Ухвала суду № 55346146, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/23904/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні системи» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні системи» до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про визнання недійсною вимоги про сплату боргу, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про визнання недійсною вимоги про сплату боргу від 11.07.2012 № Ю-283.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управління Пенсійного фонду безпідставно вимагає від товариства сплатити заборгованість зі сплати страхових внесків за період з 01.01.2004 по 1 квартал 2005 року включно.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року позов задоволено: визнано недійсною вимогу Управління Пенсійного фонду України у Калінінському районі м. Донецька про сплату боргу від 11.07.2012 № Ю-283 на суму 190823,15 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні системи» із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька з 17.07.2003 на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою.

Позивачем подано до Пенсійного фонду заяву від 10.07.2012 № 3179/29/5 про проведення перевірки у зв'язку із ліквідацією підприємства.

За результатами перевірки позивача Управлінням Пенсійного фонду складено акт від 11.07.2012 № 101 «Про результати позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні системи», код за ЄДРПОУ 32582324, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 16.07.2003 року до 09.07.2012 року».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статей 17, 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині обов'язку сплати страхових внесків в результаті чого позивачу донараховано страхові внески на загальну суму 190823,15 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем складено вимогу про сплату боргу від 11.07.2012 № Ю-283, якою вимагалось від позивача сплатити недоїмку зі страхових внесків на суму 190823,15 грн.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що обов`язок сплати страхових внесків не залежить від статусу платника податку, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а тому позивач повинен був сплачувати страхові внески за спірний період на загальних підставах. Проте, оскільки спірна вимога складена відповідно до редакції статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на час прийняття вимоги втратила чинність у зв'язку з введенням в дію з 01.01.2011 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність оскаржуваної вимоги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що Управління Пенсійного фонду при прийнятті оскаржуваного рішення діяло правомірно, оскільки в силу норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і після набрання чинності зазначеним Законом Пенсійний фонд має право на стягнення страхових внесків не сплачених до 01.01.2011.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 15 розділу 15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка діяла у спірному періоді 2004 року та 1 квартал 2005 року, визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Пунктом 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний, зокрема, нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до вимог статті 17 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Частиною першою статті 19 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються, зокрема, для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства свідчить, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Обов`язок сплати страхових внесків не залежить від статусу платника податку.

Тобто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у позивача обов'язку сплатити страхові внески за спірний період.

Щодо твердження заявника касаційної скарги про той факт, що оскільки спірна вимога є незаконною, оскільки складена відповідно до редакції статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на час прийняття вимоги втратила чинність у зв'язку з введенням в дію з 01.01.2011 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяльно на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що Управління Пенсійного фонду при прийнятті після 01 січня 2011 року оскаржуваного рішення діяло правомірно, оскільки порушення щодо сплати страхових внесків виникли у період дії частин третьої та четвертої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 лютого 2013 року у справі №21-432а12.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні системи» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: