Постанова № 55908099, 16.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа № 922/2626/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 04.01.2016 року;

1-го відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 23.12.2014 року №НАК 281583;

2-го відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства УкрСиббанк, м. Харків (вх. № 87Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015р.

у справі №922/2626/13

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Інститут Харківпроект, м. Харків

до 1-го відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства УкрСиббанк, м. Харків,

до 2-го відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Бестселлер, м. Харків

про визнання поруки за договором припиненою

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до позовом до господарського суду Харківської області в якому просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних визнати поруку за Договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 року між ТОВ "Інститут Харківпроект" та ПАТ "Укрсиббанк" припиненою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2013р. у справі №922/2626/13 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю; визнано поруку за Договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21 березня 2007 року між ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "УкрСиббанк" припиненою, починаючи з 16 квітня 2007 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2013р. у справі №922/2626/13 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2013 року у справі №922/2626/13 залишено без змін.

Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що факт зміни основного зобовязання без погодження із поручителем, а також факт настання або створення можливостей для настання збільшення обсягу відповідальності поручителя є підставою для припинення відносин та зобовязань поруки, сукупна дія умов додаткової угоди №7 до кредитного договору збільшила розмір процентів, що підлягали сплаті позичальником в грошовому виразі у разі одержання ним траншу кредиту у гривнях, що підтверджується розрахунокм позивача, не спростованим 1-м відповідачем.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2013р.у справі №922/2626/13 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2013р. та рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2013р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 та рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2013 у справі № 922/2626/13 вказав на те, що судам слід надати оцінку відповідним умовам договору поруки, зокрема, щодо умови про згоду поручителя на можливу майбутню зміну своєї відповідальності в контексті умов кредитного договору повязаних зі зміною його умов. Крім того, зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки умовам договору, які обумовлюють обсяг відповідальності поручителя.

Вищий господарський суд України вказав на те, що суду першої інстанції при новому розгляді справи слід надати оцінку умовам ОСОБА_5 угоди № 7 від 16.04.2007р. щодо того зміни яких умов призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя за основним кредитним зобов'язанням та в чому це виразилося з врахуванням того, збільшено чи зменшено додатковою угодою відсотки за користування кредитом, чи охоплюються відповідні зміни умовами договору поруки, надати оцінку вжитому у п. 3 ОСОБА_5 угоди від 29.11.2007р. № 8 до Кредитного договору терміну "комісія" з врахуванням його значення та змісту в контексті умов договорів кредитного та поруки та законодавства для правильності висновку щодо її правової природи як відповідальності боржника.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.09.2015р. у справі №922/2626/13 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено повністю; визнано поруку за Договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 року між ТОВ "Інститут Харківпроект" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Укрсиббанк" припиненою починаючи з 16.04.2007 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р. у справі №922/2626/13 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 18.09.2014р. у справі №922/2626/13 залишено без змін.

Суди попередніх інстанції, вважаючи, що права позивача є порушеними і підлягають захисту, дійшли висновку про те, що у звязку з укладенням сторонами ОСОБА_5 угоди №7 від 16.04.2007 року відбулось збільшення відповідальності поручителя за основним зобовязанням без погодження з поручителем, що є підставою для припинення відносин та зобовязань за договором поруки з 16.04.2007 року у разі одержання траншу кредиту у гривнях, що підтверджується розрахунками позивача, а також висновками судових експертиз.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2015р. у справі №922/2626/13 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р. та рішення господарського суду Харківської області від 18.09.2014р. у справі №922/2626/13 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення по даній справі у своїй постанові зазначив, що ні господарський суд першої, ні господарський суд апеляційної інстанції, не звернули увагу на те, що відповідач неодноразово заявляв про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Крім того, вказав на те, що при новому розгляді справи господарському суду першої інстанції необхідно вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2015р. у справі №922/2626/13 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено; визнано поруку, що виникла на підставі Договору №П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 р. між ТОВ "Інститут Харківпроект" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "УкрСиббанк" припиненою; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Інститут Харківпроект 1147 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015р. у справі №922/2626/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що позивач при розгляді справи в господарському суді першої інстанції необґрунтовано змінив підстави та предмет позову.

Крім того, зазначає, що поручитель та Банк, укладаючи договір поруки досягли згоди з усіх істотних його умов, поручитель чітко виразив свою волю відповідати перед кредитором у тому обсязі, який існував на дату укладання договору поруки і визначався ОСОБА_5 угодою №5 до кредитного договору.

На думку апелянта, позивач був обізнаний про існування вище вказаних додаткових угод ще з 2009 року, з дати укладання з банком Договору № 5 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 06.04.2007 року, а тому до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність.

Також, з посиланням на п. 1.3 договору іпотеки, зазначає про те, що позивач 27.10.2009 року фактично надав письмову згоду на всі зміни кредитного договору, що були внесені ОСОБА_5 угодами №6 від 06.04.2007 року та №7 від 16.04.2007 року та №8 від 29.11.2007 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.01.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 26.01.2016р.

18.01.2016р. на адресу суду від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. (вх.№481).

22.01.2016р. на адресу суду від 1-го відповідача надійшло клопотання про призначення додаткової судової економічної експертизи та включити до переліку питань на вирішення вказаної експертизи наступні питання: який щомісячний розмір строкових процентів у доларі США за договором про надання мультивалютної кредитної лінії №7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 року було зобовязане сплачувати ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» починаючи з 21.01.2009 року по 21.09.2016 року, з урахуванням умов, що діяли станом на 21.03.2007 року (в редакції ОСОБА_5 угоди №5 від 21.03.2007 року)?; Який щомісячний розмір строкових процентів у доларі США за договором про надання мультивалютної кредитної лінії №7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 року було зобовязане сплачувати ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» починаючи з 21.01.2009 року по 21.09.2016 року, з урахуванням умов, що діяли станом на 05.01.2009 року (в редакції ОСОБА_5 угоди №9 від 05.01.2009 року)?; Як змінився (на яку суму) розмір заборгованості ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» зі сплати строкових процентів за Договором про надання мультивалютної кредитної лінії №7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 року у звязку з укладенням ОСОБА_5 угоди №9 від 05.01.2009 року порівняно з умовами ОСОБА_5 угоди №5 від 21.03.2007 року.(вх.№738).

В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що здійснення порівняння умов ОСОБА_5 угоди №5 від 21.03.2007 року та ОСОБА_5 угоди №9 від 05.01.2009 року є важливими для вирішення питання щодо зміни обсягу відповідальності поручителя, а наданий висновок комісійної судової економічної експертизи №8789 від 23.11.2015 року не містить відповіді на вказані питання.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Клопотання ґрунтується на позиції 1-го відповідача про те, що обсяг відповідальності поручителя остаточно встановлений в редакції ОСОБА_5 угоди № 5 від 21.03.2007 р. до Кредитного договору та саме із цією редакцією слід порівнювати умови всіх інших додаткових угод до Кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3., 1.4. договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором в обсязі всіх зобовязань боржника, що встановлені кредитним договором із змінами та доповненнями, відповідальність боржника та поручителя є солідарною за всіма зобовязаннями.

Колегія суддів зазначає, що договір поруки не містить конкретних умов та положень основного зобовязання та відповідно в частині визначення конкретного обсягу зобовязань посилається виключно на кредитний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Таким чином, обґрунтованим вбачається висновок, що змінюючи обсяг зобовязань боржника шляхом укладання додаткових угод до Кредитного договору кредитор та боржник відповідно одночасно кожен раз змінюють обсяг відповідальності поручителя.

Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 та ч. 1 ст. 559 ЦК України та наявні у справі докази кредитором і боржником, шляхом підписання ОСОБА_5 угоди № 6 до Кредитного договору встановлено новий обсяг відповідальності поручителя, збільшення якого без згоди поручителя призводить до припинення поруки.

А отже, заявником не доведено необхідності призначення додаткової експертизи.

22.01.2016 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015 року у справі №922/2626/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. (вх.№739)

26.01.2016 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№902).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року розгляд справи відкладено на 16.02.2016 року, у звязку з неявкою в судове засідання 2-го відповідача.

15.02.2016 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшли пояснення щодо позовної давності, в яких останній просить застосувати позовну давність, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015 року у справі №922/2626/13 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. (вх.№1765).

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що Банк, протягом 2009 року неодноразово звертався до позивача з листами в яких інформував про заборгованість позичальника (03.09.2009 року №112/134-4-1-2; 14.09.2009 року №1172/134-4-1-2; 14.10.2009 року №1313-1/134-4-1-2; 04.12.2009 року №1737/134-4-1-2). А тому, на думку заявника, факт не визнання Банком права поручителя на припинення поруки став відомий позивачу із вказаних вище листів, а саме з 2009 року.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України). Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

У висновках Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 статті 111-16 ГПК України за ІІ півріччя 2014 року зазначено, що визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 ЦК Української РСР)

Таким чином, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Як вбачається з листа від 03.09.2009 року №1129/134-4-1-2, Банк просить виконати зобовязання ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» перед АКІБ «УкрСиббанк» у розмірі 31 820,00 доларів США (т.2, а.с.86).

Листом від 14.09.2009 року №1172/134-4-1-2, Банк просить виконати зобовязання ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» перед АКІБ «УкрСиббанк» у розмірі 74 410,67 доларів США (т.2, а.с.87).

Листом від 14.10.2009 року №1313-1/134-4-1-2, Банк просить виконати зобовязання ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» перед АКІБ «УкрСиббанк» у розмірі 162 075,86 доларів США (т.2, а.с.85).

Листом від 04.12.2009 року №1737/134-4-1-2, Банк просить виконати зобовязання ТОВ «Інвестиційна компанія «Бестселер» перед АКІБ «УкрСиббанк» у розмірі 36 209,88 доларів США (т.2, а.с.85).

Однак, розділом 11 Кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 року, сторони погодили, що термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит обовязковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку.

12.04.2012 року відповідач 1 (Банк) звернувся до відповідача 2 (позичальника) з письмовою вимогою про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, а кредиту та плати за кредит обовязковими для повернення (т.1, а.с.100).

Вказана вимога була отримана позичальником 17.04.2012 року, що вбачається з повідомлення розписки (т.1, а.с. 102)

Також, як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2012 року відповідач 1 (Банк) звернувся до позивача (Поручителя) із вимогою про погашення заборгованості ТОВ ІК Бестселлер за кредитним договором у сумі 3 663 404,96 доларів США та пеню у сумі 621 062,38 грн. (т.1, а.с.103).

Вказана вимога була отримана позивачем 27.04.2012 року, що вбачається з повідомлення розписки (т.1, а.с. 104).

Приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

А отже, факт не визнання ПАТ УкрСиббанк права ТОВ Інститут Харківпроект на припинення поруки за договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 р. став відомий ТОВ Інститут Харківпроект лише 27.04.2012 р., а тому позовна давність повинна обліковуватись з 27.04.2012 р.

У судовому засіданні 16.02.2016 року представник 1-го відповідача підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 16.02.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Представник 2-го відповідача у судове засідання 16.02.2016 року не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

До суду повернулись конверти з копіями ухвал про прийняття апеляційної скарги до провадження від 06.01.2016 року та про відкладення розгляду справи від 26.01.2016 року з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що 2-й відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та 1-го відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

21.09.2006 р. Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (Банк) та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ БЕСТСЕЛЛЕР" (позичальник, відповідач 2) уклали кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц з додатковими угодами до нього, які є невід'ємними його частинами.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, 21.03.2007 р. відповідач 2 та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" (поручитель) уклали договір поруки № П2-7-06-мв/840-хркц (далі - Договір поруки, т. І а.с. 22-23).

Відповідно до умов пункту 1.1 договору поруки від 21.03.2007р. № П2-7-06-мв/840-хркц визначено обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц від 21 вересня 2006 року.

Зокрема, як зазначено в п. 1.1 поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ БЕСТСЕЛЛЕР" усіх його зобовязань перед кредитором, що виникли з кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006р. в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Крім того, обсяг відповідальності поручителя визначено також п. 1.3 цього ж договору, згідно якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобовязаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

16.04.2007р. Банк та позичальник уклали ОСОБА_5 угоду № 7 до Кредитного договору, відповідно до умов пункту 2.2 якої визначено, що за використання кредитних коштів за Кредитним договором встановлюється процентна ставка в розмірі 12,5% річних за кредитами в доларах США; 16,3% річних за кредитами в українській гривні; 8,99% річних за кредитами в швейцарських франках, якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.

29.11.2007р. Банк та позичальник уклали ОСОБА_5 угоду № 8 до Кредитного договору, відповідно до умов пункту 3 якої визначено, що позичальник сплачує банку комісію за внесення цих змін до кредитного договору у розмірі 7.575 (сім тисяч пятсот сімдесят пять) грн. Комісія нараховується в день підписання цієї додаткової угоди до кредитного договору в національній валюті і сплачується в день нарахування на рахунок № 3739511143265 банку.

05.01.2009 року Банк та позичальник уклали ОСОБА_5 угоду № 9 до Кредитного договору, відповідно до п.1 ОСОБА_5 угоди № 9, Сторони домовились викласти Графік встановлення ліміту кредитування (Додаток № 1 до Кредитного договору) в редакції Додатку №1 до цієї ОСОБА_5 угоди. Відповідно до Додатку № 1 Кредитного договору в редакції ОСОБА_5 угоди № 9 Банк та Позичальник домовились на період з січня по квітень 2009 р. включно, зменшити розмір щомісячного платежу по тілу кредиту з 44 643,00 доларів США до 10 000,00 доларів США, а починаючи із травня 2009 р. встановити щомісячний платіж з погашення тіла кредиту в розмірі 46 199,81 доларів США.

Підставою звернення із позовом у даній справі до суду позивач вказує те, що відповідач 1 не визнає його права на припинення поруки, яка припинилась внаслідок укладання без згоди позивача ОСОБА_5 угоди № 7 від 16.04.2007р., ОСОБА_5 угоди № 8 від 29.11.2007р. та ОСОБА_5 угоди № 9 від 05.09.2009 р. до Кредитного договору.

На думку позивача додатковими угодами збільшено розмір процентів в грошовому виразі, що підлягали нарахуванню та сплаті боржником на користь банку у разі одержання боржником траншу кредиту у гривнях; банк та позичальник передбачили нову суму комісій, яка раніше не була передбачена основним договором кредиту; банк надав позичальнику відстрочення виконання зобовязання по сплаті тіла кредиту, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами.

Також, як зазначає позивач, збільшення обсягу відповідальності доводиться тим, що банк у 2012 році звернувся до нього із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і сума стягнення включає в себе збільшену ОСОБА_5 угодою № 9 суму відсотків.

Такі обставини, за твердженням позивача, свідчать про невизнання відповідачем 1 його порушених прав та охоронюваних законом інтересів, що і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

23.12.2015 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 26.08.2015 року призначалась судова економічна експертиза.

Зокрема, судовим експертом, у висновку № 8789 від 23.11.2015р. зазначено, що розмір зобовязань боржника перед кредитором по сплаті процентів за користування кредитними коштами в доларах США, у звязку з укладенням додаткової угоди №9 від 05.01.2009 року до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006р. за період 01.02.2009 р. по 28.02.2010 р., збільшився на 16 351,30 доларів США; збільшена в такий спосіб сума процентів за користування кредитними коштами в доларах США входить до суми стягнення, яка є предметом позову банку до поручителя по справі № 5023/4717/12; загальний розмір зобовязань боржника перед кредитором по сплаті процентів за користування кредитними коштами в доларах США, у звязку з укладенням додаткової угоди №9 від 05.01.2009 року до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006р. за період 01.07.2007 р. по 20.09.2016 р., збільшився на 68 085,14 доларів США.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно врахував висновки викладені Верховним судом України у постанові від 24.06.2015 р. по цивільній справі № 646/5937/13-ц (провадження № 6-701цс15), де зазначено, що порука припиняється за дії таких двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобовязання та ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає у разі: підвищення розміру процентів, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведено той факт, що обсяг його відповідальності, визначений п.1.3. спірного договору, яким установлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобовязаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору, - збільшився у звязку з укладенням додаткової угоди №9 від 05.01.2009 року до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 року.

Відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України, припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим (постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 № 5).

Окрім того, згідно з частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Відповідальність поручителя внаслідок зміни основного зобовязання збільшується, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення.

Такої правової позиції дійшов Верховний суд України у постанові від 23.12.2014р. у справі №3-196гс14.

Також, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення правомірно не задовольнив заяву 1-го відповідача про застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Предметом позову ТОВ Інститут Харківпроект до ПАТ УкрСиббанк є визнання поруки, яка виникла на підставі договору № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 р. припиненою.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а за п. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення.

За положеннями ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін "порука", застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Отже, за положеннями частини першої статті 559 ЦК України, припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

А отже, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобовязання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена).

Відповідач 1 звернувся до позивача із вимогою про погашення заборгованості ТОВ ІК Бестселлер 24.04.2012 р. (т.1, а.с.103)

27.04.2012 р. позивач отримав вказану вимогу, що ним не заперечується.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що факт не визнання ПАТ УкрСиббанк права ТОВ Інститут Харківпроект на припинення поруки за договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 р. став відомий ТОВ Інститут Харківпроект лише 27.04.2012 р., а тому позовна давність повинна обліковуватись з 27.04.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду Харківської області 25.06.2013 р., тобто в межах строку позовної давності, а тому твердження апелянта про те, що строк позовної давності є пропущений, спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що умовами спірного договору не узгоджені умови щодо можливості зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди.

За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо посилань апелянта про те, що позивачем під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції одночасно змінено предмет та підстави позову, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Приписами частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної статті встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до абзацу 4 п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Отже, предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 ЦК України.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, шляхом зміни способу захисту порушеного права або його доповнення новими вимогами до відповідачів.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції та зазначає про те, що заява позивача від 10.08.2015 р. за своєю суттю не змінює предмету позову, а полягає у вимозі про захист права позивача на припинення поруки за тим самим договором поруки без зміни способу захисту та доповнення його новими вимогами.

Таким чином, заява позивача від 10.08.2015 р. не змінює його матеріально-правової вимоги до відповідачів.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, позивач у своїх усних та письмових поясненнях посилався на те, що припинення поруки відбулось внаслідок неодноразової зміни основного зобовязання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Такі зміни до кредитного договору вносились відповідачем 1 та відповідачем 2 шляхом укладання додаткових угод до кредитного договору.

Абзацем 7 пункту 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Отже, позивачем не змінювались підстави позову, а його було доповнено додатковими обставинами.

Також, не беруться до уваги твердження апелянта про те, що позивач фактично надав згоду на зміну кредитного договору, а саме укладення ОСОБА_5 угод №7, №8, №9 шляхом підписання Договору про внесення змін та доповнень №5 до договору іпотеки від 27.10.2009 року, з огляду на таке.

Договір поруки та договір іпотеки є окремим зобовязаннями, в яких сторони діють на виконання кожного з них окремо у відповідності до мети договорів.

А тому, договір іпотеки не може розглядатись в якості правочину направленого на внесення змін до договору поруки.

Крім того, п. 4.1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» передбачено, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.

А отже, згода поручителя має бути надана не тільки у спосіб передбачений договором поруки (форма згоди), але й з дотриманням певного порядку, який також визначений договором поруки.

Пунктом 2.1 договором поруки передбачено, що 1-й відповідач (Банк) не вправі без згоди позивача змінювати умови основного договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності позивача.

Доводи апелянта про те, що позивач нібито надав згоду на зміни до основного зобовязання, яке забезпечене порукою шляхом підписання договору про внесення змін та доповнень №5 до договору іпотеки від 27.10.2009 року також не є обґрунтованими.

За змістом п.2.1 договору поруки, положення договору про внесення змін та доповнень 35 до договору іпотеки від 27.10.2009 року не можуть вважатися згодою позивача на зміну умов кредитного договору.

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки спростовуються матеріалами справи та зібраними у справі доказами.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства УкрСиббанк, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства УкрСиббанк, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015р. у справі № 922/2626/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 18.02.2016р.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Тихий П.В.