Рішення № 55369220, 29.01.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8761/15-ц

Провадження № 2/127/722/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

за участю: секретаря Тонкопій Ю.І.,

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_1,

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_2,

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_3,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом 17.04.2015 року звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя. Позов мотивувала тим, що в лютому 1999 року вона познайомилась з ОСОБА_3 і через три місяці вони почали спільно проживати в гуртожитку по АДРЕСА_2 у м. Вінниці. Разом з ними проживав неповнолітній син позивачки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони жили однією сім'єю, спільно вели господарство та виховували дитину, заощаджували кошти на придбання власного житла. Частину грошових коштів в розмірі 5000 доларів США позивачці позичили знайомі та рідні люди. У квітні 2000 року позивачка уклала договір із ПП «Юта Сервіс» на пошук та придбання квартири. 24 квітня 2000 року нею було внесено завдаток за квартиру АДРЕСА_1, яку вони разом із відповідачем на наступний день придбали. Однак у договорі купівлі-продажу квартири зазначено, що її власником є ОСОБА_3 В подальшому вони втрьох продовжували разом проживати та вести спільне господарство. 23 жовтня 2001 року сторони зареєстрували шлюб. Встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу позивачці необхідно для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23 жовтня 2001 року. В зареєстрованому шлюбі сторони проживали до 02 грудня 2013 року, фактичні шлюбні стосунки між ними припинені у жовтні 2013 року. З даного часу сторони проживають в одній квартирі, однак спільного господарства не ведуть.

За час спільного проживання сторони спільно набули наступне майно: квартира АДРЕСА_1, пральна машина «Індезіт», мікрохвильова піч «Самсунг», холодильник «Ардо», пароварка «Філіпс», стінка меблева кухонна, кухонний стіл з трьома стільцями, шафа-купе, телевізор «Самсунг» - 2 шт., складний диван - 2 шт., письмовий стіл - 2 шт., полиця для книг - 3 шт., шафа для одежі двухдверна, шафа для одежі трьох дверна, столик журнальний; морозильна камера «Атлант», автомобіль «Mercedes-Benz», модель Віто-111 ЦДІ, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1. Окрім того, в період шлюбу відповідачем було засновано юридичну особу: Приватне підприємство «Технологія О», розмір внеску до статутного фонду якого становить 20000,00 грн., таким чином, внесені кошти до статутного фонду є спільними сумісними коштами подружжя.

Враховуючи положення ст. 17 Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За таких обставин позивачка за первісним позовом, з урахуванням часткової зміни предмета позову, просила: встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23 жовтня 2001 року включно; визнати об'єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаної квартири; визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «Mercedes-Benz», модель Віто-111 ЦДІ, білого кольору; стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину отриманого доходу від діяльності ПП «Технологія О» за 2013 рік в розмірі 397919,32 грн..

04.06.2015 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя. Зустрічний позов мотивовано тим, що з 23 жовтня 2001 р. по 02 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними було спільно придбане наступне майно: пральна машина «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварка «Філіпс», вартістю 380 грн., стінка меблева кухонна, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафа-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафа для одежі двухдверна, вартістю 1200 грн., шафа для одежі трьохдверна, вартістю 1700 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн., морозильна камера «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього майна на загальну суму 28530 грн.

Крім того, під час спільного проживання сторін в шлюбі ОСОБА_3 було створено ПП «Технологія О». На момент створення зазначеного підприємства розмір внесених ним особисто коштів до його статутного капіталу складав 16000 грн. На думку ОСОБА_3, на підставі положень ст. 65 СК України, ОСОБА_1 має право на компенсацію вартості частини коштів (1/2 частки), внесених ним до статутного капіталу, в розмірі 8000 грн. Враховуючи вимоги ст.70 СК України щодо рівності часток чоловіка та дружини при поділі спільного майна, ОСОБА_3 просив суд виділити йому у власність телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафу для одежі трьохдверну, вартістю 1700 грн., морозильну камеру «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього на загальну суму 10150 грн. Виділити ОСОБА_1 у власність пральну машину «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварку «Філіпс», вартістю 380 грн., стінку меблеву кухонну, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафу-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафу для одежі двухдверну, вартістю 1200 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн. Всього на загальну суму 18380 грн.

Оскільки загальна сума спільного майна, яке виділяється у власність ОСОБА_1 перевищує ідеальний розмір її частки (1/2 частини майна) на 4115 грн., то з ОСОБА_3 на її користь підлягає стягненню 1/2 частина коштів, внесених ним до статутного капіталу ПП «Технологія О» (тобто 8000 грн.), просив стягнути з нього різницю цих сум в розмірі 3885 грн.

Ухвалою суду від 08.06.2015 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.

Ухвалою суду від 29.01.2016 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, в частині поділу автомобіля «Мерседес Бенс» модель Віто - 111 ЦДІ залишено без розгляду за заявою позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

Позивач за первісним позовом та її представник в судовому засіданні первісний позов з урахуванням зімни предмета позову підтримали, просили позов задоволити, посилаючись на доводи, що наведені в первісному позові. В судовому засіданні позивач за первісним позовом повідомила, що вона з ОСОБА_3 познайомилась в 1999 році. З квітня 1999 року вона з ОСОБА_3 проживала в гуртожитку, по АДРЕСА_1, в якому проживали по травень 1999 року, потім переїли проживати у орендовану квартиру, що на вул. Космонавтів, де проживали по квітень 2000 року. Згодом почали шукати квартиру для придбання, яку знайшла саме вона та внесла за неї завдаток в розмірі 500 доларів США. Потім було оформлено право власності на вказану квартиру, через місяць вселились до спірної квартири (червень 2000 року), в якій вона проживає по даний час. Загалом квартиру вони придбали за 9000 доларів США, з яких її позичених коштів було 5000 доларів США, з яких 1000 доларів США вона позичила у своєї сестри ОСОБА_7, ще 4000 доларів США вона позичила у ОСОБА_8 Позивач за первісним позовом також зазначила, що визнає зустрічний позов в частині виділу у власність ОСОБА_3 телевізора «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафи для одежі трьохдверної, вартістю 1700 грн., морозильної камери «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонера «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричного бойлера, вартістю 750 грн. Всього на загальну суму 10150 грн., а також щодо виділу у її власність пральної машини «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильника «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварки «Філіпс», вартістю 380 грн., стінки меблевої кухонної, вартістю 400 грн., кухонного набору, вартістю 350 грн., шафи-купе, вартістю 3950 грн., телевізора «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., диванів складних - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмових столів -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиць для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафи для одежі двохдверної, вартістю 1200 грн., столика журнального, вартістю 350 грн. Всього на загальну суму 18380 грн. Решту вимог зустрічного позову не визнали, просила в їх задоволенні відмовити.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та його представник вимоги зустрічного позову підтримали, посилаючись на викладені у ньому обставини. Вимоги первісного позову не визнали, просили у його задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи. Зокрема, зазначили, що немає підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1999 року до 2001 року, оскільки встановлення такого факту не було передбачено законодавством України, яке діяло до 2004 року, та встановлення такого факту не створює для позивачки жодних юридичних наслідків. Спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін, так як була придбана ОСОБА_3 25.04.2000 року за його особисті кошти до шлюбу з позивачкою за первісним позовом. Жодних своїх особистих коштів на придбання зазначеної квартири позивачка не докладала. Завдаток, відповідно до попередньої угоди про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2000 року, в розмірі 2700 грн. позивачка сплатила не своїми особистими коштами, а коштами, які ОСОБА_3 надав їй для цього.

Крім того, позивачка за первісним позовом не надала будь-яких доказів того, що автомобіль Mercedes-Benz, модель Віто-111 ЦДІ, білого кольору, був придбаний за час перебування сторін в шлюбі, а тому не може бути предметом спору взагалі. Разом з тим, позивач за зустрічним позовом зазначає, що в його власності є автомобіль Mercedes-Benz, модель Vito, легковий пасажирський, 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1, але він придбаний ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з позивачкою та зареєстрований за ним на праві приватної власності 30.05.2014 року. Також вказали, що загальна сума доходу ПП «Технологія О» за 2013 рік складає 795838,64 грн., про що зазначено в податковій декларації платника єдиного податку - юридичної особи ПП «Технологія О» за 2013 рік. При цьому дана сума є лише сумою оподатковуваного доходу підприємства, а не чистим доходом (прибутком) підприємства за 2013 рік, який складає 17,3 тис. грн. та зазначений у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва ПП «Технологія О» (балансі підприємства) за 2013 рік. В судових дебатах представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним вказала, що якщо суд дійде висновку про те, що спірна квартина є об'єктом права спільної сумісної власності, просила відмовити в задоволенні первісного позову в частині поділу квартири, оскільки ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, з огляду на те, що квартира придбана в 2000 році, та строк позовної давності за вказаною вимогою сплив у 2003 році (через три роки після придбання спірної квартири). ОСОБА_3 в судовому засіданні також зазначив, що дійсно він познайомився з ОСОБА_1 в 1999 році. Спірна квартира була повністю придбана за його кошти, ОСОБА_1 здійснювала пошук вказаної квартири за винагороду. В лютому 1999 року він проживав по вул. Космонавтів у орендованій квартирі, однак оскільки цю квартиру власники реалізували він переїхав ще в одну орендовану квартиру на Лісопарк. До нього дійсно приходила ОСОБА_1 з сином, це було в квітні - травні 1999 року. Вони практично завжди були разом. ОСОБА_1 фактично або 4 дні на тиждень або цілий тиждень перебувала у цій квартирі. Вона готувала їсти, прибирала, її речі також перебували у вказаній квартирі, як і речі її сина. Так вони жили по квітень 2000 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9, повідомила, що вона є сусідом позивача та відповідача. Сторони по справі вселились у спірну квартиру разом, з маленьким хлопчиком. Вони в'їхали як сім'я. Вона спілкувалась з обома, та оцінювала їх як сім'ю.

Свідок ОСОБА_10, в судовому засіданні повідомила, що вона з цією сім'єю знайома з кінця серпня 2000 року, в них були дружні стосунки, вони проживали однією сім'єю. Позивач за первісним позовом за час їх спільного проживання у спірній квартирі не один раз залишала на неї свою дитину.

Свідок ОСОБА_11, в судовому засіданні повідомив, що він є сусідом сторін по справі і є старшим по будинку. Він пам'ятає, що сторони по справі проживали разом.

Свідок ОСОБА_12, в судовому засіданні повідомила, що вона знає, що ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_3 на початку 1999 року. З весни вони проживали по АДРЕСА_2. Зі слів позивача ОСОБА_1 вона знає, що сторони по справі мали намір переїхати до власної квартири. Літом 2000 року вона була у спірній квартирі на АДРЕСА_1, там уже було зроблено ремонт.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні повідомила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_1 Їй відомо, що сторони по справі почали проживати в 1999 році (місяць не пам'ятає). Також їй відомо, що ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_3 здійснювала пошук квартири. Свідок особисто позичала ОСОБА_1 1000 доларів США, однак розписок будь - яких не писалось. Як витрачалась позичена нею 1000 доларів США їй невідомо, але ОСОБА_1 казала, що вона їх позичає на придбання квартири. Також їй відомо, що певний час до офіційного одруження сторони по справі проживали в орендованій квартирі допоки не купили спірну квартиру.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_3 вона знає з 1997 року з негативної сторони. В 1999 році ОСОБА_1 позичила у неї 4000 доларів США, як вказувала ОСОБА_1 на придбання квартири.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши та оцінивши докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позови слід задовольнити частково з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами по справі, що вони познайомились у лютому 1999 року, а починаючи з квітня 1999 року почали спільно проживати в орендованій квартирі (покази сторін). Разом з ними проживав неповнолітній син позивача за первісним позовом - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Суд приймає до уваги покази ОСОБА_3 з приводу того, що ОСОБА_1 разом з ним постійно перебувала у орендованій квартирі, готувала їсти, прибирала, її речі також перебували у вказаній квартирі, як визнання відповідачем за первісним позовом обставин спільного проживання сторін по справі з квітня 1999 року та ведення спільного господарства. З огляду на це суд приходить до висновку, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони жили однією сім'єю, вели спільне господарство та виховували дитину. ОСОБА_1 регулярного доходу не мала, отримувала мінливий заробіток, працюючи бухгалтером та беручи роботу додому.

Вказані обставини в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки визнаються сторонами по справі, разом з тим, такі обставини додатково підтверджуються показами свідків, що допитані в судовому засіданні.

24.04.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 за участю ПП «Юта-Сервіс» (третя сторона) було укладено попередню угоду про укладення договору купівлі-продажу квартири, забезпечену завдатком (а.с. 13).

За змістом вказаної угоди ОСОБА_1 (завдаткодавець) передала ОСОБА_14 (завдаткоотримувачу) 2700 грн. (що було еквівалентно 500 доларам США) в рахунок платежів і як доказ купівлі-продажу в трьохденний строк завдаткодавцем у завдаткоотримувача квартири АДРЕСА_1 за 47628 грн. (що було еквівалентно 8820 доларам США). При укладенні договору купівлі-продажу зазначеної квартири завдаток в розмірі 2700 грн. залишається у завдаткоотримувача в рахунок виплат за куплену квартиру.

На наступний день 25 квітня 2000 року ОСОБА_15, ОСОБА_16 (діючий також від імені ОСОБА_6), ОСОБА_14 (продавці) уклали з ОСОБА_3 (покупець) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_17, зареєстрований в реєстрі за № 549. 28 квітня 2000 року КП «ВООБТІ» зареєструвало право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, про що внесено запис в реєстрову книгу № 122 за реєстровим № 607/3633 (а.с. 17-19).

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу квартири даний продаж вчинено за 15000 грн., які продавці отримали від ОСОБА_3 в повному обсязі до підписання цього договору. Інвентаризаційна (балансова) оцінка квартири, що відчужується, складає 14660 грн.

ОСОБА_3 в своїх письмових запереченнях та в судовому засіданні визнав той факт, що його колишня дружина ОСОБА_1 дійсно вносила завдаток за спірну квартиру в розмірі 2700 грн., вказуючи на те, що ці кошти були надані ОСОБА_1 ним самим, разом з тим, не представив на підтвердження вказаного факту будь - яких належних та допустимих доказів, а тому обставини надання саме ним цих коштів ОСОБА_1 є недоведеними перед судом.

Як вбачається з довідки МКП «ЖЕК №7» від 19.03.2015 року № 842, з 30 червня 2000 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у зазначеній вище квартирі (а.с. 21).

Згідно з розпискою від 03 березня 1999 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 4000 доларів США на купівлю квартири (а.с. 56).

23 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2013 року (а.с. 42).

В судовому засіданні встановлено, та не заперечується сторонами по справі, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано наступне рухоме майно: пральна машина «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварка «Філіпс», вартістю 380 грн., стінка меблева кухонна, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафа-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафа для одежі двухдверна, вартістю 1200 грн., шафа для одежі трьохдверна, вартістю 1700 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн., морозильна камера «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього майна на загальну суму 28530 грн.

Під час спільного проживання сторін в шлюбі ОСОБА_3 було засновано юридичну особу - ПП «Технологія О». Державна реєстрація вказаного підприємства здійснена 09 березня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 194). Як вбачається з протоколу № 1 зборів власників ПП «Технологія О» від 02 березня 2010 року, дане підприємство засноване двома власниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_18 Статутний капітал ПП «Технологія О» затверджено в розмірі 20000 грн., з яких: частку в розмірі 16000 грн., тобто 80 % статутного капіталу, вносить ОСОБА_3, а частку в розмірі 4000 грн., тобто 20 % статутного капіталу, вносить ОСОБА_18 (а.с. 102-104).

27 березня 2014 року ОСОБА_18 подала нотаріально посвідчену заяву зборам власників ПП «Технологія О» про виведення її зі складу власників підприємства та передачі їй своєї частки в статутному капіталі в розмірі 20 %, що становить 4000 грн. (а.с. 116).

Рішенням № 1 зборів власників с від 01 квітня 2014 року затверджено нову редакцію статуту ПП «Технологія О», згідно з якою єдиним власником підприємства є ОСОБА_3 В той же день проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП «Технологія О» (а.с. 117-124).

Як вбачається з фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ПП «Технологія О» за 2013 рік, який складений відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2000 р. за № 161/4382, дохід підприємства за 2013 рік склав 795,8 тис. грн., а чистий прибуток - 17,3 тис. грн. (а.с. 197, 198).

Відповідно до п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

В зв'язку з наведеним, під час вирішення позову про визнання права власності на майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання без укладення шлюбу, слід враховувати час виникнення таких відносин.

У даному випадку такі відносини (позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1999 по 23.10.2001 рік та визнання права власності на 1/2 частку квартири, придбаної у 2000 році) виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набуття чинності СК України. За даних обставин до цих правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми КпШС України, Закону України «Про власність» та ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК та з урахуванням п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною 2 ст. 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними (Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-211 цс14 від 11 березня 2015 року).

У зв'язку із викладеним, встановлення факту спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін, оскільки необхідною умовою для цього є також факт набуття спірного майна сторонами внаслідок їхньої спільної праці. В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїх постановах, зокрема але не обмежуючись, від 18.09.2013 року у справі № 6 - 66 цс 13, від 11.03.2015 року у справі № 6-211цс14)

В судовому засіданні позивачкою за первісним позовом не було доведено належними і допустимими доказами ту обставину, що спірна квартира була придбана нею з відповідачем саме внаслідок їхньої спільної праці, навпроти, позивачка зазначала, що свою частину коштів для придбання квартири вона позичила у своєї знайомої та сестри, отже вказані кошти вона отримала не внаслідок своїх трудових зусиль, а внаслідок укладення договору позики.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог за первісним позовом щодо встановлення факту проживання однією сім'єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23.10.2001 року, визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку даної квартири.

Разом з тим суд враховує, що сторони придбали спірну квартири за спільні кошти, а тому суд вважає, що дана квартира є їх спільною частковою власністю, а розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі коштами у придбанні спільної власності.

Позивачкою доведено належними та допустимими доказами, що нею було внесено в рахунок придбання спірної квартири 2700 грн. (це підтверджується попередньою угодою про укладення договору купівлі-продажу квартири, забезпечену завдатком, від 27.04.2000 року, також цей факт в частині передачі вказаної суми коштів за наведеним договором саме ОСОБА_1 не заперечує відповідач). Іншу частину коштів в розмірі 12300 грн. було внесено ОСОБА_3 (що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2000 року). Твердження позивачки про внесення нею грошових коштів в рахунок придбання квартири в розмірі 5000 доларів США (що в еквіваленті на час виникнення спірних правовідносин складало більше 25000 грн.) не підтверджено будь-якими доказами та суперечить іншим доказам у справі, зокрема й договору купівлі-продажу квартири, в якому вказано його ціну у розмірі 15000 грн.

У цьому зв'язку суд також зважає на те, що відповідачем - позивачем ОСОБА_3, при визнанні обставини передання 2700 грн. позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 майбутньому продавцю спірної квартири вказаної суми коштів не підтверджено жодними належними та допустимими доказами ту обставину, що вказану суму коштів саме він надав ОСОБА_1 для подальшої передачі продавцю квартири.

За таких обставин суд вважає, що за позивачкою слід визнати право власності на 9/50 часток спірної квартири (що відповідає співвідношенню внесених позивачкою грошових коштів в розмірі 2700 грн. до загальної вартості квартири в розмірі 15000 грн.)

Заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, внесена на розгляд суду представником відповідача за первісним позовом не підлягає до задоволення, оскільки згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У цьому зв'язку суд зазначає те, що спірну квартиру було придбано 25.04.2000 року, та з 30.06.2000 року ОСОБА_1 була зареєстрована у вказаній квартирі, де проживає й станом на день вирішення цієї справи (що не заперечується сторонами по справі). З огляду на те, що ОСОБА_1 з 23.10.2001 року по 02.12.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, та проживала у спірному майні, в цей період враховуючи відносини між подружжям вона не передбачала можливості порушення свого майнового права на спірну квартиру. Враховуючи, що непоправний розлад сімейних відносин відбувся в жовтні 2013 року (внаслідок чого в грудні 2013 року шлюб розірвано), що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду 17.04.2015 року з позовом про поділ майна подружжя, суд вважає, що вона дізналась про можливе порушення свого права в жовтні 2013 року, а тому строк позовної давності позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 для звернення до суду за захистом свого порушеного права не пропущено.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1999 року по 23.10.2001 рік слід зазначити наступне.

За змістом ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

До правовідносин, які виникли до 1 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України, яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю, отже у суду немає правових підстав для задоволення даних позовних вимог та встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу в період з 1999 року по 23.10.2001 рік, та у цьому зв'язку суд зазначає, що КпШС України не передбачав такого способу захисту цивільного права особи.

Окрім того суд зазначає, що встановлення юридичного факту можливе, у разі якщо такий факт породжує певні права чи обов'язки. Разом з тим, закон не передбачає можливості встановлення факту без породження таким фактом певних правовідносин (факт заради факту).

Щодо позовних вимог позивачки за первісним позовом про стягнення з відповідача на її користь 1/2 частини отриманого доходу від діяльності ПП «Технологія О» суд виходить з такого.

Як встановлено судом під час розгляду справи, під час перебування сторін у шлюбі відповідачем ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_18 було засновано юридичну особу - ПП «Технологія О». Статутний капітал ПП «Технологія О» затверджено в розмірі 20000 грн., з яких: частку в розмірі 16000 грн., тобто 80 % статутного капіталу, вніс ОСОБА_3, а частку в розмірі 4000 грн., тобто 20 % статутного капіталу, внесла ОСОБА_18 У квітні 2014 року, тобто після припинення шлюбу між сторонами, ОСОБА_3 став єдиним власником ПП «Технологія О».

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» розкривається поняття «підприємництва» як безпосередньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Проголошена в ч. 1 ст. 3 цього Закону свобода підприємницької діяльності, згідно з якою підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, розкривається через принципи підприємницької діяльності, зазначені в ст. 5 Закону.

Зокрема, принципами підприємництва є вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством, тощо.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України ).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

Таким чином, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

В разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства (Даний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові 6-79цс13 від 02.10.2013 року).

Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку - юридичної особи - ПП «Технологія О» за 2013 рік загальна сума доходу підприємства за податковий (звітний) період складає 795838,64 грн.

Зазначена сума також відображена у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва ПП «Технологія О» за 2013 рік, як дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Водночас у вказаному звіті зазначено, що чистий прибуток підприємства за 2013 рік складає 17300 грн.

Суд звертає увагу, що поняття «дохід» та «прибуток» підприємства не є тотожними.

У статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, до складу якої, зокрема, входить собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інші операційні витрати, серед яких адміністративні витрати, витрати на збут тощо.

Чистим прибутком підприємства є різниця між чистими доходами та витратами підприємства за звітний період.

У фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва ПП «Технологія О» за 2013 рік зазначено, що собівартість реалізованої продукції складала 525,1 тис. грн., інші операційні витрати - 253,4 тис. грн., відповідно, чистий прибуток підприємства за 2013 рік складає 17300 грн.

У відповідності до Статуту ПП «Технологія О» основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток підприємства утворюється, як різниця виручки від реалізації продукції від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх повної собівартості. Чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внески, передбачених законодавством України, податків та інших платежів до бюджету, лишається у повному розпорядженні власника. Підприємство в особі його власника самостійно визначає напрямки використання чистого прибутку, може формувати фонди та резерви згідно з діючим законодавством.

Аналізуючи викладене можна дійти висновку, що внесення коштів засновниками підприємства є одним із джерел формування майна цього підприємства і включається в його статутний капітал як внесок, а засновник з моменту вчинення цих дій набуває корпоративних прав:, зокрема, на управління справами підприємства, участь у розподілі прибутку підприємства та отримання відповідної його частини, в порядку, визначеному в установчих документах. За таких обставин вбачається, що за результатами фінансового року у повному розпорядженні власника підприємства (тобто його засновника) залишається розмір грошових коштів, визначених як «чистий прибуток».

Враховуючи те, що за 2013 рік (час розірвання шлюбу між сторонами) чистий прибуток ПП «Технологія О» склав 17,3 тис., а власне ОСОБА_3 відповідно до його частки у статутному капіталі (80 %) належало 13840 грн. зазначеного прибутку, суд вважає, що позивачка за первісним позовом має право на половину отриманого відповідачем прибутку, тобто на 6920 грн.

У цьому зв'язку судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача за первісним позовом з приводу того, що фактичне припинення шлюбних відносин сторін відбулось в кінці 2013 року, а отже отриманий дохід на протязі року був використаний в інтересах сім»ї, оскільки доказів такого використання доходу в інтересах сім»ї суду не представлено, а враховуючи те, що засновником вказаного підприємства був та є саме ОСОБА_19, то саме він мав та має право на отримання відповідного доходу та послідуючого ним розпорядження.

Що стосується позовної вимоги за зустрічним позовом щодо поділу рухомого майна сторін, то з урахуванням її визнання ОСОБА_1, вона підлягає задоволенню, зокрема, слід виділити у власність ОСОБА_3 телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафу для одежі трьохдверну, вартістю 1700 грн., морозильну камеру «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. (Всього на загальну суму 10150 грн.)

ОСОБА_1 слід виділити у власність пральну машину «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварку «Філіпс», вартістю 380 грн., стінку меблеву кухонну, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафу-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафу для одежі двухдверну, вартістю 1200 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн. (Всього на загальну суму 18380 грн.) .

Оскільки загальна сума спільного майна, яке виділяється у власність ОСОБА_1 перевищує ідеальний розмір її частки (1/2 частини майна) на 4115 грн., а з ОСОБА_3 на її користь підлягає стягненню 1/2 частина прибутку, отриманого ним від ПП «Технологія О» за 2013 рік (6920 грн.), то з урахуванням різниці цих сум з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2805 грн.

Вимоги зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_3 до статутного капіталу ПП «Технологія О», задоволенню не підлягають, оскільки є взаємовиключними з задоволеною частково вимогою по первісному позову про стягнення з ОСОБА_3 половини отриманих доходів від діяльності ПП «Технологія О».

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав, встановлених ЦПК України, вказував на те, що згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, або не містять інформацію про нього.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що первісний і зустрічний позови підлягають до часткового задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

Представник позивача за первісним позовом зняв з розгляду суду клопотання про призначення у справі судової експертизи визначення вартості спірного майна (просив клопотання не розглядати), а тому суд позбавлений можливості визначити таку вартість, оскільки не володіє спеціальними знаннями. Враховуючи викладене розраховуючи судові витрати суд виходить з такого.

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою сплатила судовий збір в максимальному розмірі - 3654 грн. (обмежений 3 розмірами мінімальної заробітної плати відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», чинному на час звернення з позовом до суду). При цьому, ціна позову становить 797919,32 грн. (ціна квартири близько 800000 грн. (1/2 = 400000 грн.) + загальний дохід ПП «Технологія О» за 2013 рік - 795838,64 грн. (1/2 = 397919,32 грн.) = 797919,32 грн.).

Оскільки вимоги первісного позову задоволені на 18,91 % (з 797919,32 грн. задоволено 150920 грн. (144000 грн. (9/50 часток квартири) + 6920 грн. (1/2 частина отриманого відповідачем прибутку від ПП «Технологія О» за 2013 рік) = 150920 грн.), тому ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору в розмірі 690,97 грн.

З урахуванням того, що вимоги зустрічного позову задоволені на 78 % (з заявленої ціни позову в 36530 грн. задоволено 28530 грн.), а ОСОБА_3 сплачено 365,30 грн. судового збору, останній має право на стягнення з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 285 грн. (78 % від 365,30 грн.).

На підставі наведеного вище, частково зарахувавши зустрічні вимоги сторін щодо відшкодування витрат по сплаті судового збору, суд вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 405,97 грн. (690,97 грн. - 285 грн. = 405,97 грн.).

Вимога представника позивача за зустрічним позовом, щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом судових витрат у виді витрат на правову допомогу в сумі 6000 грн., не ґрунтується на вимогах Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до ст. 1, якого розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 задовольняються частково, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правову допомогу, яка полягала у складанні заперечення на первісну позовну заяву на протязі 2 годин (із розрахунку 487,20 грн. за 1 год.), складанні зустрічної позовної заяви на протязі 2 годин (із розрахунку 487,20 грн. за 1 год.), складанні процесуальних документів (клопотань, адвокатських запитів, тощо) на протязі 2 годин (із розрахунку 487,20 грн. за 1 год.) та участі в судових засіданнях до 01.09.2015 року на протязі 1 год. 34 хв., (із розрахунку 487,20 грн. за 1 год.), після 01.09.2015 року на протязі 2 год. 16 хв. (згідно журналів судових засідань) (із розрахунку 551,20 грн. за 1 год.), пропорційно до задоволеної частини вимог зустрічної позовної заяви (задоволено на 78%) загалом на суму 3849,98 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 15, 328, 355, 368, 369 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70, 71 СК України; ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1, право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 2805 (дві тисячі вісімсот п'ять) грн. 00 коп.

Решту вимог первісного позову залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Виділити у власність ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_3, телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафу для одежі трьохдверну, вартістю 1700 грн., морозильну камеру «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. (Всього на загальну суму 10150 грн.)

Виділити у власність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1, пральну машину «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварку «Філіпс», вартістю 380 грн., стінку меблеву кухонну, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафу-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафу для одежі двухдверну, вартістю 1200 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн. (Всього на загальну суму 18380 грн.)

Решту вимог зустрічного позову залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 405 (чотириста п'ять) грн. 97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 3849 (три тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн.. 98 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Вінницький міський суд Вінницької області.

Суддя: