Постанова № 55765570, 28.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р. Справа№ 910/10719/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Павленко Н.В. - представник

від відповідача: Артюхов Є.С. - представник, Млечко І.В. - представник, Барила К.В. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний комерційний банк"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 15.06.2015

у справі № 910/10719/15 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Професійного Фінансування"

до Публічного акціонерного товариства "Аграрний комерційний банк"

про стягнення 100000,00 доларів США та 175600,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 по справі №910/10719/15 позовні вимоги задоволено частково, з Публічного акціонерного товариства "Аграрний комерційний банк" стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" 100000 (сто тисяч) доларів США 00 центів заборгованості по кредиту, 19 (дев'ятнадцять) грн. 44 центів заборгованості по процентах, 163391 (сто шістдесят три тисячі триста дев'яносто одну) грн. 22 коп. пені за несвоєчасне повернення міжбанківського кредиту, 31 (тридцять одну) грн. 76 коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 10833 (десять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 71 коп. 3% річних від простроченого розміру міжбанківського кредиту, 2 (дві) грн. 10 коп. 3% річних від простроченої суми відсотків.

На підставі рішення суду з Публічного акціонерного товариства „Аграрний комерційний банк" підлягає стягненню до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 70040 (сімдесят тисяч сорок) грн. 07 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин справи

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що здійснення процедури взаємозаліку однорідних зустрічних вимог під час процедури тимчасової адміністрації в банку автоматично призводить до порушення порядку погашення вимог кредиторів, що на думку відповідача є необгрунтованою позицією та такою, що прямо порушує вимоги підпункту 4 пункту 5 статті 36 Закону, оскільки даний спеціальний Закон не визначає автоматичну залежність між здійсненням взаємозаліку однорідних зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації та порушенням порядку погашення вимог кредиторів.

Апелянт зазначає, що тимчасову адміністрацію у позивача введено з 20.01.2015 року, а рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про початок ліквідації позивача прийнято 20.04.2015 року (рішення від 20.04.2015 року №78), тобто після звернення відповідача до позивача із заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог, а отже взаємозалік зустрічних однорідних вимог ПАТ «Агрокомбанк» та ПАТ «Профін Банк» не призводить до порушення порядку погашення вимог кредиторів, оскільки заяви про нарахування зустрічних однорідних вимог були отримані ПАТ «Профін Банк» хоч і після зведення тимчасової адміністрації, але до введення процедури ліквідації Позивача, яка передує процедурі складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та проведенню заходів щодо задоволення вимог кредиторів.

Апелянт звертає увагу суду на те, що норма ч.3 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» додатковим доказом відсутності факту порушення порядку задоволення вимог кредиторів, оскільки Кредитний договір №2 забезпечений заставою, а тому вимоги відповідача, згідно діючого законодавства, задовольняються позачергово. Апелянт вважає, що в даному конкретному випадку застосування взаємозаліку зустрічних однорідних вимог не може розглядатися порушенням порядку задоволення вимог кредиторів з тієї причини, що вимоги кредиторів згідно положень статті 52 Закону задовольняються у порядку встановленої черговості, а вимоги відповідача згідно положень частини 3 статті 52 Закону підлягають задоволенню позачергово.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

19.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Банк Професійного Фінансування" (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Аграрний комерційний банк" (позичальник) укладено договір міжбанківського кредиту №DPSW/190115/01, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику міжбанківський кредит в розмірі 100000,00 доларів США 00 центів під 1% річних на строк з 19.01.2015 по 26.01.2015. база рахунку процентів приймається 360 днів, фактична кількість днів становить 7 днів. Загальна сума відсотків по кредиту складає 19,44 доларів США 44 цента

Кредитор зобов'язується надати позичальнику міжбанківський кредит (МБК), виконавши переказ вказаної в п. 1.1 суми за платіжними інструкціями позичальника (п. 2.1 договору).

Позичальник зобов'язується повернути кредитну суму МБК та сплатити нараховані проценти, виконавши переказ за платіжними інструкціями кредитора (п. 2.2 договору).

Повернення МБК після 16:00 за Київським часом 26.01.2015 згідно з платіжними інструкціями, встановленими в п.п. 2.1, 2.2, є порушенням цього договору. У цьому випадку процентна ставка за останній день користування МБК буде розраховуватися, виходячи з подвійної ставки, вказаної в п. 1.1 договору.

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором та надав відповідачу міжбанківський кредит в розмірі 100000,00 доларів США, що підтверджується розпорядженням відділу платежу № 4 від 19.01.2015.

У зв'язку з тим, що відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 100019,00 доларів США, в томі числі 100000,00 доларів США заборгованості за кредитом, 19,44 доларів США заборгованості за відсотками, 164602,66 грн. пені за несвоєчасне повернення міжбанківського кредиту, 32,00 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 10963,51 грн. 3% річних від простроченого розміру міжбанківського кредиту, 2,13 грн. 3% річних від простроченої суми відсотків.

Місцевим судом встановлено, що позивач на виконання умов кредитного договору надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується наданим у справу позивачем розпорядженням відділу платежів ПАТ "Профін Банк" № 4 від 19.01.2012 та платіжним документом SWIFT від 19.01.2015 про перерахування кредитних коштів. Заперечень проти неотримання кредитних коштів відповідач суду не надав.

Виконання позивачем умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів також підтверджується випискою по рахунку обліку заборгованості по кредиту.

Доказів повернення кредиту в сумі 100000,00 доларів США 00 центів та сплати відсотків по кредиту у розмірі 19,44 доларів США 44 цента відповідач суду не надав, строк виконання даного зобов'язання сплив 26.01.2015 р.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що доказів повернення позивачу міжбанківського кредиту відповідачем не надано, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а доводи відповідача про відсутність зобов'язання відповідача за кредитним договором №DPSW/190115/01, у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором № 1903-ММ04 є необгрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Приписами ст. 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від № 35/БТ від 19.01.2015 ПАТ "Профін Банк" було віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі постанови № 35/БТ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 11 від 19.01.2015, згідно з яким у ПАТ "Профін Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20.01.2015 по 19.04.2015.

Місцевий суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання позивача перед відповідачем за договором про надання міжбанківського кредиту № 190-1-ММ04 від 19.01.2015 настав 26.01.2015. Відповідач звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог 27.01.2015, тобто після введення Фондом до ПАТ "Профін Банк" тимчасової адміністрації 20.01.2015.

Спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб є Закон від 23.02.2012 р. № 4452 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В межах процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку застосування норм Цивільного кодексу України щодо зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами можливе лише з врахуванням спеціальних норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі наведеного місцевий господарський суд дійшов висновку про те, зарахування вимог в процесі процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банківської установи буде порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, щодо черговості задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до якої вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги, що без дотримання такого порядку є порушенням законних прав та інтересів вкладників та інших кредиторів банку.

Виходячи з вищевикладеного місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачем належними та допустимими доказами факту існування заборгованості не спростовано, доказів погашення суми заборгованості з повернення кредиту (у розмірі 100 000,00 доларів США), заборгованості зі сплати процентів (у розмірі 19,44 доларів США) не надано, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 100 000,00 доларів США, заборгованості зі сплати процентів у розмірі 19,44 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 164 602,66 грн. пені за несвоєчасне повернення міжбанківського кредиту та 32,00 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, які місцевий суд задовольнив частково в розмірі 163 391, 22 грн. та 31,76 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, а також 3% від простроченого розміру міжбанківського кредиту у розмірі 10 833, 71 грн. та 2, 10 грн.3% річних від простроченої суми відсотків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний комерційний банк" (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" (позичальник) укладено договір про надання міжбанківського кредиту №1901-ММ07 (далі - Договір 2).

Відповідно до умов Договору 2 кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 1 700 000,00 грн. на строк з 19.01.2015 по 26.01.2015.

Крім того, 19.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний комерційний банк" ( заставодержатель) та між Публічним акціонерним товариством "Банк Професійного Фінансування" (позичальник) укладено договір застави майнових прав № 1901-ММ04 (далі - Договір застави).

Відповідно до умов Договору застави предметом застави є майнові права на отримання грошових сум в розмірі 100 000,00 доларів США (включаючи право на отримання суми кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, тощо), які існують на дату укладання цього договору або виникають у майбутньому у заставодавця з договору міжбанківського кредиту № DPSW/190115/01 від 19.01.2015.

Згідно з п. 1.2. Договору застави передбачено, що заставою забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань за договором про надання міжбанківського кредиту №1901-ММ04 від 19.01.2015.

19 січня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.01.2015 №35/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Професійного фінансування" рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №11 від 19.01.2015 року у позивача запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20.01.2015 по 19.04.2015.

20.04.2015р. рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 78 запроваджено початок ліквідації позивача.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом (редакція закону на момент виконання спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. За рішенням виконавчої дирекції Фонду цей строк може бути продовжений до 30 днів.

