери управління Міністерства Інфраструктури України.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 31.05.1958 року №446. Управлінню Одеської залізниці відведено земельну ділянку площею до 4.5 га між вулицями Парниковою Жовтневої революції та Героїв Прикордонників, під будівництво лікарні на 400 койок.

31 грудня 1969 року державною комісією було прийнято в експлуатацію побудовану лікарню за вказаною адресою по вул. Парникова. 4. Акт прийняття будівель в експлуатацію затверджений рішенням виконкому Одеської міської ради від 31.12.1969 року №800а.

Рішенням виконкому Одеської міської ради від 16.06.1966 року №437 вул. Парникова була перейменована у вул. Павла Шклярука.

31 грудня 1981 року державною приймальною комісією було прийнято в експлуатацію закінчене будівництво по розширенню лікарні - поліклініку та окремо стоячу заглиблену споруду (сховище цивільної оборони).

15 вересня 2006 року Одеська залізниця повідомила відповідача про згоду про передачу земельної ділянки, наданої у 1958 року під будівництво лікарні, міській раді з подальшою передачею лікарні у постійне користування.

08 листопада 2013 року позивач звернулася до відповідача із клопотанням у порядку статті 123 Земельного кодексу України щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у постійне користування для обслуговування будівель лікарні. До клопотання були додані графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

13 лютого 2014 року відповідачем прийнято рішення про відмову у задоволенні клопотання. Судами зазначено, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування підстав відмови позивачу у задоволенні його клопотання.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач в межах спірних відносин діяв з порушенням норм законодавства, а відтак зобов'язаний прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування такою ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку, та такого права набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної форми власності у встановленому законом порядку.

Згідно з статтею 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у паданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся із клопотанням України щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у постійне користування 08.11.2013 року, а оскаржуване рішення про відмову у задоволенні цього клопотання прийнято 13.02.2014 року, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем строків прийняття рішення.

Крім того, судами попередніх інстанцій вказано, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування підстав відмови позивачу у задоволенні його клопотання, однак такий висновок колегія суддів вважає передчасним та таким, що суперечить нормам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначалось відповідачем та вказано у оскаржуваному рішенні, підставою для відмови у задоволенні клопотання став факт розміщення на спірній ділянці будівель, що належать іншим, ніж позивачу, особам. Вказаній обставині судами не надано жодної правової оцінки, в тому числі щодо можливого порушення прав інших осіб, так само як і не спростовано цю обставину. У зв'язку з наведеним справа підлягає направленню на новий розгляд.

Крім того, зобов'язуючи відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суди фактично вийшли за межі своїх повноважень, оскільки таке рішення приймається органами місцевого самоврядування на основі адміністративного розсуду, є компетенцією саме міської ради. Дана обставина підлягає врахуванню при новому розгляді справи.

За правилами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: