Ухвала суду № 55796794, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/800/44167/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року

у справі № 809/1229/13-а

за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам» (далі - ТОВ «Мірам») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для інвалідів у сумі 57 382,47 грн. та пені у розмірі 11,48 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Мірам» 57 393,95 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Мірам» оскаржило його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення названим судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення першої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом першим частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Мірам» є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. У 2012 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 211 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 19 127,49 грн.

15.02.2013 ТОВ «Мірам» подало до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік.

Як зазначено у звіті на підприємстві станом на 2012 рік працювало 5 осіб із статусом інваліда, в той час, як повинно було працювати 8 осіб.

За вказаний період 2012 року відповідачем не забезпечено працевлаштування трьох осіб із обмеженими фізичними можливостями.

При цьому у звіті ТОВ «Мірам» самостійно визначило розмір адміністративно-господарських санкцій в сумі 57 382,47 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мірам» протягом 2012 року забезпечив створення відповідної кількості робочих місць для інвалідів та було вжито всі необхідні заходи для їх працевлаштування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «Мірам» неналежним чином виконало покладений на нього обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації (щомісячно), тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (надалі Закон № 875) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Частина перша статті 20 Закону № 875 зазначає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього ж Закону.

Так, наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (набрав чинності з 01.01.2006), і розуміється як: робоче місце інваліда місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону № 875, а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1836 «Про реалізацію статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Разом з тим, відповідач не виконав обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Мірам» подавало відповідні звіти тільки у січні, травні, липні, вересні, жовтні 2012 року та надавало Тисменицькому районному центру зайнятості інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН.

При цьому у лютому, березні, квітні, червні, серпні, листопаді та грудні 2012 року ТОВ «Мірам» не заявляло про наявність вакансій для інвалідів у встановленому порядку шляхом подання щомісячних звітів.

Таким чином ТОВ «Мірам» вжило не всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а тому має нести відповідальність за допущене у сфері господарювання правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.02.2014 № 21-485а13, від 04.07.2011 № 21-159а11, від 11.06.2013 № 21-63а13.

Відповідно до положень частини першої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що посилання відповідача щодо вжиття всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів у 2012 році є необгрунтованими, оскільки листи із запрошенням інвалідів на роботу були надіслані Головному управлінню праці та соціального захисту населення Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Управлінню праці і соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації, Івано-Франківському обласному осередку Всеукраїнської громадської організації «Українська Спілка інвалідів - УСІ» лише 01.06.2012.

Ураховуючи викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ «Мірам» адміністративно-господарських санкцій в сумі 57 393,95 грн. підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Я. Гончар

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом помічник судді М.Р. Мергель