Постанова № 55802281, 08.02.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2016 р. Справа № 809/48/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кишинського М.І.

за участю секретаря судового засідання: Мельник О.Я.

позивача: ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1,

до відповідача: Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області,

про визнання незаконним та скасування наказу №591 о/с від 06.11.2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, про визнання незаконним та скасування наказу №591 о/с від 06.11.2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 26 грудня 2008 року на посаді оперативного уповноваженого кримінальної міліції в справах дітей Снятинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтрималиа повністю з підстав наведених в позовній заяві, просила позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, надавши суду письмове заперечення.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

04 квітня 2014 року Наказом УМВС України в Івано-Франківській області №178 о/с позивачці було надано відпустку для догляду за дитиною до виповнення нею 3 річного віку з 21 лютого 2014 року по 06 грудня 2016 року.

06 листопада 2015 року наказом УМВС України в Івано-Франківській області №591 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п.64 «г» Положення про походження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних Сил через скорочення штатів.

Положенням Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою KM України від 29 липня 1991 року № 114 не регулюється процедура та порядок звільнення з органів внутрішніх справ жінок, які знаходяться у відпустках по догляду за дитиною. Тому в даному випадку ці питання мають регулюються нормами Кодексу законів про працю України та іншими законами.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава повинна створити для жінки умови щодо можливості поєднання праці з материнством, забезпечувати правовий та соціальний захист матерів, в тому числі й на оплачувану відпустку по догляду за дитиною. На період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, яка надається відповідно до норм статті 18 Закону України "Про відпустки", за працівником так само зберігається місце роботи (посада).

Законом України "Про національну поліцію" в розділі XI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідні зміни про те, що перебування у відпустці по догляду за дитиною не є перешкодою для звільнення особи зі служби не внесені. Тобто вказана вище правова норма залишається чинною.

Законодавець, захищаючи право жінки на материнство, встановив, що у випадку коли жінка має дитину до трьох (шести) років, її звільнення за ініціативою роботодавця, в тому числі і внаслідок скорочення посади, заборонено, крім випадків повної ліквідації підприємства. У разі повної ліквідації установи, відповідно до вимог ч.3 ст. 184 "Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей" звільнену жінку повинні обов'язково працевлаштувати. Відповідач мав і має наданий час можливість в подальшому використовувати позивача на службі, як це передбачено п.64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст. 49-2 Кодексу про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження. Відповідачем у жодний спосіб не було попереджено позивача про наступне звільнення, чим він допустив порушення чинного законодавства України. З наказом про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 була ознайомлена тільки 18.01.2016 року.

Обов'язковість письмового попередження про наступне звільнення визначається п. 10 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону України "Про національну поліцію України". В цій правовій нормі вказано, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Тобто, попередження про наступне звільнення у строки, визначені законодавством про працю є обов'язковим. Не попередивши позивача в установленому порядку про це, відповідач не мав законних підстав звільнити ОСОБА_1 через скорочення штатів.

Ці обставини були встановлені в судовому засіданні і не спростовані відповідачем, подана ксерокопія повідомлення про вручення нібито позивачці попередження про звільнення, не є належним і допустимим доказом, оскільки це не читабельна ксерокопія крім того, в цей час згідно оглянутого в судовому засіданні закордонного паспорта позивачки, вона перебувала за кордоном в звязку з необхідністю лікування дитини.

Таким чином відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо заборони вивільнення особи, яка перебуває в відпустці по догляду за дитиною, а у випадку ліквідації установи, без подальшого обов'язкового працевлаштування (ст. 184 Кодексу законів про працю України), а також про обов'язкове персональне попередження про наступне звільнення (ст.49 Кодексу законів про працю України та п.10 розділу XI Закону України "Про національну поліцію України).

За відсутності доказів належного повідомлення позивачки про звільнення, відповідачем не вжито заходів по працевлаштуванню ОСОБА_3, в порядку гарантій заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, передбачених ст.184 КЗПП України, згідно якої відповідач зобовязаний був і мав можливість запропонувати позивачці роботу в новоствореному органі поліції. Такі дії позивача грубо порушили трудові права позивачки, а тому суд вважає, що з метою їх усунення відповідач має запропонувати позивачці працевлаштування в новому органі поліції, і тільки у випадку відмови позивачки від працевлаштування, набуде права на її звільнення з органів міліції.

Приймаючи рішення по даній справі, суд приймає до уваги, що згідно довідки виданої Стецівською селищною радою, що ОСОБА_1 на даний час здійснює догляд за сином ІНФОРМАЦІЯ_1 до трьох річного віку, який проживає з нею і перебуває на її утриманні. Склад сімї ОСОБА_1 складає: чоловік ОСОБА_4 не працює з 28.09.2012 року по даний час, та син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача обгрунтовані, підтверджені та такі, що підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Івано-Франківській області №591 о/с від 06.11.2015 року, про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас ЗС України згідно п.п 10 та ХІ розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" на підставі п. 64 "г" (через скороченя штаттів) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Кишинський М.І.

Постанова складена в повному обсязі 12.02.2016 року.