Ухвала суду № 55717444, 10.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/1395/15-ц 10.02.2016 10022016 10.02.2016

Провадження №22-ц/784/65/16 Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Локтіонової О.В.,

суддів:Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2015 року, ухвалене за позовом публічного акціонерного товариства Альфа-Банк (далі ПАТ «Альфа-Банк» або Банк) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

28 липня 2015 року Банк пред'явив до суду зазначений позов, який обґрунтував наступним.

03 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Сведбанк та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №0314/0308/45-001, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 35 197 доларів США з оплатою 12,50% річних з кінцевим терміном повернення 03 березня 2028 року.

Того ж дня між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладені договори поруки за №0314/0308/45-001-Р-1 та №0314/0308/45-001-Р-2, відповідно до умов яких відповідачки зобовязалися перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_3 умов вищезазначеного договору.

Позивач вказував, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 15 червня 2012 року аналогічний договір було укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», у звязку з чим позивач отримав усі права кредитора.

Позивач вказував, що відповідач ОСОБА_3 до березня 2015 року виконував свої обовязки за договором. Однак, починаючи з цього часу, перестав здійснювати платежі на погашення кредиту.

У зв'язку з цим станом на 10 червня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом у сумі 16191,21 дол. США, що еквівалентно 342 756 грн.57 коп., заборгованість за відсотками в сумі 552,11 дол. США, що еквівалентно 11 687 грн.78 коп. та пеня в сумі 107,08 дол. США, що еквівалентно 2 266 грн.81 коп.

Оскільки ОСОБА_3 порушив умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитним договором, позивач просив дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, сплати процентів та пені в солідарному порядку з відповідачів.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від06 жовтня 2015 року позов Банку задоволено. З ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в солідарному порядку та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь Банку станом на 10 червня 2015 року стягнуто заборгованість за вищевказаним кредитним договором, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 16191,21 дол. США, що еквівалентно 342 756 грн.57 коп., заборгованості за відсотками в сумі 552,11 дол. США, що еквівалентно 11 687 грн.78 коп. та пені в сумі 107,08 дол. США, що еквівалентно 2 266 грн.81 коп. Крім того, з кожного з відповідачів на користь Банку стягнуто судовий збір в сумі 1 189 грн.04 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості, то відповідно до ст.554, ч.2 ст.1050 ЦК України позивач має право дострокового повернення позики, сплати процентів та пені з відповідачів у солідарному порядку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно дост.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст.629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначеніст.611 ЦК Українита умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Ст.ст.525,612,625 ЦК Українипередбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо кредитним договором встановлений обовязок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статті 512, 514 ЦК України передбачають, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 03 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Сведбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0314/0308/45-001, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 35 197 доларів США з оплатою 12,50% річних з кінцевим терміном повернення 03 березня 2028 року. Ануїтетний платіж був визначений у сумі 399,89 дол.США (а.с.5-9).

Розділи 8, 9 зазначеного кредитного договору передбачають право Банку у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобовязань за договором та порушення строків платежів вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та пені.

Цього ж дня між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладені договори поруки за №0314/0308/45-001-Р-1 та №0314/0308/45-001-Р-2, відповідно до умов яких відповідачки зобовязалися перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_3 умов вищезазначеного договору (а.с.16, 19).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 (а.с.36-37).

15 червня 2012 року аналогічний договір було укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», у звязку з чим позивач отримав усі права кредитора (а.с.29-35).

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач ОСОБА_3 за період з 10 лютого 2015 р. по 10 березня 2015 р. не здійснив внесення платежу на погашення кредиту. Після вказаного періоду вносив гроші на погашення кредиту, але у меншу розмірі, ніж передбачено договором Внаслідок вказаного станом на 10 червня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом у сумі 16191,21 дол. США, що еквівалентно 342 756 грн.57 коп., заборгованість за відсотками в сумі 552,11 дол. США, що еквівалентно 11 687 грн.78 коп. та пеня в сумі 107,08 дол. США, що еквівалентно 2 266 грн.81 коп. (а.с.23-24).

21 липня 2015 року Банк направив відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту, яка виконана не була (а.с.25-28).

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідачів обовязок солідарно відшкодувати Банку збитки та пеню, оскільки у судовому засіданні позивачем було доведено факт невиконання позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та процентів за користування ним.

Розрахунок, проведений судом, відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача про те, що іноземна валюта не може бути предметом кредитного договору, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із системного аналізу положень ст.192 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вбачається, що у 2008 році іноземна валюта могла використовуватись банками при видачі кредитів за наявності у них генеральної ліцензії Національного банку України.

Посилання його на те, що рішення є незаконним, оскільки солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів в іноземній валюті протиріччить вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті та позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.10.2015 р. у справі №6-831цс15, колегія суддів вважає необґрунтованими.

У зазначеній правовій позиції Верховний Суд України висловив думку, що грошові зобовязання в Україні мають виконуватися у гривнях.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив суму грошового зобовязання у гривні, яку відповідачі повинні сплатити Банку.

Отже, оскаржуване рішення не протиріччить законодавству України щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України та викладеній правовій позиції Верховного Суду України.

Що ж стосується тверджень апелянта про те, що зміна курсу валют (з 1 USD = 5,05 грн. до 1 USD = 21,31 грн.) призвела до неможливості вчасної сплати ним кредитної заборгованості, то зазначене не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки при укладанні договору кожна з сторін бере на себе ризики виконання договору, в тому числі позичальник ризик зміни курсу валют.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від06 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: