Ухвала суду № 55937820, 19.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

19 лютого 2016 р. Справа № 663/2315/15-а

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кустов О.Ю. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Шеметенко Л.П.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу прокуратури Херсонської області на ухвалу Скадовського районного суду Херсонської області від 22.12.2015 року у справі за адміністративним позовом прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області 3-тя особа: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави звернувся до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області з вказаним позовом посилаючись на те, що п.5 рішення №829 від 20.05.2015 відповідач вніс зміни в свої попередні рішення та надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою , щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,0440 га із земель запасу ФОП ОСОБА_1 під розміщення водних атракціонів поруч з пансіонатом «Маяк» смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області .

Позов обґрунтовано тим, що в порушення вимог ст.ст. 116, 124, 134 Земельного кодексу України ( далі ЗК України) третій особі дано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою без проведення земельних торгів прокурор просив визнати протиправним та скасувати п.5 вищевказаного рішення , вважаючи , що порушена передбачена законом процедура передачі земельної ділянки у користування.

Ухвалою Скадовоського районного суду Херсонської області від 22.12.2015 року справу за позовом прокурора Скадовського району Херсонської області до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області 3-тя особа: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України. Розяснено позивачу право на звернення до суду в порядку ЦПК України за підсудністю.

В апеляційній скарзі, позивач , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції- скасувати та постановити нову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи питання про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, що виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.

З такими висновками не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З аналізу норм ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 6 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України випливає, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури.

Згідно положень ст. 13, 14 Конституції України, ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України власниками землі є держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади.

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010, у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, п. "а", "б", "в", "г" ст. 12 Земельного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору у справі є оскарження рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,0440 га із земель запасу ФОП ОСОБА_1.

Слід відмітити, що Верховний Суд України у судових рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, зазначив із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній на даний час редакції) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Суд апеляційної інстанції, керуючись частиною першою статі 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України у цій справі з мотивів, викладених вище, та додатково зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у зазначених постановах щодо вільного вибору місцевою радою суб'єкта надання земельної ділянки з таких підстав.

Положеннями статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок передачі у власність, в користування та в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, встановлено виключні підстави для відмови у наданні земельних ділянок. Така відмова може бути оскаржена до суду. На відміну від зазначеного, частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відносинах розпорядження землями державної та комунальної власності органи влади та місцевого самоврядування діють відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правова позиція суду апеляційної інстанції у цій справі ґрунтується на висновках, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яким надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

З вищевикладених норм та практики Конституційного Суду України вбачається, що Лазурненська селищна рада реалізовуючи свої повноваження щодо вирішення питань розпорядження, передачі у відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки, виступає виключно як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що даний спір виник з публічно-правових відносин, за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував в межах наданих законом повноважень свої управлінські функції, зокрема, його рішення і оскаржуються позивачем, а тому даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Разом з тим, апелянт при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не сплатив судовий збір.

01 вересня 2015 року набрали законної сили зміни до Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких за подачу апеляційної скарги на ухвалу судовий збір сплачується в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, тобто 1218 грн.

Виходячи із відсоткової ставки, встановленої Законом України «Про судовий збір», розмір судового збору, що має бути сплачений особою, яка подає апеляційну скаргу в межах даної справи, складає 1218 грн.

Відтак, з апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1218 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196,197, 199, 204, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Скадовського району Херсонської області - задовольнити.

Ухвалу Скадовського районного суду Херсонської області від 22.12.2015 року у справі за адміністративним позовом прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області 3-тя особа: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стягнути з прокуратури Херсонської області несплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1218 грн. на користь державного бюджету України на рахунок №31212206781008, код бюджетної класифікації - 22030001, одержувач - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДПРОУ 38016923, банк отримувач: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, в сумі 1218 грн.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.О.Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: Л.П.Шеметенко