Постанова № 55934020, 15.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2016 р. Справа № 920/1639/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І. В.

за участю секретаря Курченко В.А.

за участю представників:

позивача - не зявився,

відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5755 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 19.11.15р. у справі № 920/1639/15

за позовом Фермерського господарства "Т.М.Б.", м.Лебедин,

до Лебединської районної державної адміністрації Сумської області, м.Лебедин,

про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.11.2015р. (суддя Коваленко О.В.) відмовлено у позові про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, зареєстрованого за №040862100186 від 13.03.2008р., підписаної 29.12.2012р. між Лебединською районною державною адміністрацією та ФР "Т.М.Б.", яка зареєстрована у Відділі Держкомзему у Лебединському районі, про що у державному реєстрі зроблено запис від 29.12.2012р. за №592290004003958.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Позов обґрунтовано тим, що погодження бажаних місця розташувань земельної ділянки, яка передається у приватну власність громадянину для ведення особистого селянського господарства на території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області за своїм змістом не є наступним схваленням та дією, що свідчить про прийняття до виконання оспорюваної угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 29.12.2012р. Акту приймання-передачі земельної ділянки загальною площею 150,2073 га, яка знаходиться на території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області від позивача відповідачеві на виконання оспорюваної угоди не існує.

Таким чином, як зазначає апелянт, висновок господарського суду першої інстанції щодо вчинення позивачем дій на виконання оспорюваної угоди не відповідає обставинам справи, а рішення є незаконним та необґрунтованим.

22.01.2016р. до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №729), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечував та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

08.02.2016р. до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. №1465), в якому відповідач просить розглянути справу без його участі.

Позивач у судове засідання не зявився, про причини не зявлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 25.01.2016р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В жовтні 2015р. фермерське господарство «Т.М.Б.» звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Лебединської районної державної адміністрації про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, зареєстрованого за № 040862100186 від 13.03.2008 року, укладеної 29.12.2012 року між Лебединською районною державною адміністрацією та фермерським господарством Т.М.Б., зареєстрованої у Відділі Держкомзему у Лебединському району, про що у державному реєстрі зроблено запис від 29.12.2012 року за № 592290004003958.

Позов обґрунтовано тим, що 04.03.2008 року на виконання розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації №129 від 06.03.2008 р. Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та надання її в оренду гр. ОСОБА_1Б. між Лебединською районною державною адміністрацією і Фермерським господарством Т.М.Б. укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 150,2073 га, яка знаходиться на території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області строком на 5 років для створення фермерського господарства. (п.8 договору).

Договір зареєстрований у Лебединському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.03.2008 року за № 040862100186.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 13.03.2008р. земельна ділянка загальною площею 150,2073 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва була передана позивачу.

22.07.2011 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до п.1 якої п.8 договору викладено в новій редакції, а саме договір укладено на 25 років. Згідно умов вказаної угоди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему в Лебединському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.12.2011 р. за № 592290004000977.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди від 22.07.2011р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1518 694 грн. 00 коп.

Відповідно до п.9 додаткової угоди орендна плата вноситься орендодавцем у грошовій формі у розмірі 45561 грн. 00 коп. - в рік 3% нормативної грошової оцінки землі. Вноситься рівномірними частками щомісячно до 30 числа місяця наступного за розрахунковим.

27.12.2012 року на адресу голови Лебединської районної державної адміністрації надійшло клопотання від імені позивача про зміну умов договору та припинення користування спірною земельною ділянкою.

Розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації №531-ОД від 29.12.2012 року Про припинення дії договорів оренди та права користування земельними ділянками на території Лебединського району надано згоду на розірвання договору оренди землі від 04.03.2008 року.

Відповідно до п. 4 вказаного розпорядження припинено право користування земельною ділянкою з моменту державної реєстрації угоди про дострокове розірвання договорів оренди.

29.12.2012 року між Лебединською районною державною адміністрацією і ФГ Т.М.Б. укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 04.03.2008 року, яку було зареєстровано у Відділі Держкомзему у Лебединському районі, про що у державному реєстрі зроблено запис від 29.12.2012 року за № 592290004003958.

Як зазначає позивач, лише у червні 2014 року йому стало відомо про існування угоди від 29.12.2012р. про дострокове розірвання договору, а також про наявність клопотання на адресу голови Лебединської районної державної адміністрації від 27.12.2012 року про припинення права користування спірною земельною ділянкою та розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації Про припинення дії договорів оренди та права користування земельними ділянками на території Лебединського району №531-ОД від 29.12.2012 року, які передували укладенню зазначеної угоди від 29.12.2012 року, які голова ФГ Т.М.Б. не підписував та не уповноважував на таке підписання третіх осіб, що є підставою для визнання вказаної угоди недійсною.

