Постанова № 55371646, 02.02.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3017/15-а

Провадження № 2-а/591/2/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року м.Суми

Зарічний районний суд м.Суми в складі:

головуючого в особі судді Мальована-Когер В.В.

при секретарі Чмуневич М.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради

про визнання неправомірними дій органу владних повноважень, скасування неправомірних рішень органу владних повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2015 року фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до Зарічного районного суду м. Суми з позовною заявою до виконавчого комітету Сумської міської ради, в якій просила визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Сумської міської ради №195 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010 №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми».

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справи між суддями від 29 квітня 2015 року зазначеному позову присвоєно Єдиний унікальний номер справи №591/3017/15а та справу призначено головуючому судді Мальованій-Когер В.В.

08 травня 2015 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

В подальшому, 26 червня 2015 року позивачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 в судовому засідання подано заяву про додаткове обґрунтування позовних вимог їх доповнення, відповідно до якої позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Сумської міської ради №195 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010 №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми», визнати незаконними дії органу владних повноважень(виконавчого комітету Сумської міської ради), а видані ним рішення: №833 від 20.12.2011р. «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.11р. №545 «про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.10р.№219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми»; №28 від 15.01.2013 року «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.10р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №301 від 18.04.2013 року «Про внесення змін до «Про рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010 №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №431 від 29.08.2013 року «про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №607 від 17.12.13 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №198 від 29.04.14р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №476 від 21.10.14р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; - неправомірними.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26 жовтня 2011 року, за результатами проведеного виконавчим комітетом Сумської міської ради конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Суми з нею, як з фізичною особою підприємцем з одного боку та з виконавчим комітетом Сумської міської ради з іншого боку, укладено договір №14, яким позивачу надано право на перевезення пасажирів десятьма автобусами за маршрутом №6 «Хіммістечко-Ковпака» та пятьма автобусами за маршрутом №58 «Тополянська Василівка». В подальшому, після проведення конкурсу, та після укладення договорів з перевізниками, в жовтні 2011 року виконавчий комітет Сумської міської ради почав втручатись в організацію перевезень в м. Суми, шляхом винесення оскаржуваних рішень, якими додатково додавались одиниці транспортних засобів на окремі маршрути, в т.ч. і на маршрути на яких позивач здійснював надання послуг по перевезенню пасажирів. Позивач вважає що оскаржувані рішення винесені виконавчим комітетом Сумської міської ради з порушенням чинного законодавства, а саме ст. 19 Конституції України, ст. ст. 7, 43, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», всупереч умовам договору №14 від 26 жовтня 2011 року, та завдають шкоду охоронюваним інтересам позивача.

В судовому засіданні позивач фізична особа- підприємець ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі договору «Про надання правової допомоги» від 01.04.2014 року та на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №136 від 09.12.2003р., позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити повністю в межах позовних вимог викладених в заяві «про додаткове обґрунтування позовних вимог їх доповнення…» від 26.06.2015року.

Представником відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреностей виданих Сумським міським головою від 09.06.15р., від 18.08.15р. та 29.12.15 року до суду 16 липня 2015 року подано заперечення на позовну заяву, якими відповідач повністю заперечує проти позову та вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В обґрунтування заперечень представник відповідача посилається на те, що виконавчим комітетом Сумської міської ради при винесенні оскаржуваних рішень було дотримано вимоги чинного законодавства, Конституції України, Закону України «Про автомобільний транспорт», інших законодавчих актів щодо організації перевезень пасажирів, в межах наданих повноважень, в інтересах та з метою забезпечення реалізації законних прав та інтересів територіальної громади.

У судових засіданнях сторони підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягать задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ст.. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно положень ст.. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме п. 6 встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі за Конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - «В аспекті конституційного подання положеннячастини другої статті 19,статті 144 Конституції України,статті 25,частин першої,десятої статті 59 Закону України"Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.»

Таким чином, виконавчий комітет Сумської міської ради приймаючи оскаржувані рішення діяв на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в межах наданих повноважень, встановлених Конституцією України та ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», регламенту Сумської міської ради та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, що узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року щодо офіційного тлумачення окремих положень Конституції.

Поряд із вказаним, згідно вимог ст. 43 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах та зазначено, що обєктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів), а також, що на конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами.

Стаття 44 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначає умови перевезень та проведення конкурсу, зокрема, організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать:

визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками;

державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п'яти років.

Як встановлено ст. 45 ЗУ «Про автомобільний транспорт», у конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у статті 34 цього Закону.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Статтею 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що організація пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган міської ради відповідного населеного пункту.

При цьому відповідно до ст. 44 організатор зобовязаний зокрема:

-проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

-забезпечити укладання договору на автобусних маршрутах загального користування із автомобільним перевізником переможцем конкурсу на міських автобусних маршрутах загального користування та забезпечувати контроль за виконанням ними умов договору.

Відповідно до положень ст.. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осібі який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

Зазначеною нормою Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» місцеві органи виконавчої влади віднесено до регуляторних органів.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.06.2010 № 219 (зі змінами) «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми», за своєю правовою природою є регуляторним актом.

Статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу

регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності

регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх

об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є

доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні

впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта;

Статтями 9,13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» закріплено порядок публікації регуляторних актів.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, в аспекті вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» суд приходить до висновку, що регуляторним органом виконавчим комітетом Сумської міської ради при прийнятті рішень від 06.09.2011 № 545; від 20.12.2011 № 833; від 15.01.2013 № 28; від 18.06.2013 № 301; від 29.08.2013 № 431; від 17.12.2013 № 607; від 29.04.2014 № 198; від 21.10.2014 № 476; від 18.11.2014 № 575; від 21.04.2015 № 195; від 25.06.2015 № 337) не було допущено порушень чинного законодавства.

Таким чином, аналізуючи вимоги та положення норм Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» суд доходить висновку, що виконавчий комітет Сумської міської ради при винесенні оскаржуваних рішень діяв, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Вирішуючи спір суд, суд зазначає, що позивачем при поданні позову та в подальшому під час судового розгляду справи не обрано спосіб захисту права.

Так, 26.06.2015 позивачем до суду подано заяву «Про додаткове обґрунтування позовних вимог їх доповнення, визнання неправомірними дій органу владних повноважень, скасування неправомірних рішень органу владних повноважень», в резулятивній частині зазначеної заяви, окрім первинних позовних вимог позивач просить визнати незаконними дії органу владних повноважень(виконавчого комітету Сумської міської ради), а видані ним рішення: №833 від 20.12.2011р. «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.11р. №545 «про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.10р.№219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми»; №28 від 15.01.2013 року «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.10р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №301 від 18.04.2013 року «Про внесення змін до «Про рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010 №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №431 від 29.08.2013 року «про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №607 від 17.12.13 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №198 від 29.04.14р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; №476 від 21.10.14р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.05.2010р. №219 «Про організацію перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах м. Суми» (зі змінами)»; - неправомірними.

При цьому позивачем не зазначено в який саме спосіб суд має відновити порушене право.

Відповідно до п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» випливає, що визнання індивідуально-правового акта («рішення субєкта владних повноважень») протиправним хоча і є окремим способом захисту (словесними формами вираження якого, на думку суду, є вимоги про визнання акта «недійсним» або «неправомірним»), але звичайна констатація факту протиправності рішення, дії чи бездіяльності субєкта владних повноважень не може вважатися способом захисту права особи, адже з констатацією такого факту не повязуються жодні правові наслідки оспорюваного рішення і є передумовою для застосування інших способів захисту «скасування» або «визнання нечинним» акта та не можуть застосовуватися одночасно.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень під час судового розгляду було доведено обґрунтованість прийняття оскаржуваних рішень, з урахуванням необхідності повного зясування всіх обставин і підстав справи, з дотриманням приписів діючого законодавства, аналіз якого проведено в даній постанові, з дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на правові приписи законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування спірних рішень виконавчого комітету Сумської міської ради.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Суддя В.В. Мальована-Когер

Повний текст постанови виготовлено 15.01.2016 року.