Ухвала суду № 55346092, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2016 р. м. Київ К/800/61442/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «КВІЛТ»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року

у справі № 2а-399/12/0970

за позовом Приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «КВІЛТ»

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне сільськогосподарське виробничо-торгове підприємство фірма «КВІЛТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 24.01.2012 року № 0000072310.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ПСВТП «КВІЛТ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Укртехнологія-Ко», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року, відповідачем складено акт від 16.01.2012 року № 140/231/25073081, яким вставлено порушення: ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійсненних ПСВТП «КВІЛТ» з ТОВ «Укртехнологія-Ко», в результаті чого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року на загальну суму 279 000, 00 грн.; - пп. 7.2.4 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 46 500, 00 грн., в тому числі за січень 2010 року в сумі 13 500, 00 грн. та за лютий 2010 року в сумі 33 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.01.2012 року № 0000072310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 58 125, 00 грн., в тому числі 46 500, 00 грн. - за основним платежем та 11 625, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Укртехнологія-Ко».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи копії первинних бухгалтерських документів не свідчать про факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій ПСВТП «Квілт» відповідно до усної угоди з ТОВ «Укртехнологія-Ко» з придбання матеріалів та устаткування для обладнання промислових морозильних камер підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, актами на введення в експлуатацію основного засобу та актами на списання товарно-матеріальних цінностей, звітом суб'єкта малого підприємництва за 2010 рік, матеріальними звітами за січень і лютий 2010 року та фотографіями морозильних камер.

На момент придбання позивачем у ТОВ «Укртехнологія-Ко» товарно-матеріальних цінностей останнє було зареєстроване належним чином як юридична особа і перебувало на обліку як платник податків.

Суд апеляційної інстанції з даними висновками не погодився та однією з підстав відмови у задоволенні позову зазначив про відсутність договору у письмові формі, а також прийняв до уваги викладені у акті перевірки відомості про пояснення директора ТОВ «Укртехнологія-Ко» ОСОБА_4, отриманого з ВПМ Коломийської ОДПІ, зокрема про те, що він числився директором на даному товаристві виключно формально, не вникаючи у фінансово-господарську діяльність, всі документи він підписував на дому.

З приводу форми укладення договору, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що директор контрагента заперечує свою участь у діяльності товариства, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

В порушення вказаних положень КАС України висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову зроблені лише на підставі даних акта перевірки щодо нереальності спірних господарських операцій з посиланням на пояснення директора ОСОБА_4

Суд першої інстанції відповідним обставинам справи взагалі не надав юридичну оцінку.

Отже, судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку із чим справа відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «КВІЛТ» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 року у справі № 2а-399/12/0970 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук