Постанова № 5544916, 23.06.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2009 р.Справа № 4/35/09

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: Попов М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 16.03.2009 року

по справі № 4/35/09

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до: Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група”

про стягнення 87628 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група” (далі - Підприємство) про стягнення 72660 грн. основного боргу, що виник у звязку з непроведенням розрахунку за поставлений у жовтні 2008 року товар згідно з договором поставки № 09/10/01-08 від 10.10.2008 року, а також 14968 грн. пені за прострочення виконання грошового зобовязання.

Відзив на позов від відповідача не надходив.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.03.2009 року (суддя Дубова Т.М.) позов задоволено частково, з Підприємства на користь підприємця ОСОБА_4 стягнуто 72660 грн. основного боргу та 5389,47 грн. пені.

Рішення мотивовано тим, що на виконання своїх зобовязань за укладеним між сторонами договором поставки № 09/10/01-08 від 10.10.2008 року позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 72660 грн., про що свідчить копія накладної № 20 від 11.10.2008р. та акт прийому - передачі товару. Відповідач свої обовязки щодо оплати поставленого товару у встановлений строк не виконав, таким чином борг відповідача складає 72660 грн. На підставі п. 7.1 договору за прострочення виконання грошового зобовязання позивачем нарахована пеня у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки в сумі 14 968 грн. за термін з 21.10.2008р. по 11.02.2009р., але позов в цій частині підлягає задоволенню частково з огляду на те, що ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами. Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. А тому суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню за період з 21.10.2008р. по 11.02.2009р. в сумі 5389,47 грн., виходячи із ставок НБУ, і задовольнив позов частково.

В апеляційній скарзі Підприємство посилаючись на те, що зазначене рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому скаржник вказує лише те, що з обєктивних причин його представник не мав можливості зявитися 16.03.2009 року в судове засідання, але незважаючи на це господарський суд прийняв рішення при відсутності представника відповідача, чим порушив його право на судовий захист та принципи змагальності сторін у судовому процесі і рівності сторін перед законом і судом.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не надав, а в усних поясненнях в засіданні суду його представник заперечував проти її задоволення вказуючи на необґрунтованість викладених у ній доводів і просив оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 23.06.2009 року представником відповідача Поповим М.М. були заявлені клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк, оскільки у звязку з необхідністю термінового відїзду у відрядження він не має обєктивної можливості бути присутнім в судовому засіданні, а також про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України повязаного з предметом спору договору поставки № 09/10/01-8 від 10.10.2008 року, укладеного між сторонами, незрозуміло з яких підстав.

Вказані клопотання визнані судом необґрунтованими та відхилені з огляду на те, що по перше: твердження заявника про відїзд у відрядження нічим обєктивно не підтверджено, а по друге: цей представник зявився в засідання суду з належним чином оформленою довіреністю на представництво інтересів відповідача, а його непідготовленість до судового процесу не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду справи. Вимога про визнання недійсним зазначеного договору може бути розглянута судом в окремому провадженні шляхом предявлення відповідного позову на передбачених законом підставах з належним обґрунтуванням такої позовної вимоги. Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень в господарських справах неодноразово підкреслював, що визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними поза межами заявлених позивачем вимог суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу, закріпленому у ст. 129 Конституції України. У звязку з цим норма п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України (про право господарського суду визнавати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству) на підставі ст. 8 Конституції України не повинна застосовуватися.

Зазначені клопотання розцінюються судом апеляційної інстанції, як заявлені з метою штучного затягування судового процесу і є проявом недобросовісного користування своїми процесуальними правами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.10.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (постачальник) та Підприємством (покупець) було укладено договір поставки № 09/10/01-08, відповідно до якого позивач зобовязався передати відповідачеві товар алюмінієву пивну банку (брухт) у кількості та асортименті, передбаченими цим договором і специфікаціями, доданими до нього, в обумовлений договором строк, а відповідач зобовязався прийняти й оплатити поставлений товар.

Умовами пунктів 6.1, 6.2, 7.2 даного договору сторони встановили, що покупець оплачує постачальнику поставлений товар за цінами, визначеними у специфікаціях; розрахунки за товар здійснюються між постачальником й покупцем у вигляді перерахування всієї суми за поставлену партію товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 днів після відвантаження товару; у випадку прострочення оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до специфікації № 1 до даного договору сторони домовилися про реалізацію брухту алюмінієвого (алюмінієва банка) за ціною 7 грн. за 1 кг.