План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання, на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку, визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:

1) ліквідація банку, з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;

2) ліквідація банку, з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;

3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

4) створення та продаж інвестору перехідного банку, з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Пунктом 2.6. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку №2 від 05.07.2012 передбачено, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку з дня свого призначення, серед іншого, складає не пізніше ніж через три дні, з дня свого призначення, перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку, протягом процедури ліквідації неплатоспроможного банку, може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно зменшення (збільшення) належних їм сум відшкодування у межах гарантованої суми, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, зміну особи вкладника та інформацію зі зміненими реквізитами вкладників.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2015 відповідач направив позивачу заяву № 156/013-б/б-01 про припинення зобов'язання зарахуванням, згідно з якою повідомив останнього про припинення зобов'язання щодо сплати ПАТ "Агрокомбанк" боргу за Кредитним договором №2 в сумі 100019,44 дол. США 44 центи, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на 27.01.2015 року становило 1 590 268,19 грн., шляхом зарахування зустрічних вимог ПАТ "Агрокомбанк" щодо сплати ПАТ "Банк Професійного фінансування" боргу за Кредитним договором №1 в сумі 1 584 399, 70 грн., шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з пунктом 20.9. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 (зі змінами та доповненнями), після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку.

Відповідно до ч. 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 3 статті 203 Господарського кодексу (далі ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно з частиною 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви, як одностороннього правочину, не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини, здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони, як односторонній правочин, слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, зокрема, в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін, в такому разі, є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №25 від 02.02.2015 призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" Шкурка В.М. з 02.02.2015. Ліквідаційну процедуру позивача запроваджено лише 20.04.2015, тобто після надсилання відповідачем заяви про припинення зобов'язання зарахуванням.

Таким чином, враховуючи, що заяву про припинення зобов'язання зарахуванням відповідач направив до призначення уповноваженої особи та до прийняття рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ", колегія суддів прийшла до висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог, не призводить до порушення порядку погашення вимог кредиторів.

Крім того, Кредитний договір №2 забезпечений заставою, а тому вимоги відповідача, згідно діючого законодавства, задовольняються позачергово. В даному конкретному випадку застосування взаємозаліку зустрічних однорідних вимог не може розглядатися порушенням порядку задоволення вимог кредиторів з тієї причини, що вимоги кредиторів згідно положень статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" задовольняються у порядку встановленої черговості, а вимоги відповідача згідно положень частини 3 статті 52 зазначеного Закону підлягають задоволенню позачергово.

Відповідно до пункту 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог, згідно зі статтею 601 ЦК у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, в заліку, що проводиться відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України взагалі не приймають участь грошові кошти, тобто не відбувається між сторонами обміну саме грошовими коштами, шляхом перерахування на відповідні рахунки, отже сторони спору не повинні мати в наявності грошові суми, що необхідні для заліку.

Залік проводиться винятково в документарній формі, шляхом складення і направлення в адресу сторін спору відповідних документів, що затверджують згоду сторін на погашення зустрічних однорідних вимог у відповідному розмірі.

Документарна форма заліку не породжує послідуючий обмін коштами, а навпаки передбачає винятково зміну облікових записів щодо заборгованостей в бухгалтерському обліку сторін спору.

Таким чином, зміна облікових записів в бухгалтерському обліку сторін спору щодо погашення взаємних заборгованостей не потребує від позивача наявності грошових коштів для фізичного розрахунку з Відповідачем, отже і не потребує надання Відповідачу пріоритету перед іншими кредиторами, що знаходяться в черзі перед Відповідачем щодо отримання грошових коштів від банку. За рахунок цих коштів неможливо здійснювати погашення заборгованості банку перед іншими кредиторами.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що взаємозалік ніяким чином не зачіпає інтересів кредиторів, що знаходяться в черзі.

Крім того, під час розгляду справи в судовому засіданні була досліджена судова практика по аналогічним справам.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/8679/15-г від 01.12.2015р. було скасовано Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. та рішення Господарського суду м.Києва від 03.06.2015р. про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог з тих підстав, що між позивачем та відповідачем існують взаємні зустрічні грошові зобов"язання, проте належним чином суди не дослідили наявність/відсутність підстав для припинення зобов"язання на підставі ст. 601 ЦК України.

Крім того, судами не з"ясовано чи можливе зарахування зустрічних вимог в конкретному випадку, чи може зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів згідно норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Також судом касаційної інстанції зазначено, що договори відступлення права вимоги укладено позивачем 12.02.2015, тобто до відкриття ліквідаційної процедури відповідача, що не було досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов"язковими для суду першої інсанції під час нового розгялду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову в повній мірі не врахував норми матеріального права і, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини колегія приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи у з»язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м Києва підлягає скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача згідно ст. 49 ГПК України в зв'язку із задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 80, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний комерційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 у справі № 910/10719/15 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 у справі № 910/10719/15 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Професійного Фінансування" (01135, м.Київ, вул.Дмитрівська, буд.69, код ЄДРПОУ 09806437) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний комерційний банк" (03150, м.Київ, вул.Димитрова, буд.9А, код ЄДРПОУ 21570492) 35 020, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 910/10719/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська