Рішення № 55848110, 16.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/434/16 Справа № 204/567/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Самсонова В. В. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Красногвардійський РВ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин та зняття з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з даною позовною заявою, позовні вимоги якої, в хоі розгляду справи, було уточнено та просила, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 і зняти її з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1.

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначала, що вона проживає та зареєстрована з 08 травня 1974 року у вищевказаній квартирі, яку вони отримували разом з чоловіком у 1974 році. Її чоловік - ОСОБА_5, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після його смерті позивач є основним квартиронаймачем. Також, у спірній квартирі зареєстровані: її онуки: ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також її донька - ОСОБА_4. Відповідач - ОСОБА_2 понад 2 роки не проживає у вказаній квартирі, не сплачує комунальні платежі, не отримує кореспонденцію за даною адресою, особистих речей її в квартирі не має. Комунальні платежі у спірній квартирі нараховуються згідно кількості зареєстрованих осіб. Оскільки, відповідач не сплачує нараховані платежі, позивач змушена сплачувати все сама. Позивач є пенсіонером, пенсію отримує у невеликому розмірі і їй важко сплачувати комунальні послуги. ОСОБА_2 добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується понад 2 роки.

Ухвалами суду до участі у даній справі, у якості третіх осіб, були залучені: ОСОБА_4 та Красногвардійський РВ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 знято з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року вирішено питання стосовно судових витрат.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані у АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї та місце реєстрації № 1746 від 29.01.2015 року (а.с.7).

Основним квартиронаймачем вказаної квартири є ОСОБА_3.

Проте, ОСОБА_2 не проживає за місцем своєї реєстрації, що підтверджується: актами від 16.12.2014 року, від 16.12.2014 року та від 20.01.2015 року, які складені майстром дільниці ОСОБА_7, майстром ОСОБА_8, бухгалтером ОСОБА_9, та засвідчені директором Комунального підприємства «Жилсервіс-1» Клименко А.В., і згідно до яких відповідач у спірній квартирі не проживає понад двох років (а.с.34-36); актом від 30.01.2015 року, який складено сусідами за місцем реєстрації відповідача, а саме: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, та засвідчений директором Комунального підприємства «Жилсервіс-1» Клименко А.В. відповідно до якого відповідач у спірній квартирі не проживає (а.с.7).

Вищевказані обставини були підтверджені показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_15, яких було допитано у суді першої інстанції, які є сусідами позивача та відповідача за місцем їх реєстрації, і які, кожний окремо, вказали, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 2012 року та її особисті речі у квартирі також відсутні.

Згідно довідки виданої директором Комунального підприємства «Жилсервіс-1» Клименко А.В. - ОСОБА_2 не зверталася до Комунального підприємства «Жилсервіс-1» з заявою про те, що вона буде відсутня за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.33).

У відповідності до вимог ст.. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців у визначених переліком випадках.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться у судовому порядку (ст..72 ЖК України).

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не проживала у квартирі в період з 01.09.2011 року по 25.06.2015 року, оскільки навчалась у Київському Національному Університеті культури та мистецтв за напрямком «Туризм», контактна форма навчання, про що свідчить довідка від 29.09.2015 року за №565, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки, це спростовується матеріалами справи.

Так, колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 навчалась не у м. Києві, а у м. Дніпропетровську у Відокремленому підрозділі «Дніпропетровський факультет менеджменту і бізнесу Київського університету культури» на заочній формі навчання, на контрактній основі, що підтверджується довідкою від 16.11.2015 року №580.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушень з боку позивача прав відповідача на проживання у спірній квартирі, а саме щодо не допуску її до спірної квартири колегія суддів вважає наступне.

Задовольняючи позов, суди першої інстанції виходив з доведеності факту добровільного залишення у 2012 році відповідачем спірної квартири і її не проживання у цій квартирі без поважних причин понад передбачені ст. 71 ЖК України строки, що є підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, відповідно до ст. 72 ЖК України.

Однак, на думку колегії суддів, такого висновку, суд першої інстанції, дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а у окремих випадках, передбачених цією нормою понад цей строк.

У разі поважності причин відсутності осіб понад встановлені законом строки (перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) цей строк може бути продовжено судом (ч. 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України").

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи доводи сторін з предмета спору та встановлюючи факт відсутності відповідача у спірній квартирі понад 2 роки з 2012 року й визнаючи її такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні без поважних причин, суд залишив поза увагою ту обставину, що позов пред'явлено до неї лише у лютому 2015 року. Крім того, надані в якості доказів відсутності особи у спірному житловому приміщення понад строк встановлений ст. 71 ЖК України не містять причини такої відсутності відповідача та чи добровільно остання залишила місце реєстрації. Крім того, як убачається з пояснень самого позивача, яка була допитана в якості свідка у суді апеляційної інстанції, остання категорично заперечує проти повернення відповідача до спірної квартири, та зазначила що не буде її допускати до квартири. Також, сторонами не заперечувався і той факт, що відповідач тривалий час, понад шість місяців, не мала і не має ключів від спірної квартири, та відповідно не має і вільного доступу до неї. Зазначені обставини що встановлені в ході розгляду справи свідчать про те, що діями позивача фактично чиняться перешкоди відповідачу у користування житловою квартирою де остання є зареєстрованою, як член сім»ї наймача. Іншого житла, яке перебуває у її власності, відповідач не має. Крім того, як убачається з наданих позивачем та долучених до матеріалів справи доказів, позивач є опікуном недієздатної ОСОБА_16, матері відповідача. Рішенням Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 216 від 24.09.2009 року покладено на опікуна ОСОБА_3 обов»язок щодо збереження права на житло недієздатної ОСОБА_16, яка має право на користування житлом та бути учасником приватизації у неприватизованій трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, у якій ОСОБА_16 зареєстрована та проживає. Однак, як убачається з наданих до суду апеляційної інстанції доказів, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 15.04.2013 року є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2. Зазначена обставина також підтверджена довідкою виданою директором КЗ «Володимирівський ПНІ» ДОР» Дузенко В.К. від 16.10.2015 року, якою підтверджено, що ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3, знаходиться у вищевказаному комунальному закладі, зареєстрована на постійному місті проживання з 10.04.2013 року та перебуває на повному державному утриманні. А довідками про склад сім»ї позивача від 29.01.2015 року та від 27.07.2015 року підтверджено, що за спірною адресою на реєстраційному обліку перебувають: ОСОБА_3 з 15.01.2014 року, ОСОБА_4 з 24.09.2014 року, ОСОБА_6 з 15.06.2004 року, а ОСОБА_2 з 23.11.2009 року та знята з реєстрації - 10.07.2015 року (а.с.161).

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Визнаючи, що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, як на доказ не проживання відповідача у спірному будинку, послався лише на акти, що містяться в матеріалах справи (а.с.17, 30,31, 32, 34-36).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначала, що вона не проживає у квартирі з поважних причин, оскільки позивач створює їй перешкоди у користуванні квартирою. У підтвердження своїх доводів відповідач посилалась на те, що із зазначеного питання вона зверталась до органів міліції, зазначала, що у неї відсутні ключі, які вона добровільно , на вимогу позивача, віддала останній.

Суд першої інстанції, у порушення вимог ЦПК України належним чином не встановив фактичні обставини справи, не перевірив доводів відповідача щодо створення позивачем перешкод у користуванні спірним житлом, у рішенні не зазначені конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і постановив необґрунтоване рішення.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст..303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, а відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, оскільки, зазначене спростовується здобутими у справі належними доказами та поясненнями самого позивача щодо небажання її допускати відповідача до спірної житлової квартири, а дії відповідача навпаки свідчать про те, що остання не втратила інтересу до спірної квартири.

З урахуванням викладеного вище, вимог ст.ст. 88, 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року та Додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Красногвардійський РВ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

І.А.Єлізаренко