Рішення № 55695200, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа № 910/29414/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот»

до Комунального підприємства «Київський метрополітен»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Київська міська рада

про визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди № 35-Упр(Ор)-10 від 01.06.2010 р.

Суддя В.С. Ломака

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Безпала О.Г. за довіреністю б/н від 05.09.2015 р.;

від відповідача: Гайдай О.Г. за довіреністю б/н від 05.09.2015 р.;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київський метрополітен» (далі - відповідач) про визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди № 35-Упр(Ор)-10 від 01.06.2010 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 01.06.2010 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) було укладено Договір оренди № 35-Упр(Ор)-10, відповідно до п. 1.1 якого відповідач на підставі рішення Київради від 18.12.2008 р. № 860/860 передав, а позивач прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ «Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача за адресою: станція метро «Берестейська», для торгівлі непродовольчими товарами. Пунктом 9.1. Договору було визначено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 860/860 діє з 01.06.2010 р. до 30.05.2013 р. (два роки 364 дні). Пунктом 9.3. Договору було визначено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради. За твердженням позивача, він після закінчення строку Договору не отримував ні від відповідача, ні від Київської міської ради повідомлення про припинення Договору, а тому вважає, що його строк було поновлено до 29.05.2016 р. Оскільки в цій частині між сторонами виник спір, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/29414/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київську міську раду, розгляд справи призначено на 15.12.2015 р.

15.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками позивача та відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

При цьому, позивачем подано до суду письмові пояснення, в яких він стверджує, що відповідач не має фактичного та юридичного відношення до нерухомого майна за договором оренди та не має права здійснювати будь-яке розпорядження ним, в тому числі відмовляти в продовженні строку дії договору на наступний термін та чинити позивачу перешкоди в користуванні орендованим приміщенням.

У свою чергу, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що повідомленням № 1-03/465 від 01.06.2013 р. він повідомив позивача про припинення та відмову від продовження дії Договору. Крім того, відповідач вказує на те, що відповідного рішення Київської міської ради щодо продовження строку дії Договору прийнято не було.

В судовому засіданні 15.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.12.2015 р. проти задоволення позову заперечив.

Представник третіх осіб в судовому засіданні 15.12.2015 р. надав пояснення по суті заявленого позову, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

При цьому, представниками учасників судового процесу в судовому засіданні 15.12.2015 р. подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/29414/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2015 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 19.01.2016 р.

У судовому засіданні 19.01.2016 р. суд оголосив перерву до 01.02.2016 р.

Представники третіх осіб в судове засідання 01.02.2016 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) було укладено Договір оренди № 35-Упр(Ор)-10 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого відповідач на підставі рішення Київради від 18.12.2008 р. № 860/860 передав, а позивач прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ «Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача), за адресою: станція метро «Берестейська», для торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 2.1. Договору було визначено, що об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача, загальною площею 15,5 кв.м., згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно з п. 6.7. Договору при невиконанні або порушенні однією із сторін умов цього договору та з інших підстав передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

У разі закінчення строку дії Договору або його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які не можливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння його шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди (п. 7.5. Договору).

Цей Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 860/860 діє з 01.06.2010 р. до 30.05.2013 р. (два роки 364 дні) (п. 9.1. Договору).

Пунктом 9.3. Договору було визначено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Договір припиняється в разі: невиконання істотних умов договору або порушення його; закінчення строку, на який його було укладено; банкрутство відповідача; загибель об'єкта оренди (п. 9.5. Договору).

На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв в орендне платне користування частину переходу станції метро «Берестейська», визначену тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками), загальною площею 15,5 кв.м.

Повідомленням № 1-03/465 від 01.06.2013 р. позивач повідомив відповідача про припинення та відмову від продовження дії Договору у зв'язку з набранням чинності з 27.07.2012 р. Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 р., пунктом 2.19. яких в метрополітені було заборонено розміщувати об'єкти комерційного торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом «Вхід» та «Вихід» (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки; розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у під вуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу).

Враховуючи зазначене, було визначено, що при невідповідності об'єкта оренди вимогам Правил, договори оренди по таких об'єктах продовжуватись не будуть.

Так, зазначеним листом, відповідач просив позивача протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення звільнити об'єкт оренди від тимчасової огороджуючої конструкції (кіосків), та передати орендоване майно про акту приймання-передачі.

Оскільки позивач вказаних вимог не виконав, відповідач звернувся до нього з позовом до суду про виселення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі № 910/22171/15 було вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» (код ЄДРПОУ 19246324; адреса: 01014, м. Київ, вул. Струтинського, 4) у строк не пізніше 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили з нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» згідно з викопіюванням із Схем тимчасового розташування малих архітектурних форм, за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ «Грот» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою, а також пред'явило до суду даний позов про визнання Договору продовженим, вказуючи на те, він після закінчення строку Договору не отримував ні від відповідача, ні від Київської міської ради повідомлення про припинення Договору, а тому вважає, що його строк було поновлено до 29.05.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 р. у справі № 910/22171/15 провадження було зупинено до вирішення пов'язаної з нею даної справи № 910/29414/15.

Під час провадження у справі відповідач проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що повідомленням № 1-03/465 від 01.06.2013 р. він повідомив позивача про припинення та відмову від продовження дії Договору у зв'язку з набранням чинності з 27.07.2012 р. Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 р. Крім того, відповідач вказує на те, що відповідного рішення Київської міської ради щодо продовження строку дії Договору прийнято не було.

Відносно вказаних доводів відповідача позивач займає позицію, згідно з якою відповідач є лише отримувачем коштів за Договором, проте не орендодавцем спірного майна, так як загальна площа нежитлових приміщень, яка передана в оренду на станціях Київського метрополітену та перебуває на балансі відповідача, перевищує 200 кв.м., з огляду на що, на його думку, відповідач неуповноважений приймати рішення про припинення Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як зміна правовідношення та примусове виконання обов'язку в натурі, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Так, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди є саме відсутність заперечень орендодавця у встановлений місячний термін, а в даному конкретному випадку орендодавець заперечив проти продовження дії договору на новий строк.

Так, зі змісту вказаних норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, при цьому такі заперечення мають бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 16.06.2015 р. у справі № 925/2355/14.

Позивачем не доведено наміру орендодавця й надалі передавати спірне майно в оренду, при цьому, останній заперечив у встановлений строк проти поновлення договору.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що заявлені у даній справі вимоги є неправомірними.

При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено можливості в судовому порядку примусити особу здавати певне майно в оренду, якщо вона не має наміру взагалі вступати в орендні правовідносини з будь-ким.

Окрім того, суд зауважує, що п. 9.3. Договору сторонами було погоджено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Однак, відповідного рішення, щодо продовження строку дії Договору, Київрадою прийнято не було.

Що стосується посилань позивача на приписи Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011 р., то суд звертає увагу на те, що позивачем зі свого боку не представлено доказів звернення до відповідача в порядку п.п. 12.5. вказаного Положення.

По-друге, норми п. 12 Положення регулюють саме питання внесення змін до діючого договору оренди й не позбавляють права орендодавця у разі закінчення строку дії договору оренди у відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» заперечити проти продовження відносин оренди.

Що стосується доводів позивача відносно відсутності у відповідача повноважень розпоряджатись спірним майном, суд звертає увагу на те, що статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендодавцями є, в тому числі, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

У відповідності до рішення № 34/6250 від 22.09.2011 р. Київської міської ради «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва: комунальні підприємства, установи та організації щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління.

Пунктом 5.2. Статуту відповідача передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Предметом діяльності Комунального підприємства «Київський метрополітен» у відповідності до п. 3.2. Статуту є, в тому числі, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам.

Відповідно до рішення № 860/860 від 18.12.2008 р. Київської міської ради було дозволено відповідачу укласти договір з позивачем щодо передачі в оренду частини переходу за адресою: станція метро «Берестейська» загальною площею 15,5 кв.м.

Отже, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» було уповноваженою особою, станом на момент укладення Договору, на передачу шляхом укладання відповідних договорів комунального майна територіальної громади міста Києва, яке закріплене за ним на праві господарського відання, в орендне користування іншим особам, а також на повідомлення позивача про припинення та відмову від продовження дії Договору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака