Рішення № 55696560, 28.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/860/16

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Фальчука В.П., Кравця Ю.І.

при секретарі: Книгиницькому О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства КБ „Приватбанк" та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом Публічне акціонерне товариство КБ „Приватбанк" до ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду до ОСОБА_4 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, мотивуючи це тим, що 13 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ОDVIGA00000053, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 242 076,80 доларів США зі сплатою 11,04 % річних строком до 13 квітня 2017 року. На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. Оскільки позичальник не належним чином виконує зобов`язання за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк» просило задовольнити позов.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2014 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ODVIGA00000053 від 13 квітня 2007 року в розмірі 163112,91 доларів США, що станом на 11 червня 2013 року еквівалентно 1303 272 грн 15 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом 129 053,24 доларів США, процентами 20903,61 доларів США, комісією 5 200 доларів США, пенею 7956,06доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, що складається із чотирьох житлових кімнат, загальною площею 83,4 кв. м, підсобних приміщень 131,5 кв. м та належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2004 року шляхом продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, наданням публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки, та надання права на проведення дій щодо оформлення з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким рішення районного суду в частині відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки - змінити та задовольнити ці вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. ПАТ КБ «Приватбанк» рішення в іншій частині не оскаржує.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» - відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року скасовано та справу передано до цього ж суду на новий апеляційний розгляд.

Не погоджуючись з рішенням суду Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою також звернувся представник третьої особи без самостійнийх вимог ОСОБА_2 ОСОБА_3 та просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом апеляційної інстанції розглядаються апеляційні скарги на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року, подані ПАТ КБ «Приватбанк» та представником третьої особи без самотійнийх вимог ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що: 13 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ОDVIGA00000053, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 242 076,80 доларів США зі сплатою 11,04 % річних строком до 13.04.2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартири № НОМЕР_2, НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

Станом на 11.04.2013 року за кредитним договором № ODVIGA00000053 від 13 квітня 2007року утворилася заборгованість в розмірі 163112,91 доларів США, що еквівалентно 1303 272 грн 15 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом 129 053,24 доларів США, процентами 20903,61 доларів США, комісією 5 200 доларів США, пенею 7956,06доларів США.

Частково задовольняючи позов та звертаючи стягнення на предмет іпотеки- квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 шляхом продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та вимогах про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги виходячи з розміру заборгованості за кредитним договором та з вартості іпотечного майна, на яке звертається стягнення не є співмірними та відсутні докази проживання відповідача або інших осіб у квартирі НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Представник ПАТ «Приватбанк» за довіреністю Васильєва К.В. будучи належним чином повідомленою врученням в приміщенні апеляційного суду 10.12.2015 року судової повістки на 21.12.2015 року на 14-00 г. та в приміщенні апеляційного суду 25.12.2015 року судової повістки на 28.01.2016 року на 09-30 г. в судові засідання двічі поспіль не з`явилася, про причини не явки у встановленому порядку не повідомила.

Відповідач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленими, в засідання судової колегії двічі поспіль не з`явилися та не повідомили про причини не явки.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Судова колегія приймаючи до уваги, що цивільна справа слухається понад розумний строк - з травня 2013 року і повторно переглядається в апеляційному порядку; що всі учасникі в особі своїх представників будучи належним чином повідомлені повторно не з`явилися в судове засідання , не повідомили про причини не явки не надали будь-яких клопотань щодо витребування доказів, не знаходить підстав для відкладення судового засідання чи оголошення перерви для витребування доказів.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, згідно із ст. 31 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Звертаючись з позовом до суду позивач визначив предмет позову та просив звернути стягнення на дві квартири, які були передані в іпотеку відповідно до договору від 13 квітня 2007 року. При цьому позивач також зазначив суму заборгованості за кредитним договором в рахунок якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки - 163112,91 доларів США, що станом на 11 червня 2013року еквівалентно 1303 272 грн 15 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом 129 053,24 доларів США, процентами 20903,61 доларів США, комісією 5 200 доларів США, пенею 7956,06доларів США.

Будь-яких уточнень розміру кредитної заборгованості в рахунок якої заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та/або уточнення самих вимог щодо способу звернення стягнення та кількості предметів стягнення (однієї або двох квартир переданих в іпотеку) від позивача не надходило.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як вже зазначалося позивачем заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Суд, задовольняючи вказані вимоги не звернув уваги на те, що за обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом продажу банком з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем) - виконавчі дії не проводяться, а тому оцінка іпотечного майна не може визначатись на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Оскільки питання щодо визначення початкової ціни входить до предмета доказування у спорі, який розглядався, то така ціна має бути зазначена у рішенні суду конкретною сумою.

Приймаючи до уваги, що у рішенні суду першої інстанції в порушення ст. 39 Закону України «Про іпотеку» початкової ціни для подальшої реалізації предмета іпотеки не було встановлено, початкова ціна підлягає встановленню апеляційним судом, який відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Про необхідність зазначення в рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації зазначено і в постанові Верховного Суду України від 13травня 2015 року у справі № 6-63цс15, прийнятої в порядку Глави 3 Розділу V ЦПК України.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

При ухваленні власного рішення апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

В п. 22 Договору іпотеки від 13.04.2007 року зазначено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна Предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його варості в п. 33.4 цього Договору Іпотекодержатель має право реалізувати Предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної у цьому пункті.

Відповідно п. 33.4 Договору іпотеки вартість предмета іпотеки (квартир № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1) становить 1330473, що в еквіваленті складає 263460 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року йдеться про те, що апеляційний суд, надаючи оцінку співмірності кредитної заборгованості в рахунок погашення якої заявлені вимоги про звернення стягнення з вартістю предметів іпотеки, помилково враховував вартість іпотечного майна, заначену в договорі іпотеки від 13.04.2007 року та не встановив при цьому дійсну вартість предметів іпотеки за договором іпотеки на час вирішення спору, оскільки те, якою була вартість іпотечного майна на час його передачі в іпотеку, вирішального значення не має.

Тобто суд касаційної інстанції зазначив про необхідність при повторному апеляційному розгляді справи визначити вартість предметів іпотеки саме на час вирішення спору та у разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначити конкретну початкову ціну у рішенні суду, оскільки питання щодо визначення початкової ціни входить до предмета доказування у спорі, який розглядався, і сама по собі лише вказівка в резолютивній частині рішення про те, що відчуження іпотечного майна має проводитися за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, не може вважатись зазначенням початкової ціни в розумінні ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Слід звернути увагу на те, що і ПАТ «Приватбанк» одним з доводів поданої ним касаційної скарги на рішення судів першої та другої інстанцій зазначав про необхідність встановлення судом дійсної ринкової вартості іпотечного майна.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що ціна визначена сторонами в договорі іпотеки, як початкова, стосується безпосередньо позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте між сторонами виник спір, який розглядається в судовому порядку і тому питання щодо визначення початкової ціни входить до предмета доказування у спорі.

Водночас з матеріалів справи не вбачається, що під час судового спору сторони досягли порозуміння принаймні в частині початкової ціни реалізації предметів іпотеки.

Початкова ціна встановлюється виходячи із зростання курсу долара до гривні і динаміки цін на нерухомість.

При таких обставинах, встановлення початкової ціни потребує необхідності проведення оцінки предметів іпотеки, яка має бути проведена суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Оскільки з вимогами до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся ПАТ «Приватбанк», то тягар доведення заявлених вимог покладається на позивача.

Проте позивачем не представлено до суду висновку суб`єкту оціночної діяльності/ незалежного експерта про оцінку іпотечного майна та не заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте у зв`язку з повторною не явкою в засідання судової колегії двічі належним чином повідомленого представника позивача - ПАТ КБ «Приватбанк», який таким чином розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, судова колегія вказує про неможливість виконання в судовому засіданні вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз`яснення позивачу правових наслідків заявлення або не заявлення клопотання про витребування доказів (звіту про оцінку) або про призначення відповідної судової експертизи з визначення вартості предметів іпотеки на час вирішення спору.

Дані обставини перешкоджають апеляційному суду зазначити у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки початкову ціну предметів іпотеки для їх подальшої реалізації відповідно заявлених вимог, як того вимагає ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, судова колегія звертає увагу, що справа в касаційному порядку переглядалася саме за касаційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» і що визначення поточної дійсної вартості предметів іпотеки було одним з доводів касаційної скарги. Тому ПАТ КБ «Приватбанк» обізнаний або повинен бути обізнаним про необхідність оцінки предметів іпотеки саме на час вирішення спору та про зміст ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року.

Враховуючи викладене, вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть бути задоволені.

Вимоги про виселення носять похідний характер від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і тому відмова у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в даному випадку унеможливлює задоволення вимог про виселення.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 про те, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продаж з іншою особою-покупцем за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та наданням іпотеко держателю необхідних повноважень для вчинення всіх необхідних для продажу іпотечного майна від імені Іпотекодавця, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Тобто законом передбачено право сторін самостійно обирати та визначати у договорі спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, що однак не перешкоджає іпотекодержателю застосувати для задоволення своїх вимог і інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, заначені у ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з договору іпотеки то такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з наданням права Іпотекодержателю вчиняти всі необхідні для продажу іпотечного майна дії від імені Іпотекодавця, сторони передбачили у відповідному застереженні в договорі іпотеки від 13.04.2007 року (п. 27 Договору).

Тому в цій частині апеляційної скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 судова колегія з наведеними доводами не погоджується.

Таким чином, апеляційні скарги ПАТ КБ „Приватбанк" та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2014 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Судова колегія вважає за необхідне роз`яснити що підставою для відмови у позові є неможливість судом самостійно визначити початкову ціну реалізації іпотечного майна у зв`язку з не наданням позивачем до суду звіту про оцінку іпотечного майна на час вирішення спору і відсутність клопотання з боку позивача про призначення відповідної судової експертизи судом, що унеможливлює в розумінні вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення початкової ціни у резолютивній частині рішення суду у випадку задоволення вимог іпотекодержателя.

Усунення вказаних недоліків не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до способу звернення передбаченого у застереженні в договорі іпотеки або інших способів звернення стягнення на предмет іпотеки, заначених у ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: В.П. Фальчук

Ю.І. Кравець