Ухвала суду № 55466705, 03.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3256/15 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Межевича М.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ед Марліс» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Ед Марліс» звернулися в суд з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 25.06.2015 року № 0000902204, №0000912204, №0000922204, № 0000932204 та №0000942204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування, сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Сорбіт» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року. За результатами перевірки складено акт від 15.06.2015 року №801/22-4/32430824.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 565383,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 171571,00 грн., завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2014 року на 332014,00 грн., завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в розмірі 124619,00 грн..

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі виявлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2015 року: № 0000902204, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 848074,50 грн., у тому числі 565383,00 грн. - за основним платежем, 282691,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000912204 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) у розмірі 257356,50 грн., у тому числі 171571,00 грн. - за основним платежем, 85785,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000922204 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 322014,00 грн.; № 0000932204 про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 50700,00 грн. та 23350,00 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій; № 0000942204 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 73919,00 грн. та 36959,50 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для винесення вищезгаданих податкових повідомлень-рішень стала відсутність, на думку відповідача, реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з контрагентом правочинами.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваному рішенню суду першої інстанції Київський апеляційний адміністративний суд виходить із наступного.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судом першої інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем здійснював господарські відносини з ТОВ «Компанія «Сорбіт» на підставі: Договору №Ф-01.23.07/12 від 23.07.2012 року про виконання робіт та надання послуг; Договору Вд4-09.01/14 від 09.01.2014 року про розробку лісових дерев'яних ресурсів; Договору 22.01/13 від 22.01.2013 року про вивезення продукції. На підтвердження виконання умов вищезгаданих договорів позивачем надано: акти виконаних робіт, податкові накладні, карти технологічного процесу розробки лісосіни, акт приймання-передачі лісосіни; технічне завдання, докази оплати.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на акт ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Сорбіт» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року» № 2053/26-55-22-08/37723754 від 24.07.2014 року.

Колегія суддів такі доводи до уваги не бере, оскільки вказаний акт фіксує лише факт неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача та не може давати оцінку реальності здійснених господарських операцій. Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, у справі №826/11472/14 визнано протиправними дії ДПІ у Печорському районі ГУ Міндоходів м. Києва щодо складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 24.07.2014 року № 2053/26-55-22-08/37723754. Зобов'язано ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва вилучити з Бази даних Податковий блок - «Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок» дані, які вносились за результатами складання звірки згідно акту від 24.07.2014 року № 2053/26-55-22-08/37723754.

Інших обґрунтувань апеляційна скарга не містить, а власне її зміст зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої інстанції, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи фактичні обставини справи та недоведеність відповідачем правомірності винесення оскаржених податкових повідомлень-рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2016 року відповідачу відстрочено сплату судового збору до прийняття апеляційним судом рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

За подання до суду апеляційної скарги, відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 535,90 грн..

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 535,90 грн..

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області судовий збір за розгляд апеляційної скарги в Київському апеляційному адміністративному суді у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 90 коп..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 04.02.2016 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.