Відповідач у відзиві (вх.№13137 від 04.11.2015р.) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем були надані погодження на вилучення спірної земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Зі змісту ст. 639 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В обґрунтування свої позовних вимог щодо визнання угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 29.12.2012р. недійсною, позивач посилається на результати проведеної в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення з попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 358 КК України судової почеркознавчої експертизи, викладені у висновку експерта №46 від 26.06.2015р., де зазначено, що в клопотанні від 27.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі зареєстрованого за №040862100186, в графі Угода про дострокове розірвання зареєстрована у в угоді від 29.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі зареєстрованого за №040862100186 від 13.03.2008 року, виконані ОСОБА_2, відповідно до зразків, наданих на дослідження. Підписи від імені ОСОБА_1 в графі Директор в клопотанні від 27.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі та в графі Орендар в угоді від 29.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 13.03.2008 року, виконані ОСОБА_2, відповідно до зразків, наданих на дослідження.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Водночас, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту наступного схвалення оспорюваної угоди.

Посилання відповідача на те, що особисто позивачем були надані 52 громадянам України погодження для безоплатного отримання у власність земель державної власності за межами населеного пункту на території Лебединського району Сумської області (Курганської сільської ради) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 150,2073 га не приймається колегією суддів до уваги з огляду на те, що підпис та печатка, якими скріплений напис «погоджено вилучення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства» від 04.12.2012р. проставлені до підписання з боку ФР «Т.М.Б.» не уповноваженою особою клопотання про припинення користування земельною ділянкою та оспорюваної угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 29.12.2012р., а тому не є наступним схваленням та дією, що свідчить про прийняття до виконання оспорюваної угоди від 29.12.2012р.

Колегія суддів зазначає, що у разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами (в матеріалах справи наявний висновок судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис в оспорюваний угоді виконаний не позивачем), при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у звязку з його невідповідністю до вимог частин 3 і 5 ст.203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.21 постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи, зокрема, висновком науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 46 від 26.06.2015 р. (копія якого міститься в матеріалах справи) підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 в клопотанні від 27.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі та в угоді від 29.12.2012 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 13.03.2008 року виконані не позивачем, а іншою особою- Бугайовою ОСОБА_3, позивачем зазначеній особі довіреність не надавалась, вказана угода з боку позивача укладена не уповноваженою особою.

Також в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що позивач більше 3 років не обробляв спірну земельну ділянку, не сплачував орендну плату за її користування, однак ніяких доказів на підтвердження зазначеного матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, зареєстрованої за №040862100186 13.03.2008р., підписаної 29.12.2012р. між Лебединською районною державною адміністрацією та ФР "Т.М.Б.", яка зареєстрована у Відділі Держкомзему у Лебединському районі, про що у державному реєстрі зроблено запис від 29.12.2012р. за №592290004003958, є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню, в звязку з чим рішення господарського суду Сумської області підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні, що позивачем заявлено лише позовну вимогу про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, але не оспорюється розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації від 29.12.2012 року №531-ОД «Про припинення дії договорів оренди та права користування земельними ділянками на території Лебединського району», яке передувало укладенню спірної угоди, колегія суддів зазначає, що вищевказане розпорядження вичерпало свою дію після його реалізації, шляхом підписання додаткової угоди щодо розірвання договору оренди та права користування земельними ділянками на території Лебединського району.

У разі прийняття органом державної влади (місцевого самоврядування), як субєктом владних повноважень, ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди або його розірвання), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Така правова позиція викладені і в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-405а14.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобовязує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в звязку з чим рішення господарського суду Сумської області від 19.11.15р. у справі № 920/1639/15 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення по справі про задоволення позову.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п.4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Т.М.Б." задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.11.15р. у справі № 920/1639/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсною угоду про дострокове розірвання договору оренди землі, зареєстрованого за №040862100186 від 13.03.2008р., підписану 29.12.2012р. між Лебединською районною державною адміністрацією та ФР "Т.М.Б.", яка зареєстрована у Відділі Держкомзему у Лебединському районі, про що у державному реєстрі зроблено запис від 29.12.2012р. за №592290004003958.

Стягнути з Лебединської районної державної адміністрації (40022, Сумська область, м.Лебедин, вул.Сумська,12, код 04058172) на користь фермерського господарства «Т.М.Б.» (42200, Сумська область, м.Лебедин, вул.Леніна, 97а, код 35068062) 1218,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1339,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 19.02.2016р.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Тарасова І. В.