Ухвала суду № 55469280, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2016 р. м. Київ К/800/19502/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013

у справі № 2а-0870/7162/11 Запорізького окружного адміністративного суду

за позовом Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (СДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Запоріжжі від 22.08.2011 № 0000640801, № 0000680801.

У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за травень 2011 року розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 449983,00 грн. та за червень 2011 року суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 449983,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 1,00 грн. згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 22.08.2011 № 0000640801 та № 0000680801 відповідно, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 05.08.2011 № 338/08-01/00191230 та № 340/08-01/00191230. Згідно з висновками акту № 338/08-01/00191230 позивачем порушені норми підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пункту 198.3 ст. 198, пунктів 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення чистої суми податку за травень 2011 року на 449983,00 грн. внаслідок включення до суми податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товарів (сплаву алюмінію вторинного, ферохрому) за нікчемними правочинами з поставки від ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест». Висновок про нікчемність правочинів обґрунтовано отриманою в результаті здійснення заходів податкового контролю податковою інформацією про відсутність факту транспортування товарів від постачальників до позивача, про податкову поведінку цих постачальників як таких, що декларують податковий кредит за податковими накладними, виписаними юридичними особами, які мають ознаки фіктивності. В акті № 340/08-01/00191230, з посиланням на порушення позивачем норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пункту 198.3 ст. 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК зроблено висновок про завищення заявленої за червень 2011 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 449984,00 грн. за операціями з цими ж контрагентами в травні 2011 року.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест» товарів (сплаву алюмінію вторинного, ферохрому) від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації за травень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, СДПІ у судовому процесі, поряд з доводами про ознаки фіктивності постачальників у другому ланцюзі поставок (постачальники ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест»), звертала увагу суду на відсутність доказів транспортування товару.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Як свідчать приєднані до справи копії договорів від 01.01.2011 № 20/2010/1680, укладеного позивачем з ТОВ «Енергостройінвест» (а.с. 106-109), та від «» січня 2011 № 20/2010/1647, укладеного позивачем з ПП «Кібар» (а.с. 136-139), зміст яких є схожим, пунктами 4.1 цих договорів визначені умови транспортування, за якими постачальник (ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест») зобов'язаний відвантажити продукцію на адресу покупця (позивач) автомобільним транспортом за свій рахунок. Пунктом 4.3 цих договорів передбачено перелік товаросупровідних документів, які постачальник передає покупцю, в якому, окрім транспортної накладної, вказано накладну, сертифікат якості, рахунок та податкова накладна. Крім того, в договорах передбачена вимога до транспортної накладної, а саме: транспортна накладна повинна містити інформацію стосовно особи, якій належить вантаж, та номер договору, за яким поставляється товар.

Наведеним доводам СДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки товарів позивачу від ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цієї юридичної особи.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту, суми якого у подальшому приймають участь у визначенні суми бюджетного відшкодування, від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за документами, виписаними таким контрагентом, в тому числі податковими накладними, відсутні.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів від ПП «Кібар» та ТОВ «Енергостройінвест», врахувавши при цьому, зокрема, з'ясовані в судовому процесі обставини щодо наявності у цих юридичних осіб умов для здійснення підприємницької діяльності. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби задовольнити частково, скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев