Рішення № 56040981, 24.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/2023/15-ц Номер провадження 22-ц/775/100/2016

Головуючий в 1-й інстанції: Мірошниченко О.В.,

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О., Корчистої О.І.,

за участю секретаря: Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмут апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідно до укладеного договору ABAARM39250316 від 22.08.2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 4 843.97 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 22.05.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 12 585,27 грн., із яких: 4076,07 грн. - заборгованість за кредитом, 3,33 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1200,15 грн. заборгованість з комісії за користуванням кредитом, 6230,23 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 575,49 - штраф (процентна складова). Просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором ABAARM39250316 від 22.08.2012 року в розмірі 12 585,27 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі ABAARM39250316 від 22.08.2012 у розмірі 6 524,45 грн., із них: 4 076,07 грн. - заборгованість за кредитом, 3,33 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 658,15 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 286,90 грн.- штраф (процентна складова) та судові витрати у розмірі 126,28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

З зазначеним рішенням не погодився позивач, подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про зміну заочного рішення суду про стягнення заборгованість в частині застосування позовної давності в один рік до пені та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення пені в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано строк позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства відповідачем не надано суду заяви про застосування строку позовної давності. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кредитним договором збільшено позовну давність до пяти років.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності( а.с.101-102)

Відповідач в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін , оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки позивачем рішення суду оскаржується лише в частині застосування позовної давності в один рік до пені, тому в іншій частині апеляційний судом не перевіряється.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), яка мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, що 22.08.2012 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір ABAARM39250316, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 843.97 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 22.05.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 12 585,27 грн., із яких: 4 076,07 грн. - заборгованість за кредитом, 3,33 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1200,15 грн. заборгованість з комісії за користуванням кредитом, 6230,23 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 575,49 - штраф (процентна складова).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором частково, суд першої інстанції виходив з того, що за загальними правилами, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не може перевищувати один рік (п.1 ст.258 ЦК України). При цьому виходячи із правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня коли кредитор дізнався або повинний був дізнатись про порушення права. Не прийняв до уваги положення п.55 Умов та правил надання кредитного договору про встановлення пятирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, оскільки вони суперечать положенням п.1 ч.2 ст. 258 ЦПК України. Стягнув пеню за період з 17.06.2014 року по 22.05.2015 року.

Між тим, погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається із матеріалів справи умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, але ці умови не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 22 серпня 2012 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2015 року по цивільній справі № 6-1926цс15.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Проте заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин позовної давності в один рік до пені.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).

Як вбачається із матеріалів справи , справа судом розглянута у заочному порядку і заява відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності відсутня, а тому підстави для застосування позовної давності у суду першої інстанції були відсутні.

У звязку із зазначеним рішення суду в частині стягнення пені за один рік підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором ABAARM39250316 від 22.08.2012 року у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в розмірі 6 230 (шість тисяч двісті тридцять) гривен 23 копійки.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, невірне застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, що в свою чергу призвело до поверхового та неправильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 267,96 гривен.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязань скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «АкцентБанк» задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 липня 2015 року в частині стягнення пені скасувати.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №АВААRМ3925031 від 22.08.2012 року у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в розмірі 6 230 (шість тисяч двісті тридцять) гривен 23 копійки та судовій збір сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 267 (двісті шістдесят сім ) гривен 96 копійок .

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_2