Рішення № 5552218, 13.10.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2009 Справа № 2/196-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Котенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій", м.Луганськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон

про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору

за участю представників сторін:

від позивача - Павленко Н.В., довіреність від 18.09.2009р.

від відповідача - ОСОБА_1, підприємець (паспорт)

ОСОБА_3, довіреність від 28.09.2009р.

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Луганське регіональне управління автобусних станцій" звернулось до суду з позовом до фізичної особи-приватного підприємця ОСОБА_1 про вирішення спору, що виник при укладенні господарського договору. Позовні вимоги ґрунтуються на ствердженні про те, що ПАТ "Луганське РУАС" звернулось до відповідача з пропозицією укласти договір № 13/2 від 01.07.2009 року, який ПП ОСОБА_1 повернув з протоколом розбіжностей, виклавши у ньому свої заперечення. Позивач не згоден з умовами п.3.1. викладеними у протоколі розбіжностей, вважаючи їх такими, що суперечать нормам чинного законодавства. З цих підстав позивач просить викласти спірні питання пункту 3.1. в редакції позивача, а саме: "3.1. Плата товариству за надання послуг перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси товариства, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з перевізником. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) перевізник сплачує товариству плату у розмірі 50% ( з врахуванням ПДВ 20%).

Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання товариством з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

У судовому засіданні представник ПАТ "Луганське РУАС" підтримав заявлені вимоги з посиланням на зміст позовної заяви, надані докази та ствердження про те, що операції по перевезенню пасажирів на міжобласних маршрутах оподатковуються податком на додану вартість, яке повинно бути включено у вартість квитків, а тому цей податок ПП ОСОБА_1 повинен сплачувати товариству разом з платою за надання послуг перевізнику.

Відповідач позов не визнав, про що ПП ОСОБА_1 зазначено у письмовому відзиві на позов, а також особисто, разом з представником в судовому засіданні. Заперечення відповідача ґрунтуються на ствердженні про безпідставність вимог ПАТ "Луганське РУАС" та посилання на Закон України "Про податок на додану вартість".

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши представників сторін, суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Приватний підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування "Херсон-Луганськ", а власником автостанцій у Луганській області на сьогоднішній день є ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій", яке відповідно до діючого законодавства здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

Згідно із ст.32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника із власниками автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим, а предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

У червні 2009 року ПАТ "Луганське РУАС" звернулось до ПП ОСОБА_1 з пропозицією укласти Договір № 13/2 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01 липня 2009 року, надіславши відповідачу два примірника цього договору з листом № 8/20-186-305 від 24.06.2009 року.

Разом з листом від 05.08.2009 року (вих.№ 122) приватний підприємець ОСОБА_1 повернув один екземпляр Договору № 13/2 від 01.07.2009 року та протокол розбіжностей, який стосується редакції пункту 3.1. цієї угоди, що стосується розподілу коштів, отриманих від реалізації квитків на перевезення пасажирів і багажу.

У подальшому, відповідно до положень ст.181 ГК України позивач не прийнявши пропозицію відповідача, звернувся до господарського суду для вирішення спору, що виник при укладанні господарського договору.

Дослідивши текст Договору № 13/2 від 01.07.2009 року, суд встановив, що він відповідає вимогам зазначеним у статті 180 ГК України та містить у собі істотні умови господарського договору, включаючи предмет, ціну та строк дії договору. Розбіжності договору стосуються наявності правових підстав для включення до вартості пасажирських квитків і квитків на перевезення вантажу податку на додану вартість.

В умовах договору № 13/2 від 01.07.2009 року перевізник (відповідач) зобов'язаний здійснювати перевезення пасажирів за міжобласним маршрутом "Луганськ-Херсон", виконуючи відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій, зупинок, передбачених розкладом руху за визначеним замовником маршрутом. Товариство, у свою чергу, бере на себе такі обов'язки як забезпечення диспетчерського управління, організація продажу квитків, забезпечувати інкасацію виручки належної перевізнику. Порядок взаєморозрахунків за виконану роботу викладений у розділі 3 спірного договору, включаючи пункт 3.1., згоди по якому сторони не досягли.

Проект договору запропонований ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій" пункт 3.1. містить наступну редакцію: "Плата товариству за надання послуг перевізнику, складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси товариства, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з перевізником. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з урахуванням ПДВ) перевізник сплачує товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ в розмірі 20%).

Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання товариством з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.

Запропонована відповідачем - ПП ОСОБА_1 редакція пункту 3.1. договору № 13/2 від 01.07.2009 року має наступний зміст: " 3.1. Кошти, які отримані від вартості проїзду пасажирів на рейсах Перевізника, за винятком страхового збору, відповідно до відомості касового продажу квитків 20-АСС, розподіляються таким чином: -товариству-15%, -перевізнику-85%. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями перевізник сплачує товариству плату у розмірі 50%. Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання товариством з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

Таким чином, предметом спору між сторонами, зазначеному у пункті 3.1. договору є питання щодо формування вартості квитків у випадку їх продажу позивачем на проїзд транспортом перевізника, розподілу доходів автостанції та перевізника, включаючи ПДВ.

Статтею 910 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду - з моменту посадки в автобус. У відповідності до статті 29 цього ж Закону автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу за договором перевезення пасажира транспортним засобом, що використовується ним на законних підставах.

Із аналізу наведених приписів та дослідження матеріалів справи вбачається, що автостанція - позивача у справі - не є автомобільним перевізником та не надає послуг по перевезенню пасажирів.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначається договором.

Матеріали справи свідчать, що ПАТ "Луганське РУАС" і ПП ОСОБА_1 уклали договір, який за своєю правовою природою є договором доручення, згідно якого позивач надає перевізнику послуги по продажу квитків пасажирам, за що отримує комісійну винагороду у розмірі 15 % від суми тарифної вартості реалізованих проїздних квитків через каси товариства. При цьому товариство також надає пасажирам інші послуги.

Крім того, слід зазначити, що статтею 36 Закону України "Про автомобільний транспорт" теж визначено, що автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.

Таким чином, вартість послуг з реалізації квитків та забезпечення перевезення пасажирів автомобільним транспортом, як автостанційний збір та комісійні винагороди входить до вартості квитка.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг. При цьому, пунктом 4.1 статті 4 даного Закону передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. Під поставкою послуг, відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" слід розуміти будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Беручи до уваги те, що позивач безпосередньо здійснює лише поставку послуг з реалізації квитків та організацію процесу перевезення пасажирів автомобільним транспортом, то базою оподаткування податком на додану вартість у нього є та частина коштів, яка отримана позивачем як компенсація вартості фактично наданих послуг з продажу квитків та забезпечення перевезення пасажирів автомобільним транспортом. При цьому зазначена в квитку вартість послуг по перевезенню пасажирів не може включатися до оподаткування податком на додану вартість позивача, оскільки ним не здійснюється надання цих послуг.

Аналогічної позиції суд дотримується також у частині формування вартості квитків за перевезення багажу, реалізованих автостанціями товариства, зазначених у пункті 3.1. договору.

Оскільки процентне співвідношення розподілу плати за квитки з перевезення пасажирів і багажу сторони визначили однаково, суд у такому випадку лише корегує текс пункту 3.1. договору відповідно до вимог закону.

Таким чином, пункт 3.1. договору № 13/2 від 01.07.2009 року між ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій" і приватним підприємцем ОСОБА_1, який є платником єдиного податку, підлягає викладенню в наступній редакції:

"3.1. Плата товариству за надання послуг перевізнику складає 15 % від суми узгодженої тарифної вартості реалізованих проїздних квитків на рейсах перевізника через каси товариства, без врахування податку на додану вартість, страхового та інших зборів, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з перевізником.

За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями товариства перевізник сплачує товариству плату у розмірі 50 %.

Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання товариством належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

В іншій частині позову, яка стосується змісту тексту пункту 3.1. суд у її задоволенні відмовляє, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не забезпечені відповідними доказами.

Судові витрати по справі суд у розмірі 50 % покладає на відповідача.

На підставі викладеного, вищевказаних правових норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2. Викласти пункт 3.1. Договору № 13/2 від 01.07.2009 року про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області в наступній редакції:

"3.1. Плата товариству за надання послуг перевізнику складає 15 % від суми узгодженої тарифної вартості реалізованих проїздних квитків на рейсах перевізника через каси товариства, без врахування податку на додану вартість, страхового та інших зборів, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з перевізником.

За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями товариства перевізник сплачує товариству плату у розмірі 50 %.

Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання товариством належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

3. В іншій частині позову відмовити.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, відповідно до положень ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України вважати днем укладення даного господарського договору.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (73000, АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій" (91047, м.Луганськ, вул. Оборонна, 101, р/р 26002109535 АБ "Укркомунбанк", МФО 304988, код 33009052): 42,50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.) по сплаті державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення направити сторонам по справі.

Суддя С.В.Скобєлкін