Рішення № 55563613, 03.02.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2016 Справа № 905/3448/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб»

до

Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь»

про

стягнення 20 846,99 грн

за участю представників:

від позивача

не з’явились

від відповідача

не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб» до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» про стягнення 3% річних у розмірі 3692,27 грн та інфляційних втрат у розмірі 17154,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що станом на даний час відповідачем не в повному обсязі виконано своє грошове зобов’язання зі сплати заборгованості за поставлений товар, яку було стягнуто рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2009 у справі № 24/30, а також не сплачено 3% річних та інфляційні втрати, стягнуті рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2012 у справі № 39/157. У зв’язку з невиконанням вказаного грошового зобов’язання, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 30.09.2012 по 30.09.2015, нараховані на стягнуті рішеннями суду суми.

Відповідач повноважних представників в судові засідання не направив, відзив на позов не подав, своїм процесуальним правом не скористався.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень, які отримані представниками відповідача 22.12.2015 та 27.01.2016.

Оскільки про час та місце судових засідань відповідач був належним чином повідомлений, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

10.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб» (постачальник, позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Енергомашспецсталь», яке в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь», (покупець, відповідач) підписано договір поставки №15/31 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язався передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов’язався відповідно з умовами договору прийняти продукцію (товар) та оплатити її.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2009 у справі № 24/30 стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб» основний борг у розмірі 43674,46 грн, державне мито у розмірі 436,74 грн та 118,00 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення судом видано наказ від 02.06.2009.

Зазначеним судовим рішенням господарського суду встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати заборгованості за отриманий товар у розмірі 43674,46 грн.

Як свідчать матеріали справи, зазначене судове рішення у справі № 24/30 набрало законної сили.

У зв’язку з частковим виконанням відповідачем рішення суду у справі №24/30 та сплатою лише коштів в сумі 12551,61 грн з урахуванням судових витрат, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 3% річних за період з 19.03.2009 по 20.02.2012 в сумі 3332,64 грн та інфляційних втрат за період з квітня 2009 року по січень 2012 року в сумі 8223,48 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2012 у справі № 39/157 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб» 3% річних в сумі 3332,64 грн, інфляційні в сумі 6829,77 грн, витрати за державним митом в сумі 101,62 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 207,56 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем основного боргу у розмірі 31677,59 грн.

Як свідчать матеріали справи, зазначене судове рішення у справі № 39/157 набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, останній станом на час розгляду даної справи основний борг в сумі 31677,59 грн позивачу не сплатив.

Посилаючись на наявність у відповідача простроченого (невиконаного) грошового зобов’язання, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 30.09.2012 по 30.09.2015 у розмірі 3692,27 грн та інфляційні втрати за період з жовтня 2012 року по вересень 2015 року у розмірі 17154,72 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема, за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як випливає з приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов’язання.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошовими коштами, належними до сплати.

Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 та від 20.01.2011.

Після прийняття судового рішення у справі № 24/30 про стягнення основного боргу та у справі №39/157 про стягнення 3% річних і інфляційних втрат грошове зобов'язання боржника (відповідача) в частині сплати залишку основного боргу в сумі 31677,59 грн не припинилось, оскільки кредитор (позивач) грошові кошти не отримав, а відтак він має право на нарахування передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України відсотків річних та інфляційних втрат до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання і відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутністю реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільно чи примусово) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2010 у справі № 20/242.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскільки основна заборгованість за Договором поставки №15/31 від 20.01.2008, яку було стягнуто рішенням господарського суду у справі №24/30, у розмірі 31677,59 грн, до цього часу не сплачена, то позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на вказану суму заборгованості є обґрунтованими.

Однак, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки 3% річних та інфляційні втрати нараховані позивачем не лише на суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 31677,59 грн, а також інфляційні втрати, 3% річних та державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що стягнуті рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2012 у справі №39/157.

Як зазначалось вище положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не обмежують права кредитора звернутись до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Суд зазначає, що стягнуті за рішенням суду інфляційні втрати та 3% річних за своєю правовою природою не є санкціями, проте, виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верхового Суду України від 15.11.2010 № 4/720).

Враховуючи викладене, суд вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.

Отже, 3% річних, інфляційні втрати та судові витрати не є грошовим зобов’язанням в розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України і, тому, за умови їх несплати, на них не може бути нараховано знов 3% річних та інфляційні втрати і іншого законодавством не передбачено.

Враховуючи викладене, вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за невиконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2012 у справі №39/157 про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та судових витрат у загальному розмірі 10471,59 грн, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За здійсненим судом перерахунком вимоги про стягнення 3% річних за період з 30.09.2012 по 30.09.2015 за невиконання грошового зобов’язання у розмірі 31677,59 грн підлягають задоволенню у розмірі 2853,59 грн.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат в межах періоду визначеного позивачем, їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи не містять заяв чи клопотань позивача про зміну (збільшення) розміру позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 17154,72 грн підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» (84306, Донецька обл., м. Краматорськ, ідентифікаційний код 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК «Промелектроснаб» (84453, Донецька обл., м. Красний Лиман, с. Щурове, вул. Набережна, 40, ідентифікаційний код 33371173) 3% річних у розмірі 2853 (дві тисячі вісімсот п’ятдесят три) грн 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 17154 (сімнадцять тисяч сто п’ятдесят чотири) грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 1169 (одна тисяча сто шістдесят дев’ять) грн 04 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 08.02.2016

Суддя М.В. Сажнева