Рішення № 55632179, 19.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2012/16 Справа № 0417/6585/12 Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просили стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно заборгованість за кредитним договором №2011-014 від 07 червня 2011 року у розмірі 247025 грн. 52 коп., а також з усіх відповідачів солідарно 10000 грн., посилаючись на те, що відповідачі не виконують умови кредитного договору, у зв'язку з чим і виникла вказана заборгованість.

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року позов задоволено частково та ухвалено: стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 2011-014 від 07 червня 2011 року в розмірі 233468 грн. 40 коп, яка складається із: заборгованостісті за кредитом в розмірі 215099 грн. 55 коп.; аборгованостісті по процентам за користування кредитом в розмірі 18368 грн. 85 коп., а також стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 2334 грн. 47 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 червня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2011-014, згідно умов якого позивач надав останньому в кредит 267259 грн. 40 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 червня 2017 року (а.с. 7).

Також встановлено, що зобов'язання за вказаним кредитним договором були забезпечені: договором поруки №2011-014-2 від 07 червня 2011 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (а.с.11) та договором поруки №2011-014-3 від 07 червня 2011 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, згідно яких поручителі відповідають перед Кредитором за виконання обов'язків за вказаним кредитним договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п.1.2 договорів Поруки) (а.с.11, 12)

У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором, який допустив прострочку платежів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 10 квітня 2012 року, склала 234310 грн. 02 коп., яка складається із суми заборогваності за кредитом в розмірі 215099 грн. 55 коп., заборгованості по процентам в сумі 18368 грн. 85 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 841 грн. 62 коп.(а.с. 4).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того, ч.1 ст.554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Оскільки відповідачі не виконали умови кредитного договору, колегія суддів вважає, що позов є обгрунтованим.

Разом з цим, відмовлючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що право вимоги до поручителів не підлягає захисту, у зв'язку із передчасним зверненням позивача до суду.

Проте з такими вимогами погодитися не можна.

Так, відповідно до п.п. 1,2, 1,6 договорів поруки №2011-014-2 від 07 червня 2011 року та №2011-014-3 від 07 червня 2011 року поручителі відповідають перед Кредитором за виконання обов'язків за вказаним кредитним договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання Боржником обов'язків за Кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а пунктом 2.3.1 цих договорів Поруки передбачено, що у випадку невиконання Боржником будь-якого обов'язку з повернення кредиту, процентів чи інших платежів Кредитор зобов'язаний направити на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначеням невиконаного обов'язку (-ів).

А відповідно до роз'яснень, викладених у ч.3 п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30 березня 2012 року, № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Оскільки Боржником порушені зобов'язання за кредитним договором, Банк і звернувся до суду як до Боржника, так і до Поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із позовом для захисту своїх прав. Проте суд на ці обставини уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про відмову в задоволенні цих вимог.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення зобов'язань з наступних підстав.

Відповідно до вказаного вище кредитного договору позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в сумі 267725 грн. 40 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 08 червня 2017 року (п.п. А1-А6), а п. 1.1 цього кредитного договору передбачено, що в рамках Програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит в межах вказаної вище суми, на строк та на умовах, передбачених у вказаному договорі, а Позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити відсотки в установлені цим Договором строки, а також виконати інші зобов'язанння у повному обсязі.

А згідно пунктів А7, А8, 6.1 Кредитного договору, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, процентів та інших обов'язкових платежів, передбачених кредитним договором, останній сплачує Банку пеню в розмірі 0,138% від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється в гривні.

Оскільки, як зазначалося вище, відповідачем ОСОБА_5 порушені умови кредитного договору, останній допускав прострочку платежів, а з лютого 2012 року взагалі ухилився від виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виникла вказана вище заборгованість, а тому колегія суддів вважає, що позивачем обгрунтовано нараховано пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 841 грн. 62 коп., яка й підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5, та поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Разом з цим, з позовними вимогами про стягнення із вказаних відповідачів штрафу (фіксованої частини) в сумі 1000 грн. та штрафу (процентна складова) в розмірі 11715 грн. 50 коп., колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, як зазначалося вище, а саме пунктів А7, А8, 6.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час, згідно з пунктом 6.6 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення, зокрема - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня в цьому разі є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині є правильним.

Крім того, встановлено, що Банк звертаючись до суду із вказаним позовом, також просив стягнути солідарно з відповідачів, а саме боржника та поручителів суми заборгованості за кредитним договором, але ці вимоги не узгоджується з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі -постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або відвирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-745цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже у справі, яка переглядається, судом першої інстанції на ці вимоги уваги звернуто не було та помилково розглянуті вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», разом з вимогами до ОСОБА_2,ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, за виключенням ПАТ «Акцент-Банк», який поручився в межах суми 10000 грн., але за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити. Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ КБ «ПриватБанк», що розгляд його позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

Крім того, рішення місцевого суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, у зв'язку з чим апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню частково.

Також вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів, відповідно до ст. 88 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь позивача судовий збір в розмірі по 823 грн. 42 коп.з кожного.

Що стосується рішення суду в частині відмови в задоволенні штрафів, то колегія суддів вважає його законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставиними, у зв'язку з чим рішення місцевого суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору із ОСОБА_2 та відмови в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Стягнути в солідарному порядку із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2), а також в солідарному порядку із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № 2011-014 від 07 червня 2011 року в сумі 234310 грн. 02 коп., яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 215099 грн. 55 коп., заборгованості по процентам в сумі 18368 грн. 85 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 841 грн. 62 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2) та ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі по 823 грн. 42 коп.з кожного.

Провадження в частині позовних вимог про стягнення із Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 10000 грн. та судових витрат закрити.

В рішенні решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді