Рішення № 55629408, 08.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/513/15 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/1037/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Д.

Категорія: 39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цап П.М.

з участю: позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до державного нотаріуса Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, внесення змін у свідоцтво про право на спадщину шляхом видачі нового свідоцтва, та визнання права власності на спадкове майно в цілому.

Ухвалено усунути ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, який помер 12.06.2015 року, від права на спадкування, як спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_8, який помер 02.09.2011 року.

Визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.03.2012 року, видані ОСОБА_4 та ОСОБА_7 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, кожному на 1/6 частину спадкового майна, що складалося із: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,0656 га, кадастровий номер: 40908125, яка розташована в урочищі «Голоско» на території Львівської міської ради; грошових вкладів, що знаходилися у відділенні Ощадного банку №6319/043 м. Львова на рахунках: №КВ 1 (7996,55 грн.), №КВ 15520 (22828,45 грн.), №0571 (0,52 грн.), №0576321 (2,04 грн.), № 308 (50,64 грн.).

Визнано за ОСОБА_2, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8, який помер 02.09.2011 року, право власності на 1/3 частину спадкового майна, яке складається з: 1/2 частини квартири АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,0656 га, кадастровий номер: 40908125, яка розташована в урочищі «Голоско» на території Львівської міської ради; грошових вкладів, що знаходилися у відділенні Ощадного банку №6319/043 м. Львова на рахунках №КВ 1 (7996,55 грн.), №КВ 15520 (22828,45 грн.), № 0571 (0,52 грн.), №0576321 (2,04 грн.), № 308 (50,64 грн.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, взявши до уваги уточнену позовну заяву позивача, якою останній повністю змінив предмет та підставу позову, що суперечить вимогам закону. Крім того зазначає, що при вирішенні даного спору судом порушено ряд принципів цивільного судочинства. Апелянт також вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується в основному на показах свідків, які не проживали в квартирі позивача, а були тільки сусідами. Вказує на те, що районним судом при встановленні факту відносно того, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги, не взято до уваги того, що у спадкодавця були кошти на своє утримання, що підтверджується безпосередньо наявністю у спадкодавця грошових коштів на банківських рахунках.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_2 відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1,2 ст.1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою(частина третя ст.46 цього Кодексу).

ОСОБА_8 помер 02.09.2011 року.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

15.05.2009 року ОСОБА_8 склав заповіт, згідно якого заповів усе своє майно своїй дружині ОСОБА_2

Відтак, спадкування після його смерті здійснюється за заповітом.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7 були дітьми померлого ОСОБА_8

Частиною 1 ст.1241 ЦК України визначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовязкова частка).

Оскільки ОСОБА_4 народилася 02.10.2053 року, а ОСОБА_7 був інвалідом другої групи, що стверджується, що стверджується свідоцтвом про її народження та відповідним пенсійним посвідченням, які знаходяться в матеріалах оригіналу спадкової справи спадкодавця ОСОБА_8 (а.с.24-27), оскільки даних документів, як і оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом, матеріали цивільної справи не містять, то вони згідно ст.1241 ЦК України мали право на обовязкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_8

Районним судом встановлено, що після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне йому на праві власності майно: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,0656 га, кадастровий номер 40908125, яка розташована в урочищі «Голоско» на території Львівської міської ради; грошові вклади, що знаходилися у відділенні Ощадного банку №6319/043 м. Львова на рахунках: № КВ 1 (7996,55 грн.), № КВ 15520 (22828,45 грн.), №0571 (0,52 грн.), №0576321 (2,04 грн.), №308 (50,64 грн.).

Згідно матеріалів спадкової справи №524/2011, початої 01.11.2011 року після смерті ОСОБА_8, померлого 02.09.2011 року, до державного нотаріуса Четвертої Львівської нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися позивач ОСОБА_2, як спадкоємець за заповітом від 15.05.2009 року, а також спадкоємці першої черги за законом до обов'язкової частки - діти спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_7

05.03.2012 року державним нотаріусом ОСОБА_2 було видано три свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 2/3 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_8, а 07.03.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 видано по три свідоцтва про право на спадщину за законом кожному на 1/6 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_8

Наведене свідчить про те, що усі спадкоємці ОСОБА_8 реалізували своє право на отримання спадщини після його смерті.

Статтями 202, 203 СК України встановлено обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними.

Згідно із ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Колегія суддів вважає, що районним судом зазначені вимоги закону не були виконані та обставини, які суд вважав встановленими, не підтверджені належними та допустимими доказами, враховуючи наступне.

Частинами 1, 2 ст.10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Для реалізації цих положень статтею 27 ЦПК України серед інших прав та обовязків осіб, які беруть участь у справі, передбачено їх право брати участь у судових засіданнях.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції дані норми процесуального права були грубо порушені.

Так, з матеріалів справи вбачається, що уточнену позовну заяву, яка і стала предметом розгляду районного суду, ОСОБА_2 подала до суду 07.09.2015 року (а.с.54-55).

У судовому засіданні, яке відбулося після того (22.09.2015 року) відповідач ОСОБА_4 та її адвокат ОСОБА_9 заявили клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки договір про надання правової допомоги був укладений з адвокатом у цей же день і часу на підготовку до справи та підготовку обґрунтованих заперечень не вистачило (а.с.61-63).

У наступне судове засідання 22.10.2015 року відповідач ОСОБА_4 не зявилася, а тому розгляд справи був відкладений на 16.11.2015 року і у цей же день судом було ухвалене оскаржуване рішення, хоча ОСОБА_4 09.11.2015 року до суду було подане клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дати, у звязку із тим, що її представник ОСОБА_9 є заступником Сихівської районної виборчої комісії у м. Львові і 16.11.2015 року задіяний у виборчому процесі місцевих виборів другого туру по обранню міського голови м. Львова, долучивши копію відповідного посвідчення ОСОБА_9

Відтак, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції навіть не зясував відношення ОСОБА_4 до позову, не заслухав її пояснень, позбавив можливості подати свої докази та взяти участь у дослідженні доказів, поданих позивачем (зокрема, заслухати показання свідків, які були допитані судом(а.с.94,95, 96-97), та подати свої заперечення з метою встановлення обставин, які б були підставою для ухвалення рішення про усунення її від права на спадкування за законом.

Крім того, колегія суддів вважає, що оцінюючи зібрані по справі докази, суд не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й обєктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозвязку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки.

Зокрема, суд не дав оцінки тому, що відповідач ОСОБА_4 була непрацездатною, а ОСОБА_7 був інвалідом другої групи, не встановив розміру отримуваних ними пенсій, як не встановив і розміру пенсії померлого ОСОБА_8, який був науковцем, професором, а відтак не зясував чи потребував той матеріальної допомоги, враховуючи і наявність у нього депозитних вкладів у банку, які ввійшли до спадкової маси.

Крім того, суд не встановив, чи ОСОБА_8 потребував інших видів допомоги від ОСОБА_4 та ОСОБА_7 і що вони умисно ухилялися від надання такої, враховуючи те, що з ним постійно проживала його дружина ОСОБА_2

Позивачем у порушення вимог ст.10, 60 ЦПК України не доведено і того, що ОСОБА_8 через стан здоровя перебував у безпорадному стані, оскільки травму він отримав у 2006 році, а помер лише 02.09.2011 року і жодних доказів того, що у цей період він звертався за медичною допомогою матеріали справи не містять.

Також судом першої інстанції не дано оцінки тому, що позивач ОСОБА_2 при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 не повідомляла про те, що буде ставити вимоги про усунення від права на спадкування дітей померлого, не заперечувала проти видачі їй свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки спадкового майна, хоча отримувала ці свідоцтва раніше від ОСОБА_4 та ОСОБА_7В.(05.03.2012 року), а звернулась до суду з даними позовними вимогами лише 07.09.2015 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер 12.06.2015 року.

Відповідно до положень ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обовязки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Так як за життя ОСОБА_7 реалізував своє право на прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8, то не зрозумілим є висновок суду про усунення його від права на спадкування після його смерті.

Крім того, судом визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.03.2012 року, видані ОСОБА_7 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, тобто вирішено питання про права та обовязки особи, яка не була учасником процесу, так як ухвалою суду 22.09.2015 року ОСОБА_7 було виключено з числа відповідачів, що стверджується журналом судового засідання від 22.09.2015 року(а.с.64).

Згідно ч.1 ст.37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобовязанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь якій стадії цивільного процесу.

Проте, у порушення вимог даної норми права суд не встановив кола спадкоємців померлого ОСОБА_7, не вирішив питання про притягнення їх до участі у справі в якості його правонаступників, хоча спірні правовідносини передбачають правонаступництво.

Згідно розяснень, даних у п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», суд не має права вирішувати питання про права та обовязки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК).

Враховуючи усі наведені вище підстави, а також те, що оскільки згідно діючого законодавства на стадії апеляційного розгляду суд позбавлений можливості змінювати процесуальне положення учасників процесу або залучати до участі у справі інших учасників процесу, то оскаржуване рішення у частині задоволення позову слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2015 рокуу частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до державного нотаріуса Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: