Рішення № 55823886, 15.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2016Справа №910/31906/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Томаківська птахофабрика"

про стягнення 20 147,96 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Любинецький В.В. за довіреністю № 18 від 10.02.2016

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дана Трейд" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Томаківська птахофабрика" (відповідач) про стягнення 20147,96 грн. на підставі видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012, з яких: 12200,16 грн. заборгованості за поставлений товар (основний борг), 7526,50 грн. інфляційних втрат, 1421,30 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не здійснив повного розрахунку за товар, отриманий від позивача на підставі видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 порушено провадження у справі № 910/31906/15 та призначено розгляд справи на 25.01.2016 о 09:40 год.

В судове засідання, призначене на 25.01.2016, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 22.12.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 25.01.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 22.12.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 відкладено розгляд справи на 15.02.2016 о 12:30 год.

В судове засідання, призначене на 15.02.2016, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 15.02.2016, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 28.10.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Так, ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 та від 25.01.2016 були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52), яка відповідає адресі місцезнаходження останнього згідно наявних в матеріалах справи відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Втім, поштове відправлення з ухвалою суду від 22.12.2015 та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на закінчення терміну зберігання (довідка ф. 20).

З огляду на зазначене, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України в абз. 1, 3 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), згідно яких особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду судом справи № 910/31906/15.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні, судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.02.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 15.02.2016 подав супровідним листом документи на виконання вимог ухвали суду від 25.01.2016, а саме: банківську виписку від 14.05.2012, письмове підтвердження про відсутність справ в судах та інших органах, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат. Наведені документи залучені до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 15.02.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 15.02.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.02.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дана Трейд" (позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Томаківська птахофабрика" (відповідач) товар (контейнер полімерний 970х580х270 з одними дверима, білий в кількості 40 шт.) на загальну суму 12200,16 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000060 від 10.02.2012. Товар отримано представником відповідача на підставі довіреності № 14 від 03.02.2012 без зауважень і заперечень, про що свідчить підпис останнього та відтиск печатки відповідача на видатковій накладній № РН-0000060 від 10.02.2012.

Листом № 9 від 31.01.2012 відповідач гарантував позивачу повну оплату спірного товару - контейнер полімерний 970х580х270 з одними дверима, білий УКТ ЗЕД 3923100000, - до 29.02.2012.

Проте відповідач здійснив лише часткову оплату за товар, поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012, а саме 15.05.2012 в сумі 1000,00 грн., що підтверджується банківською випискою ПАТ "Промінвестбанк".

Станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідач повністю не розрахувався за поставлений позивачем на підставі видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012 товар, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за товар в сумі 11200,16 грн. (12200,16 грн. - 1000,00 грн. = 11200,16 грн.), а також, з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов'язання, також і з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1421,30 грн. за період з 15.02.2012 по 16.12.2015 інфляційних втрат в сумі 7526,50 грн. за період з лютого 2012 по грудень 2015.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, рівно як і контррозрахунок заявлених до стягнення сум, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна № РН-0000060 від 10.02.2012 на суму 12200,16 грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін, зокрема, з боку відповідача - генеральним директором відповідача Поповим Г.В. на підставі довіреності № 14 від 03.02.2012, свідчить про вчинення сторонами у спрощений спосіб правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, прийняття покупцем (відповідачем) товару від продавця (позивача) згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012 на суму 12200,16 грн. засвідчує укладення між сторонами договору поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, оскільки інше не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що за придбаний товар відповідач повного та своєчасного розрахунку не провів.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо іншого строку оплати сторони не визначили. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 та враховується судом при вирішенні спору у даній справі згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.02.2012 продавцем (позивачем) було поставлено, а покупцем (відповідачем) отримано товар згідно з видатковою накладною № РН-0000060 від 10.02.2012, а тому у відповідача виник обов'язок щодо його оплати з 10.02.2012.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що листом № 9 від 31.01.2012 відповідач гарантував позивачу до 29.02.2012 повну оплату спірного товару.

Наведене свідчить, що у позивача виникло право вимоги повної оплати за товар згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату (15.05.2012 в сумі 1000,00 грн.) за товар згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012, не дотримавшись при цьому ані строку оплати товару, який виник у нього на підставі норми ст. 692 ЦК України з 10.02.2012, ані строку оплати товару до 29.02.2012, визначеного ним у листі позивачу № 9 від 31.01.2012.

Судом встановлено, що станом на час вирішення спору по суті прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за товар, отриманий згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012, становить 11200,16 грн. (12200,16 грн., сума за наведеною накладною - 1000,00 грн., часткова оплата згідно банківської виписки від 15.05.20112 = 11200,16 грн.).

Прострочену заборгованість в сумі 11200,16 грн. відповідач не погасив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 11200,16 грн. підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000060 від 10.02.2012, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1421,30 грн. за період з 15.02.2012 по 16.12.2015 інфляційних втрат в сумі 7526,50 грн. за період з лютого 2012 по грудень 2015.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року № 14 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14), з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Там же зазначено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 ЦК України - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 вищенаведеної постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 7526,50 грн. за період з лютого 2012 по грудень 2015 (наведений у додатку до супровідного листа, поданого в судовому засіданні 15.02.2016), враховуючи вище встановлені обставини справи стосовно виникнення простроченої заборгованості з 10.02.2012, суд дійшов висновку, що нарахування інфляційних втрат в спірному випадку можливо лише з 10.02.2016 (а не з лютого 2012, як зазначив позивач). Також, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", суд визначив, що інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості в розмірі 11200,16 грн. за період з 10.02.2012 по 31.12.2015 становлять 8861,55 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції10.02.2012 - 31.12.201511200.161.7918861.5520061.71

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 7526,50 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. Тому вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 7526,50 грн. за період з 10.02.2012 по 31.12.2015.

Крім того, здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 1421,00 грн. за період з 15.02.2012 по 16.12.2015 (додаток до супровідного листа, поданого в судовому засіданні 15.02.2016), судом встановлено, що загальна сума 3% річних за вказаний період фактично становить 1289,71 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів11200.1615.02.2012 - 16.12.201514013 %1289.71

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1421,00 грн. за період з 15.02.2012 по 16.12.2015 підлягають лише частковому задоволенню в сумі 1289,71 грн. за вказаний період, тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 131,29 грн. (1421,00 грн. - 1289,71 грн. = 131,29 грн.) позивачу належить відмовити, з огляду на допущені позивачем арифметичні помилки при здійсненні відповідного розрахунку.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 11200,16 грн. основного боргу, 7526,50 грн. інфляційних втрат та 1289,71 грн. 3% річних.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218,00 грн.

Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви підлягав до сплати судовий збір в сумі 1218,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1210,04 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 111-28 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Томаківська птахофабрика" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52; ідентифікаційний код 36730247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана Трейд" (01013, м. Київ, вул. Баренбойма, буд. 10; ідентифікаційний код 33097767) 11200,16 грн. (одинадцять тисяч двісті гривень 16 коп.) основного боргу, 7526,50 грн. (сім тисяч гривень п'ятсот двадцять шість гривень 50 коп.) інфляційних втрат, 1289,71 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят дев'ять гривень 71 коп.) 3% річних, 1210,04 грн. (одну тисячу двісті десять гривень 04 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.02.2016

Суддя Гумега О.В.