Ухвала суду № 55597346, 03.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8664/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Безименної Н.В., секретаря судового засідання Самсонової М.М., за участю представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року у адміністративній справі № 826/8664/15 за позовом Приватного підприємства "Флексосервіс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В :

12.05.2015 року Приватне підприємство "Флексосервіс" (надалі ПП "Флексосервіс") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2012 року №0001302250 та від 18.07.2012 року №0002312250.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нереальності господарських операції укладених з контрагентом ПП «Віринея 2007» є необґрунтованими і спростовуються наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2012 року №0001302250 та від 18.07. 2012 року №0002312250.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що прийнято у межах та на підставі наявних у податкового органу повноважень, та у зв'язку з виявленими під час перевірки позивача порушеннями вимог податкового законодавства.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при взаємовідносинах з ПП «Вірінея 2007» за період із 01.01.2011 року по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 19.04.2012 року №120/22-50/32211174 з наступним висновком:

Перевіркою встановлено: 1) реальність здійснення та відображення бухгалтерського та податкового обліку результатів господарський відносин з контрагентом ПП «Вірінея 2007» за січень 2011 року, а саме підтверджено первинними документами отримання товарів на суму податкового кредиту, по яких включено в реєстри отриманих податкових накладних та додатки «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з ПДВ за січень 2011 рік; 2) відповідно до ст.ст. 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), здійснені між позивачем та ПП «Вірінея 2007» за лютий 2011 року правочини на загальну суму 5550538,00 грн., у т.ч. ПДВ - 925089,67 грн., є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення; 3) порушення п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки позивачем при взаємовідносинах з ПП «Вірінея 2007» завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 925089,67 грн., у тому числі за лютий 2011 року на - 761089,67 грн., за березень 2011 року на - 164000,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 925089,67 грн., у тому числі за лютий 2011 року - на 761089,67 грн., за березень 2011 року - на 164 000,00 грн.

На підставі ату перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення- рішення від 11.05.2012 року №0001302250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 925089,67 грн. за основним платежем та у розмірі 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказане рішення залишено без змін.

03.07.2012 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01.07.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 03.07.2012 №208/22-50/32211174 про порушення позивачем: 1) п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 1 ст.9 р. ІІІ, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 1314363,00 грн. 2) п. 167.1 ст. 167, п. п. 168.1.1, п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п.п. «а» п. 171.2 ст. 171, п.п. «а» п. 176.2 ст.176, п.п. 177.8 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження позивачем зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб у сумі 44737,48 євро.

На підставі акту перевірки від 03.07.2012 №208/22-50/32211174 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 року №0002312250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання у розмірі 1314363,00 грн. за основним платежем та у розмірі 36239,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

При прийняті оскаржуваних повідомлень-рішень відповідачем зроблено висновок про нікчемність та, як наслідок, недійсність правочинів з моменту вчинення їх між позивачем та ПП «Вірінея 2007».

Підставою для вказаних висновків став акт ДПІ у Приморському районі м. Одеса від 21.04.2011 року №1396/23-513/35357365 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Вірінея 2007» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за лютий 2011 року», яким встановлено, що угоди ПП «Вірінея 2007», укладені з контрагентами у лютому 2011 року, мають ознаки нікчемності відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 2013, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Ще однією з підстав винесення оскаржуваних рішень стала податкова інформація від ДПІ у Приморському районі м. Одеси, що на думку податкового органу є підтвердженням нікчемності правочинів, укладених ПП «Вірінея 2007» у лютому 2011 року.

За результатами аналізу вказаного акту та податкової інформації, відповідач прийшов до висновку, що діяльність ПП «Вірінея 2007» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями, та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що у свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та що призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Судом першої інстанції також встановлено та судом апеляційної інстанції не спростовано, що податкові зобов'язання визначено позивачу у зв'язку з формуванням податкового кредиту з ПДВ за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни поставлених товарів. Оскільки, на думку відповідача, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочинів переслідувалася мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з ПДВ позивачем незаконно.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (надалі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам законодавчих актів була встановлена і під час проведення перевірки і в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Вірінея 2007» та ПП «Флексосервіс» (зберігач) укладено договір зберігання №1 від 01.09.2010 року, згідно умов якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути в збереженості предмет зберігання (майно). Предмет зберігання - матеріали для виробництва поліграфічної продукції. Строк зберігання з 01.09.2010 р. по 28.02.2011 року. Загальна вартість за період зберігання 1200 грн. Оплата повинна бути перерахована Зберігачу (по закінченню строку зберігання) на протязі 60 днів з моменту закінчення строку зберігання. (а.с.63 -66)

