Рішення № 55695197, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа №910/31323/15Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2"

до публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 773 834,07 грн.

Представники сторін:

від позивача: Данилкіна П.М. - представник за довіреністю № 257-1 від 05.11.2015 року;

від відповідача: Клименко О.А. - представник за довіреністю № 01123/14-15 від 23.12.2015 року.

встановив:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" до публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 773 834,07 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі №910/7550/15 зобов'язано ПАТ "ХК "Київміськбуд" виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2014 року у справі №50/254-43/124-46/304-2012, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 1 282 675,70 грн.

Оскільки, рішення суду не виконано, то позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 53 450,68 грн. та індексу інфляції в розмірі 720 383,39 грн. за період з 24.06.2014 року по 12.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.12.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.01.2016 року.

11.01.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

В судовому засіданні 11.01.2016 року представник відповідача подав заперечення на позовну заяву.

В судовому засіданні оголошено перерву до 01.02.2016 року.

20.01.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначено, що відповідачем сплачена сума боргу 08.12.2015 року, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 3% в розмірі 56 086,32 грн. та індекс інфляції в розмірі 746 036,90 грн. за період з 24.06.2014 року по 07.12.2015 року.

В судовому засіданні 01.02.2016 року представник позивача підтримав подану заяву про збільшення позовних вимог.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог приймається до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

24.01.2014 року в межах справи господарського суду міста Києва №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" затверджено мирову угоду, за змістом якої вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких є вимоги публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" в розмірі 1 282 675,70 грн., погашаються кредитором - ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"; виплата здійснюється протягом шістдесяти днів з моменту набрання законної сили ухвалою господарського суду міста Києва про затвердження умов мирової угоди.

Як вбачається з автоматизованої системи документообігу "Діловодство спеціалізованого суду", у березні 2009 Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4".

Провадження за вказаною заявою порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2009 у справі № 50/254.

До вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992, в редакції Закону від 30.06.1999 зі змінами та доповненнями.

Як зазначалось вище, 24.01.2014 року господарським судом міста Києва затверджено мирову угоду у справі №50/254-43/124-46/304-2012, за змістом якої вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких є вимоги публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" на суму 1 282 675,70 грн. погашаються кредитором публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд".

Статтею 1 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013, передбачено, що мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 37 та частин 5, 6 статті 38 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013, мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 8 ст.39 вказаного вище Закону передбачено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Тобто, законодавець визначає мирову угоду у справі про банкрутство в першу чергу як новацію зобов'язань боржника перед кредиторами та відповідну процедуру в ході провадження у справі про банкрутство, передбачає право кредиторів захистити свої інтереси в обсязі, передбаченому цією мировою угодою в загальному порядку, регламентує можливість розірвання мирової угоди у випадку невиконання не менше третини вимог кредиторів та не передбачає можливості звернення кредиторів про виконання мирової угоди в порядку виконання судових рішень, визначеного розділом XIV ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.11.2014 у справі №44/285-б.

Відтак, вимоги до боржника правомірно заявлено позивачем в порядку окремого позовного провадження.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі № 910/7550/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2015 року, зобов'язано публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" виконати умови Мирової угоди, укладеної 16.01.2014 між кредиторами відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та відкритим акціонерним товариством "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В., що затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012 шляхом стягнення з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь публічного акціонерного товариства "Трест Киїіпідземшляхбуд -2" грошових коштів у розмірі 1 282 675 грн. 70 коп.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 53 450,68 грн. та інфляційних у розмірі 720 383,39 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.06.2014 року по 07.12.2015 року.

При цьому, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 1 282 675,70 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі № 910/7550/15-г.

Також, вищезазначеним рішення суду встановлено, що шестидесятиденний строк для розрахунків відповідача перед позивачем слід відраховувати від 22.04.2014 року (день набрання законної сили постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №50/254-43/124-46/304-2012). Тобто, останнім днем розрахунку є 23.06.2014 року.

Згідно з ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 13.05.2015 року у справі № 910/7550/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Твердження відповідача про те, що мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні, а відтак у сторін не виникають цивільні чи господарські права та обов'язки судом відхиляються з огляду на таке.

За змістом ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд відзначає, що мирова угода за своєю правовою угодою є правочином у розумінні змісту ст.ст. 202, 203 Цивільного кодексу України і є підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 28.10.2010 р. у справі №28/130 та від 27.01.2014 р. у справі №922/3651/13.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно з статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі №910/7550/15-г встановлено, що останнім днем строку для розрахунків відповідача перед позивачем є 23.06.2014 року, а відтак з 24.06.2014 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 1 282 675,70 грн.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №5660 від 08.12.2015 року, яким підтверджується факт повного виконання відповідачем грошового зобов'язання в розмірі 1 282 675,70 грн. лише 09.12.2015 року.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 56 086,32 грн. та індексу інфляції в розмірі 746 036,90 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ч.2 ст. 35, ст. 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вулиця Суворова, будинок 4/6, код ЄДРПОУ 23527052) на користь публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" (02105, м. Київ, вул. Тампере, 13-б, код ЄДРПОУ 04012721) три проценти річних в розмірі 56 086 (п'ятдесят шість тисяч вісімдесят шість) грн. 32 коп., індекс інфляції в розмірі 746 036 (сімсот сорок шість тисяч тридцять шість) грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 031 (дванадцять тисяч тридцять одна) грн. 85 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 11.02.2016 року.

Суддя С.М.Мудрий