Ухвала суду № 55346299, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/800/15808/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області про скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року,-

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області (далі - РВ ФДМ по Сумській області) звернулося з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області (далі - ДВС ГУЮ в Сумській області) про скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2012 року у справі № 2а-1870/1460/12 виконано добровільно, а тому постанови відповідача про відмову у закінченні виконавчого провадження та накладення штрафів є безпідставними та незаконними, а тому посилаючись на ці обставини просив про задоволення позову.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що рішення суду про виплату ОСОБА_4 середнього заробітку добровільно не виконано в повному об'ємі, а відтак накладення стягнення за його невиконання є правомірним.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при відмові у задоволені позову. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2012 року у справі № 2а-1870/1460/12 зобов'язано РВ ФДМ по Сумській області виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 216 060, 19 гривень.

Вирішуючи спір, суди першої і апеляційної інстанцій в порушення вищенаведених норм процесуального права залишили поза увагою і дослідження обставини і доводи РВ ФДМ по Сумській області щодо виплати ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 216 060, 19 гривень з урахуванням відповідних податків, як того вимагає законодавство.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2012 року у справі № 2а-1870/1460/12 позивач ОСОБА_4 виплатив кошти у розмірі 216 060, 19 гривень, з урахуванням утриманого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - 13179, 79 гривень та податку з доходів фізичних осіб - 36076,41 гривень.

Така позиція позивача обгрунтовується вимогами пункту 2.1.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333, пунктом 12.1, 12.2 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року №1407, Податкового кодексу України, статтею 4, 7 і 8 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Неповне з'ясування судами дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало