Постанова № 56029820, 17.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/4858/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Скрипки І.М.

Яковлєва М.Л.

розглянув апеляційну скаргу ПрАТ "Укрпрофтур" на рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2015 року № 910/4858/15-г (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"

до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"

про стягнення грошових коштів

за участю представників сторін:

позивача- Безугла С.О.за довіреністю

відповідача- Конограй Н.В. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.03.2015 р. у справі № 910/4858/15 позов ТОВ " Благодійний союз" про стягнення з ПрАТ" Укрпрофтур" грошових коштів у розмірі 6 600 000грн. задоволений.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач до Київського апеляційного господарського суду звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом всіх обставин, що мають значення, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги, вважає рішення місцевого суду таким, що підлягає скасуванню .

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає їх необґрунтованими, просить залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Представником відповідача заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Федерацію профспілок України. Необхідність залучення даної особи обґрунтовано тим, що у випадку залишення апеляційної скарги без задоволення, виконання рішення місцевого суду буде можливо лише за рахунок майна, переданого Федерацією профспілок України до статутного капіталу відповідача, отже буде позбавлено можливості отримати дивіденди.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що Федерація профспілок України не є стороною правовідношення, відповідно до якого виник спір (договір купівлі-продажу). Крім того, спір не зачіпає корпоративні інтереси будь-якої іншої особи, оскільки ґрунтується на поверненні коштів, сплачених за недійсним договором.

Представником відповідача заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору службу виконання рішень, з огляду на те, що за оскаржуваним рішенням, в порядку виконавчого провадження з відповідача вже списано 160 223,54грн.

Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки оскарження рішення суду, на підставі якого виданий наказ на примусове виконання, зупиняє виконавче провадження. Крім того, за змістом ст. ст. 116,117 ГПК України за результатами перегляду рішення місцевого суду, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині постанови зобов'язує господарський суд видати відповідний наказ, у тому числі і про поворот виконання рішення у разі скасування або зміни рішення суду першої інстанції, відповідно до приписів ст. 122 ГПК України, або провести виконавчі дії у відповідності з новим судовим рішенням шляхом усунення наслідків скасованого повністю або частково рішення.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу Державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав.

Представником відповідача заявлено клопотання про витребування доказів, а саме довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо власника нежилого приміщення по вул. Павлівська,4-8 м. Києва, довідку від ДПІ щодо сплати податку згідно договору купівлі - продажу нерухомого майна, банківські документи щодо сплати вартості майна та за відсутності первинних бухгалтерських документів щодо здійснення оплати призначити судову економічну експертизу.

Зазначени клопотання не підлягають задоволенню оскільки зазначені документи не стосуються предмету спору, до ЄДР нерухомого майна мають вільний доступ зацікавлені особи, зокрема з листа ФДМУ вбачається, що в процесі реєстрації прав власності виявилось, що майно перебуває під арештом, накладеним ВДВС Шевченківського РУЮ; у матеріалах справі наявні банківські виписки щодо руху коштів з зазначення платежу, а тому спеціальних знань в підрахуванні сплачених коштів не потрібно.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 29.09.2010р. між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., зареєстрований у реєстрі за № 1759.

Ціна нерухомого майна за цим договором становила 6 600 000грн., в т.ч. ПДВ, що дорівнює 1 100 000грн. Відповідно до п. 4.1-4.2 Договору, до моменту підписання цього Договору покупець сплатив продавцю кошти в розмірі 2 525 500грн., в т.ч. ПДВ - 420 916,67грн., решта грошових коштів в розмірі 4 074 500грн., в т.ч. ПДВ 679 083,33грн. підлягає сплаті після підписання договору до 01.10.2012 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року по справі № 47/296, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014, позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.2010 нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв.м. вартістю 6 600 000грн., укладений між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", як покупцем; визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України, м. Київ на спірне нежиле приміщення, яке витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння ТОВ "Благодійний союз".

Судовим рішенням, встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" не являлось власником проданого за вказаним вище договором нерухомого майна, оскільки воно не вибувало на його користь із державної власності у встановленому законом порядку.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів в розмірі 6 600 000грн., мотивуючи вимоги тим, що при вирішенні Господарським судом міста Києва позову по справі № 47/296 та визнанні недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між позивачем та відповідачем, судом не вирішено питання про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходив з того, що договір визнано недійсним, а позивачем було сплачено відповідачеві за вказане майно грошові кошти в розмірі 6 600 000грн. на виконання недійсного договору, що було підтверджено сторонами, відповідач на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти, що ним були отримані на підставі недійсного правочину.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач вказує на те, що судом не витребувані та не досліджені бухгалтерські документи, що підтверджують господарську операцію, а саме факт перерахування коштів відповідно договору купівлі-продажу. Це призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Належним доказом порушення прав власності на нерухоме майно є його державна реєстрація, проте під час розгляду справи судом першої інстанції. Жодного документу, яким би підтверджувався факт державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно, так саме і факт державної реєстрації за державою не надано, тоді як за інформацією реєстру прав власності, спірне майно зареєстровано за позивачем, отже не вибувало з його володіння. Вказане свідчить про те, що порушення прав позивача не відбулось, а тому звернення з позовом є безпідставним.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», листа ВСУ від 24.11.2008р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

Відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Посилання відповідача на те, що на момент розгляду справи майно зареєстровано за позивачем не заслуговують на увагу з огляду на те, що саме ФДМУ може оспорити державну реєстрацію спірного майна за позивачем відповідно до рішення господарського суду м. Києва № 47/296, оскільки реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).

Запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача та навпаки.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07. 2004 визначено новий підхід до процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. У частині 1 статті 19 цього Закону ( ст. 27 у редакції від 26.11.2015 року) зазначено, що до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно, віднесено: укладені у встановленому законом порядку договори; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; рішення суду, що набрало законної сили, інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

Оскільки витребування майна, за рішенням суду, відбулось на користь держави в особі ФДМУ, то звернення до реєстратора речових прав про перереєстрацію права власності повинно проводитись саме державним органом.

За таких обставин, наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про те, що майно зареєстровано за позивачем не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до відомостей з державного реєстру, нерухоме майно перебуває під обтяженням відповідно постанови ДВС Шевченківського РУЮ.

Конституційний суд України у рішенні від 09.07.2002 року N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) зазначив, що право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Посилання відповідача на ст. 530 ЦК України є хибними, оскільки рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2011 року по справі № 47/296, набуло чинності зі спливом трьох років з прийняттям Вищим господарським судом України постанови від 26.11.2014р.

З цього часу, відповідач повинен був усвідомлювати, що наслідки, передбачені ст. 215,216 ЦК України неминуче настануть, а тому не надсилання претензії чи листа з вимогою про повернення коштів за недійсним правочином не є підставою для відмови у стягненні коштів за недійсним правочином.

Вимога щодо повернення виконаного за недійсним правочином передбачена пунктом 1 частини третьої ст. 1212 ЦК України. При цьому за змістом ч. 2 цієї норми зазначена вимога застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Посилання на відсутність первинних документів про сплату позивачем на користь відповідача 6 600 000грн. і як наслідок неповне з'ясування, судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно договору купівлі-продажу, що в судовому порядку визнаний недійсним, вказано, що до моменту підписання договору (п.4.1) покупець сплатив на користь продавця 2 525 500грн., решта коштів в розмірі 4 074 500грн. підлягала сплаті у строк до 01.10.2012р.

Відповідно банківських виписок про рух коштів, долучених до відзиву до апеляційної скарги, позивачем перераховано відповідачу за недійсним договором 200 000грн. платіжним дорученням № 9 від 20.10.2010, 265 000грн- платіжне доручення № 14 від 03.11.2010, 100 000грн. за платіжним дорученням № 15 від 03.11.2010, 840 000грн. за платіжним дорученням № 16 від 08.11.2010, 1 400 000грн. за платіжним дорученням № 27 від 30.11.2010, 287 750 грн. за платіжним дорученням № 28 від 30.11.2010, 300 000грн. платіжні доручення № 52 від 16.11.2011 та № 57 від 18.02.2011, 149 994грн. за платіжним дорученням № 59 від 28.02.2011 15 006 грн. за платіжним дорученням № 60 від 02.03.2011, 226 750 за платіжним дорученням № 88 від 25.07.2011, що загалом становить 3 784 500грн.

З урахуванням сплачених до моменту підписання та після підписання договору купівлі - продажу коштів, за вищеперерахованими платіжними дорученнями, сплачена позивачем сума становить 6 310 000грн.

Доказів того, що позивачем здійснена оплата за недійсним договором у сумі 290 000грн. не надано, тому колегія суддів вважає за необхідне змініть рішення суду, зменшивши суму що підлягає стягненню на зазначені 290 000грн..

При цьому слід зазначити, що платіжне доручення № 4 від 25.06.2010 на суму 325 000грн. колегія суддів не може прийняти як платіж за недійсним договором, оскільки призначення платежу вказано «конкурсна гарантія в розмірі 5% вартості стартової ціни продажу майна», тоді як договір не містить посилань про те, що майно реалізовувалось на торгах/аукціоні.

Проте, позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення коштів.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за приписом ч.5 ст. 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду.

Таким чином, з моменту визнання недійсним договору купівлі-продажу згідно рішення суду, у відповідача, у відповідності до ст. 216 ЦК України виник обов'язок сплатити на користь позивача грошові кошті, які перераховані в якості оплати по вказаному договору. Однак, відповідач сплачені за недійсним договором кошті не повернув, що стало підставою для звернення позивача, з відповідним позовом, з метою захисту свого права в судовому порядку.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101,103,105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПрАТ "Укрпрофтур" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2015 року у справі № 910/4858/15-г -змінити.

Частину 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, будинок 2, ідентифікаційний код 02605473), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз" (04050, м. Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, ідентифікаційний код 35893156), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти в розмірі 6 310 000грн. (шість мільйонів триста десять тисячі гривень 00 коп.) та судові витрати в розмірі 73 080,00грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень). Видати наказ».

В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2015 року у справі № 910/4858/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді І.М. Скрипка

М.Л. Яковлєв