Постанова № 55408227, 27.01.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13213/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Рогозіна С.В.

при секретарі Якимчук І.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рибалка Н.О.

представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Гордійчук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівному справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління Пенсійного фонду України м. Рівне про оскарження дій суб'єкта владних поноважень та зобов'язання вчинити дії щодо відновлення публічних прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного УПФ України в Рівненській області, УПФ в м. Рівне, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими йому - ОСОБА_1 тимчасово у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року виплату пенсії припинено. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне виконати певні дії, а саме: невідкладно (негайно) поновити виплату йому - ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, як інваліду з дитинства III групи; провести виплату пенсії в період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року з проведенням та нарахуванням компенсації втрати (індексація недоотриманих сум пенсії) пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати (відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законів України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІП, «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХП, постанов Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» та від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»). Стягнути на його користь з відповідачів недоотриману внаслідок невиконання останніми вимог законодавства України та міжнародних документів пенсію по інвалідності, як інваліду з дитинства III групи в загальній сумі 9 941 грн. за період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року; компенсаційні виплати, по втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності, як інваліду з дитинства III групи, в загальній сумі 847,8 грн. за період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року та судові витрати по адміністративній справі у розмірі 10,50 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що відповідно до відповіді, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за вих.: № Д-231/06.1-15 від 12.08.2015 року, - «за допомогою програмного забезпечення в частині нарахування пенсій з 01.04.2015 року (розроблено Державним підприємством «Інформаційно-обчислювальний центр»), управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу, як особі, яка працює на посаді, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», тимчасово у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, виплату пенсії припинено. ОСОБА_1 являється інвалідом з дитинства III групи інвалідності та має конституційне право на соціальний захист, який є складовою діяльності держави щодо забезпечення його прав і можливостей як інваліда нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні (виплаті) пенсії, пільг, соціальних послуг і гарантій. У зв'язку з цим, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне, з 12.12.1995 року йому призначено пенсію по інвалідності, як інваліду з дитинства III групи згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення», яку з 01.01.2004 року перераховано за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».

На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» за № 213-19 від 02.03.2015 року окремі вимоги якого є антиконституційними, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області неправомірно, в порушення норм Конституції України, у зв'язку з тим, що він являючись інвалідом III групи з дитинства працює в державному органі (прокуратурі Рівненської області), вчинено дії внаслідок яких він позбавлений пенсійних виплат по інвалідності з дитинства, чим відібрано в ного, як інваліда, право на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації (це право відібрано лише в окремої категорії інвалідів, окрім - інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи).

Вважає, що дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, якими йому тимчасово у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року виплату пенсії припинено є неправомірними, оскільки суперечать нормам Конституції України, які є нормами прямої дії, вимогам Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та міжнародно-правових документів, ратифікованих Україною.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті, просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рибалко Н.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у запереченнях, просив відмовити в їх задоволенні. Додатково пояснив, що із 01.01.2016 року набрав чинності Закон України № 911-VIII від 24.12.2015 року, яким також додатково внесено зміни до абзаців 2, 3 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та викладено положення щодо виплати пенсії в наступній редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів 1 та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються». Наголошує, що положення ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (із наступними змінами, що внесені Законами України від 2 березня 2015 року № 213-VIII та № 911-VIII від 24.12.2015 року) стосуються порядку виплати пенсії, в тому числі неможливості здійснення такої виплати в період роботи пенсіонерів на спеціальних посадах, визначених різними Законами, в т. ч. Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Під дією норми права у часі слід розуміти поширення дії нової норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою. Таким чином, застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі суспільні відносини. Аналізуючи вищевикладене, оскільки Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне на виконання своїх повноважень діяло в межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, не порушуючи ст. 19 Конституції України, а тому й підстав для стягнення ймовірних компенсаційних виплат пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати не було.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Гордійчук О.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у запереченнях, просила відмовити в їх задоволенні. Додатково пояснила, що в період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року позивачу пенсія не нараховувалась та не виплачувалася. Отже і підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні, оскільки, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, передбачено, що компенсація виплачується у разі, якщо належні громадянину суми були нараховані та своєчасно не сплачені, чого в даному випадку не було. Тобто, адміністративний суд може лише визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними та покласти обов'язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не є уповноваженим органом провадити розрахунок суми заборгованості по виплатам на майбутнє.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали та докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.12.1995 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне та отримує пенсію по інвалідності, як інвалід дитинства ІІІ групи згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення", яку з 01.01.2004 року перераховано за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Позивач працює в прокуратурі Рівненської області на посаді, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

З 01 квітня 2015 року набули чинності норми «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особи, на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» пенсії, призначені відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не виплачуються. У зв'язку з чим з 1 квітня 2015 року позивачу була припинена виплата пенсії по інвалідності.