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надані суду акти приймання-передачі на відповідальне зберігання. (т.1.а.с. 67-94)

Водночас, між ПП «Віринея 2007» (Постачальник) та ПП «Флексосервіс» (Покупець) укладено договір №2709/1-1 від 27.09.2010р., згідно якого ПП «Вірінея 2007» зобов'язалось поставити матеріали для поліграфічного виробництва (Продукції), а ПП «Флексосервіс» зобов'язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору. (т.1. а.с.95-97)

На підтвердження реальності вчинених господарських операцій щодо поставки продукції, позивачем надані суду видаткові накладні, податкові накладні,(т.1. а.с. 98-146), виписки банку за особовим рахунком (т.1. а.с. 147-176), акти списання матеріалів (т.2 а.с. 72-81), оборотно-сальдові відомості по рахунку (т.2. а.с. 82-83)

Крім того, позивачем надано договори оренди нежитлового приміщення разом додатковими угодами, укладеними між ВАТ «Дослідно-експериментальним заводом № 20 цивільної авіації» (Орендодавець) та ПП «Флексо Сервіс»(орендар) (т.2 а.с. 23-44) та виписки з банку, якими підтверджується оплата за оренду приміщень згідно договорів. (т.2 а.с.45-71)

На підтвердження подальшого використання продукції у власній господарській діяльності позивачем надано суду:

- договір від 2010 року № 01.01.10-15, укладений між ПП «Флексосервіс» (Постачальник) та ТОВ «Поліінформ» (Покупець), згідно якого Постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність Покупця продукцію згідно затверджених оригіналів-макетів (Продукція), а Покупець зобов'язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору, а саме в національній валюті України шляхом безготівкових розрахунків (т.2 а.с. 90-92), видаткові накладні (т.2 а.с. 93-98), виписки банку (т.2 а.с. 99-110);

- договір від 01.04.2010 року № 333, укладений між ПП «Флексосервіс» (Постачальник) та ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» (Покупець) (т.2. а.с. 111-115), видаткові накладні (т.2 а.с. 116-119), виписки банку (т.2 а.с. 120-128);

- договір від 04.01.2011 року № 44, укладений між ПП «Флексосервіс» (Постачальник) та ВАТ «Одеський каравай» (Покупець) (т.2 а.с. 129-131), видаткові накладні (т.2 а.с. 132-133), виписки банку (т.2 а.с. 134-140);

- договір від 04.01.2011 року № 0041101К, укладений між ПП «Флексосервіс» (Постачальник) та ТОВ «Аверс К» (Покупець) (т.2 а.с. 141-143), видаткові накладні (т.2 а.с. 144-150), виписки банку (т.2 а.с. 151-158);

- договір від 14.02.2011 року № 173, укладений між ПП «Флексосервіс» (Постачальник) та ТОВ «Епіцентр К» (Покупець) (т.2 а.с. 169-161), видаткові накладні (т.2 а.с. 162-165), виписки банку (т.2 а.с. 166-1173).

Тобто, позивачем надані докази як придбання продукції у ПП "Вірінея 2007", так і їх подальше використання у власній господарській діяльності, а саме виготовлення нової продукції та подальшу її реалізацію контрагентам, що відповідає основному виду діяльності позивача, який міститься в його реєстраційних документах.

Не заслуговують уваги посилання апелянта на висновки актів перевірок інших податкових органів, оскільки ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що на момент виписки податкових накладних позивачу за перевірений період, ПП "Вірінея 2007" було зареєстровано як суб'єкт господарювання та як платник податку на додану вартість, а тому мало право виписувати податкові накладні. При цьому, позивач мав право розраховувати на добросовісність дій свого контрагента.

Разом з тим, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою контрагентом своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням цим контрагентом правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не можуть ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апелянтом вказаний висновок суду першої інстанції не спростовано. Відповідачем доказів, які б спростовували наданні позивачем докази суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентами надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Отже, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 08.02.2016 року.

Керуючись статтями 95, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року у адміністративній справі № 826/8664/15 за позовом Приватного підприємства "Флексосервіс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування рішень, залишити без змін.

Стягнути судові витрати з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві у розмірі 5359,20 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев`ять грн., 20 коп.) на розрахунковий рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, призначення платежу - судовий збір, Код 22030001.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

Н.В. Безименна

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Безименна Н.В.

Епель О.В.