Ухвала суду № 55346090, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ К/800/65358/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехнічного Обладнання»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 року

у справі № 826/11465/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехнічного Обладнання»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехнічного Обладнання» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 року, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення попередніми судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Завод Електротехнічного Обладнання» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Актар Груп Трейд» за 2013 рік, відповідачем складено акт від 18.04.2014 № 3575/26-51-22-01/37788607, яким встановлено порушення: - ч.ч. 1-6 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійсненні при придбанні послуг у ТОВ «Актар Груп Трейд»; - ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ст. 134 Податкового кодексу України в частині відсутності об'єктів оподаткування при придбанні послуг у ТОВ «Актар Груп Трейд»; - п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 19 000, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 20 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.05.2014 року: - № 0002202201/3778, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 25 000, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - 20 000, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 000, 00 грн.; - № 0002222201/3779, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 23 750, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - 19 000, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 750, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що угода, укладена позивачем з його контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Завод Електротехнічного Обладнання» та ТОВ «Актар Груп Трейд» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.04.2013 року № 12, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника виконувати юридичні послуги, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

На підтвердження виконання умов відповідного договору в матеріалах справи наявні податкові накладні, акти наданих послуг, платіжні доручення, договір про відступлення права вимоги.

Слід зазначити, що наявність у покупця податкових накладних не є безумовною підставою для формування податкового кредиту у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що із наданих позивачем актів та податкових накладних неможливо встановити, які саме юридичні послуги надавалися, в якій кількості та протягом якого часу.

Крім іншого, суду доказів щодо використання юридичних послуг у власній господарській діяльності позивачем не надано.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, є підстави вважати, що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що вказує на нереальність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся, та правомірне визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, а тому висновки судів попередніх інстанцій є правильними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехнічного Обладнання» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 року у справі № 826/11465/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук