Ухвала суду № 56030867, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/14550/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у рядку письмового провадженнякасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року

у справі №2а/1570/773/2011

за позовом Одеської залізниці

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Одеська залізниця (далі - позивач) звернулась до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2010 року №0001801630/0. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 03,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку Одеського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №1 служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, про що склали акт від 02 грудня 2010 року №708/16-3/01071580/96, яким встановлено порушення вимог статей 2, 5, 14 Закону України «Про плату за землю», підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у результаті чого платником занижено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 132 075,08 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2010 року №0001801630/0, яким визначив позивачу суму грошового зобов'язання з земельного податку у розмірі 198 112,62 грн., з яких основний платіж - 132 075,08 грн., штрафні (фінансові) санкції - 66 037,54 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині визначення та сплати земельного податку.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового та земельного законодавства, оскільки останній не являється власником чи землекористувачем земельної ділянки, а отже у нього відсутній обов'язок щодо слати земельного податку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку є Закон України «Про плату за землю».

Так, відповідно до статті 5 вказаного Закону, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 27 січня 2005 року Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» за №6334076 вбачається, що санаторій-профілакторій, що знаходиться за адресою Одеська область, м.Одеса, Французький бульвар (Пролетарський Бульвар),59 належить Одеській дорожній організації професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 27 червня 2003 року у справі 30/169-03-5301.

Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до листа-відповіді Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 05 травня 2011 року №01-18/768-08, в Управлінні земельних ресурсів відсутня інформація щодо власників (користувачів) земельної ділянки загальною площею 1,5 га, розташованої за адресою: м.Одеса, Французький бульвар,59; листа-відповіді Управління Держкомзему у м.Одеса від 29 квітня 2011 року №01-03-07/1746 - інформація щодо документів, які посвідчують право власності (користування) на земельну ділянку розташованої за адресою: м.Одеса, Французький бульвар,59 у державному фонді документації із землеустрою управління, відсутня; листа-відповіді Управління Держкомзему у м.Одеса від 04 травня 2011 року №01-04-07/1781 - інформація щодо документів, які посвідчують право власності (користування) на земельну ділянку розташованої за адресою: м.Одеса, Французький бульвар,57-57а, у державному фонді документації із землеустрою управління, відсутня; листа-відповіді Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 08 квітня 2011 року №08-08/6050 - відсутні відомості щодо виникнення будь яких прав на земельну ділянку, площею 1,5 га, яка розташована за адресою: м.Одеса, Французький бульвар,59 станом на 07 квітня 2011 року.

Слід також зазначити, що Одеська дорожня організація професійного союзу залізничників та транспортних будівельників України є окремою юридичною особою, яка знаходиться на обліку в податковій інспекції з 29 лютого 2000 року.

За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на час проведення спірної перевірки ні позивач, ні будь-який з його структурних підрозділів не були користувачами спірної земельної ділянки.

Викладене спростовує твердження відповідача про те, що структурний підрозділ позивача є користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: м.Одеса, Французький бульвар,59.

Відтак, викладені в акті перевірки відповідача висновки щодо порушення Одеським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням №1 служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці вимог Закону України «Про плату за землю», не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач, заперечуючи проти адміністративного позову, не надав суду відповідні належні докази в підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 14 грудня 2010 року №0001801630/0.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що у межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року та хвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі №2а/1570/773/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.