01 червня 2015 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати йому пенсії, починаючи з 01 квітня 2015 року.

Проте, Головне управління ПФУ в Рівненській області відмовило позивачу у поновленні виплати йому пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що повідомило позивача листом від 24 червня 2015 року № Д-185/06.1-15, з посиланням на Закон України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ та повідомило про відсутність права на отримання пенсії до кінця 2015 року, а саме про неможливість одночасного перебування на посаді, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та отримання пенсії по інвалідності.

30 липня 2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії та до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про скасування рішення та поновлення виплати пенсії.

Листом № 6596/Д-11 Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 14.07.2015 року позивачу роз'яснено, що оскільки він працює в прокуратурі Рівненської області на посаді, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру", то з 01.04.2015 року виплату призначеної пенсії тимчасово припинено на виконання вимог статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таку ж саму відповідь надало Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом № Д-231/06.1-15 від 12.08.2015 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Статтею 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації,побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяючи забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.

Посилання відповідача на ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним, оскільки вказана норма розповсюджується на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», а не як інваліду.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду наведених вище міркувань ЄСПЛ, суд приходить до висновку щодо дискримінаційного позбавлення пенсії ОСОБА_1, а саме позбавлення його права на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії по інвалідності та достатній життєвий рівень по відношенню до інших інвалідів з дитинства ІІІ групи, які не працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та по відношенню до інвалідів інших груп, тому достатні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими ОСОБА_1 тимчасово у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року припинено виплату пенсії та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відновити йому виплату пенсії призначеної по третій групі інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" в період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Варто зазначити, що громадянин ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області у відділі пенсійного забезпечення військовослужбовців, та деяких інших категорій громадян, як отримувач пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У своїй позовній заяві він чітко вказує що перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне з 12.12.1995 року, та отримує пенсію по інвалідності.

Отже, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід відмовити, оскільки воно не являється належним відповідачем по справі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь коштів, визначених у твердій сумі згідно його розрахунку слід врахувати наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 2 Закону України від 21.04.1999 p. № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Водночас, відповідно до частини другої статті 3 нього Закону (в редакції Закону України від 19.09.2013 р. № 583-VII, який набрав чинності з 16.10.2013 p.), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені Законом України від 05.06.2012 р. № 4901-VІ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

За приписами статті 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду, до якої додає документи та відомості, необхідні для перерахування коштів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" набрав чинності з 1 січня 2013 року.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (доповненим згідно із Законом України від 19.09.2013 р. № 583-VІІ) встановлено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкта, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

У відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави па загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування них видатків.

Згідно ст. 23 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Статтею 116 Кодексу встановлено, що порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетною процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " (далі - Закон 1058) кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовуються на 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплати послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2015 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 р. № 67. Тимчасовий Бюджет Пенсійного фонду України діє на даний момент до прийняття нового Бюджету на 2015 рік.

Стягнення коштів через казначейські установи є неможливими через відсутність бюджетних асигнувань на рахунки управління та відсутність казначейських рахунків в управління Пенсійного фонду України в м. Рівне.

Таким чином, стягнення з управління коштів, що заявлені позивачем суперечить чинному законодавству через їх відсутність на рахунках управління та в бюджетних призначеннях (міжбюджетних трансфертах), а тому в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. А тому, слід допустити негайне виконання даної постанови в межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 11, 71, 94, 160, 162-163, 167, 186, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління Пенсійного фонду України м. Рівне про оскарження дій суб'єкта владних поноважень та зобов'язання вчинити дії щодо відновлення публічних прав - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими ОСОБА_1 тимчасово у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року припинено виплату пенсії.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відновити ОСОБА_1 виплату пенсії призначеної по третій групі інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" в період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії призначеної по третій групі інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду С.В. Рогозін