Згідно доказів, що містяться в справі, на виконання своїх зобовязань за цим договором позивач у жовтні 2008 року поставив відповідачеві товар - брухт алюмінієвий на загальну суму 72660 грн, що підтверджується копіями накладної № 20 від 11.10.2008р. та акту приймання передачі сировини від 12.10.2008 року і не заперечується останнім.

Оплата отриманого товару у встановлений строк відповідачем проведена не була і на момент вирішення даного спору його прострочена заборгованість перед позивачем складає 72660 грн.

Згідно з положеннями ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача товару не надав суду належних доказів проведення розрахунку, у звязку з чим борг відповідача перед позивачем в сумі 72660 грн. правомірно визнано місцевим господарським судом таким, що підлягає стягненню.

На підставі п. 7.1 договору за прострочення виконання грошового зобовязання позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення в сумі 14968 грн. за період з 21.10.2008 року по 11.02.2009 року.

Задовольняючи позов в цій частині частково на суму 5389,47 грн. господарський суд з посиланням на ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України дійшов висновку, що пеня підлягає стягненню виходячи зі ставок НБУ.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить закону, що регулює відповідальність боржника за правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зроблене місцевим господарським судом витлумачення частини 6 ст. 231 ГК України не відповідає її змісту. Згідно з частиною 6 вказаної статті закону, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання підлягають застосуванню норми Розділу V Господарського кодексу України, у даному випадку Глави 26 цього Кодексу штрафні та оперативно господарські санкції.

Частиною 2 ст. 343 ГК України, на яку послався суд в обґрунтування своїх висновків, встановлено відповідальність за порушення строків розрахунків у сфері фінансів і банківської діяльності.

Отже, неправильно застосувавши ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України господарський суд прийшов до необґрунтованого висновку про стягнення з Підприємства пені виходячи із ставок НБУ.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обовязковим до виконання.

Отже, керуючись засадами свободи договору, справедливості та розумності, сторони можуть визначити у договорі будь який розмір неустойки.

Як вже було зазначено вище, у пункті 7.1 договору сторони встановили, що у випадку прострочення оплати, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, нарахування позивачем відповідачеві пені в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення в сумі 14968 грн. за період з 21.10.2008 року по 11.02.2009 року відповідає умовам укладеного сторонами договору, чинному законодавству та відповідачем не оспорено як в цілому, так і за її складовими.

За таких обставин, оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені на суму 9578, 53 грн. підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині. В решті частини рішення суду має бути залишено без змін.

Порушення господарським судом першої інстанції процесуальних прав відповідача в процесі розгляду даної справи судом апеляційної інстанції не встановлено. Наявне у справі повідомлення № 926686 відділення поштового звязку беззаперечно свідчить про те, що відповідач будучи заздалегідь належним чином повідомлений про день, час і місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, а також про необхідність надання відзиву на позовну заяву та доказів на обґрунтування відзиву і заперечень проти позову, вказані вимоги суду не виконав і свого представника в судове засідання не направив, хоча судом явку представників сторін в судове засідання було визнано обовязковою.

Нічим не підтверджене посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що з обєктивних причин представник Підприємства не мав можливості зявитися 16.03.2009 року в судове засідання, є неспроможним, оскільки у даному випадку представництво інтересів відповідача в суді могло також здійснюватися керівником підприємства або ж іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. У звязку з цим, звинувачення скаржника у порушенні судом його права на судовий захист та засад змагальності і рівності сторін перед законом і судом, виглядають цинічними.

Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита в сумі 876 грн. 28 коп. та на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2009 року у справі № 4/35/09 в частині відмови у задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_4 до Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група” про стягнення пені на суму 9578 грн. 53 коп. скасувати. Позов в цій частині задовольнити.

Резолютивну частину рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2009 року у справі № 4/35/09 викласти у наступній редакції:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Підприємства кольорової металургії “Південна регіональна група” (вул. Генерала Карпенка, 46, оф. 407, м. Миколаїв, код 30562547) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 72660 грн. боргу, 14968 грн. пені та 994 грн. 28 коп. судових витрат.

Припинити стягнення за частково скасованим рішенням господарського суду Миколаївської області.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати наказ відповідно до даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.