Ухвала суду № 55346095, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ К/800/59364/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року

у справі № 825/1468/14

за позовом Приватного підприємства «Меркурій»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання дій неправомірними та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Меркурій» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання дій неправомірними та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 15.01.2014 року № 0000052200, яким збільшено суму грошового зобов'язання Приватного підприємства «Меркурій» за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 10 090, 00 грн. за основним платежем та 2 522, 50 грн. за штрафними санкціями. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Меркурій» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні обсягів реалізації сільгосппродукції власного виробництва, а також нарахування та сплати до бюджету сум ПДВ у 2011-2012 роках і протягом січня-жовтня 2013 року, відповідачем складено акт від 24.12.2013 року № 597/22-31574914, яким встановлено порушення: - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, по декларації з податку на додану вартість (загальна) на загальну суму 10 923, 00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, ст. 198, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства, у сумі 10 923, 00 грн.; - п. 209.2, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України та постанови КМУ «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів» від 12.01.2011 року № 11, в результаті чого підприємство використало податок на додану вартість, який акумулюється на спеціальному рахунку, не за цільовим призначенням в розмірі 8 445, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 року № 0000052200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 10 923, 00 грн. за основним платежем та 10 968, 50 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов в частині, у якій судові рішення оскаржуються у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Пунктом 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

В силу п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно із п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням наведеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності ПП «Меркурій» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Для проведення діяльності позивач використовує як власні земельні ділянки, так і орендовані на підставі договорів оренди на земельні паї з громадянами.

Відповідно до довідки Управління Держкомзему у Ніжинському районі Чернігівської області від 28.03.2012 року № 02-06/786 станом на 01.01.2012 року ПП «Меркурій» має в користуванні земель на території Березанської сільської ради за 43 договорами на площу 116, 67 га ріллі.

На даних земельних ділянках підприємством проводилася господарська діяльність і восени 2012 року на них було посіяно озиме жито під врожай 2013 року.

За 2012 рік позивачем подано до податкового органу декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку та відомості про наявність земельних ділянок.

У зв'язку з закінченням строку дії довгострокових договорів, позивачем 23.01.2013 року на площу 102 га та 04.05.2013 року на площу 26 га здійснено їх переукладання та реєстрація у червні 2013 року у державних органах.

Оскільки на момент подачі декларації по сплаті фіксованого сільськогосподарського податку за 2012 рік ще не були перереєстровані договори, за вимогою Ніжинської ОДПІ позивачем була додана довідка Управління Держкомзему від 21.01.2013 року № 02-06/116 про стан на 01.01.2013 року зареєстрованих договорів оренди в кількості лише 29 на 75, 15 га.

Після проведеної реєстрації залишку переукладених догорів оренди в липні 2013 року ПП «Меркурій» був поданий уточнюючий розрахунок на всю площу за 2013 рік та сплачений фіксований сільськогосподарський податок в повному обсязі.

Довідкою Управління статистики у Ніжинському районі від 13.05.2014 року № 378/01-10 підтверджується фактичне користування підприємством земельними ділянками, а також відсутність реєстрації будь-яких змін до договорів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що озиме жито, яке сіялося восени 2012 року, а урожай збирався у серпні-вересні 2013 року на орендованій площі 24, 83 га. (договори щодо якої переукладені з власниками земельних паїв в січні 2013 року, а зареєстровані в червні 2013 року) є продукцією власного виробництва ПП «Меркурій» і сума ПДВ від реалізації цієї продукції не має бути включена до загальної декларації з податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що збільшення суми грошового зобов'язання позивачем за платежем податок на додану вартість в розмірі 10 090, 00 грн. за основним платежем та 2 522, 50 грн. за штрафними санкціями є протиправним.

В іншій частині із судовими рішеннями сторони у справі погодилися та їх не оскаржували.

Відтак, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року у справі № 825/1468/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук