Рішення № 55342915, 27.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 2-760-1000/15 № апеляційного провадження:22-796-2232/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Кравець В.А., Шиманського В.Й.

при секретарі - Крічфалуши С.С.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, представника Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України», 3-і особи: Національна академія наук України, ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати, річних та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» на користь ОСОБА_3 163 010 грн. 88 коп. середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, 5869, 50 грн. грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати та 1000,00 гр. в відшкодування моральної шкоди (за вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів).

В решті позову відмовлено.

Вирішене питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення змінити, збільшити розмір суми грошової компенсації, збільшити розмір моральної шкоди до 12600 грн., задовольнивши позовні вимоги у повному об'ємі, вважаючи, що судом неправильно розраховано суму грошової компенсації в зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем стягнутих за рішенням суду грошових сум, безпідставно обмежено період стягнення по сумам, безпідставно знижено розмір моральної шкоди.

Представник ДУ «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» також подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, судом невірно встановлено середній заробіток ОСОБА_3 в розмірі 503 грн. 12 коп. а не 392 грн.06 коп., не встановлено винних дій щодо зволікання чи затримки виконання рішення суду з боку відповідача, який лише реалізовував свої процесуальні права шляхом подачі заяви щодо роз'яснення рішення суду та його оскарження. Не враховано судом, що позивачкою не доведено спричинення їй моральної шкоди. Стягнення компенсаційних втрат проведено з порушенням норм чинного законодавства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга представника ДУ «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що в червні 2011 року позивачка звернулася до суду з позовом, який у процесі розгляду справи неодноразово уточнювала та збільшувала розмір вимог і остаточно просила стягнути з відповідача: 163 010, 88 грн. середнього заробітку за час невиконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.02.2010 року про її поновлення на роботі з 09.02.2010 року до 26.05.2011 року, 12600 грн. у відшкодування моральної шкоди, 10129, 46 грн. річних за затримку стягнутої рішенням суду суми заробітної плати та кошти по листках непрацездатності, 20 264, 22 грн. гршової компенсації за час затримки розрахунку, 581, 51 грн. заборгованості по заробітній платі, 3781, 35 грн. за листком непрацездатності з 06.06.2011 по 17.06.2011 року, 290, 76грн. - 50% надбавки за високі досягнення в праці, 19974, 19 грн. компенсації за невикористану відпустку, матеріальну допомогу в розмірі посадового окладу в розмірі 1613 грн., заборгованість по заробітній платі за травень-червень 2011 року, надбавку за високі досягнення в праці, компенсацію за невикористані відпустки та кошти по листках непрацездатності в сумі 7000,00 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 29.01.2014 року провадження в справі в частині вимог про стягнення 3781,35 грн. коштів по листках непрацездатності, 581,51 грн. заборгованості по заробітній платі, 290,76грн. надбавки за високі досягнення в праці, компенсації за невикористані відпустки та коштів по листках непрацездатності в сумі 7000 грн. було закрито.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.01.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2014 року, позов був задоволений частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.10.2014 року ухвалені у справі рішення були скасовані, справу передано до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

14.05.2015 року позивачка черговий раз збільшила розмір позовних вимог додатковими вимогами, і просила: стягнути з відповідача кошти за листками непрацездатності, заборговану заробітну плату за травень та червень 2011 року, 50% надбавки за високі досягнення в праці, компенсацію за невикористані відпустки з листопада 2008 року до червня 2011 року, матеріальну допомогу, компенсацію за затримку виплати заробітної плати за травень та червень 2011 року, надбавку та компенсації за невикористані відпустки, а також заробітну плату, за отримання якої вона розписалася у відомостях, однак яка їй не була видана відповідачем.

Крім того, просила зобов'язати відповідача внести до її трудової книжки запис про поновлення на роботі, який відповідав би вимогам чинного законодавства, видати довідки про доходи за різний період часу, ордер про отримання нею заробітної плати в розмірі 2270,00 гр., довідку про посадовий оклад на момент фактичного виконання рішення суду 26.05.2011 року.

Ухвалою суду від 01.07.2015 року позовні вимоги роз'єднані.

Вимоги в частині стягнення коштів за листками непрацездатності, заборгованої заробітної плати за травень та червень 2011 року, 50% надбавки за високі досягнення в праці, компенсації за невикористані відпустки з листопада 2008 року до червня 2011 року, матеріальної допомоги, компенсації за затримку виплати заробітної плати за травень та червень 2011 року, надбавки та компенсації за невикористані відпустки, а також заробітної плати, за отримання якої вона розписалася в відомостях, однак яка їй не була видана відповідачем, зобов'язання відповідача внести до її трудової книжки запис про поновлення на роботі, який відповідав би вимогам чинного законодавства, видачу довідок про доходи, ордер про отримання нею заробітної плати в розмірі 2270 грн., довідку про посадовий оклад на момент фактичного виконання рішення суду 26.05.2011 року виділено в окреме провадження.

Предметом розгляду у даній справі залишилися вимоги позивачки в частині стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати за рішенням суду від 08.02.2010 року, річних та відшкодування моральної шкоди. ( т.7, а.с. 9 - 24; 114 - 115).

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилалась на що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.02.2010 року її поновлено на роботі на посаді головного економіста Інституту європейських досліджень НАН України.

Стягнуто на її користь 101378,64 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 34677, 28 грн. коштів за листками непарцездатності та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць у розмірі 11320, 24 грн. піддано негайному виконанню.

Проте, в порушення вимог закону відповідч рішення суду в частині, підданій негайному виконанню, у встановлений законом строк не виконав.

Наказ про її поновлення на роботі був виданий лише 26.05.2011 року при примусовому виконанні рішення.

Стягнута за рішенням суду заробітна плата за один місяць у розмірі 11320, 24 грн. була перерахована на її рахунок у банку лише 01.10.2010 року, а решта суми надійшла на рахунок у банку 22.06.2012 року.

Просила в порядку ст.236 КЗпП України стягнути з відповідача 163 010, 88 грн. середнього заробітку за час невиконання рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 08.02.2010 року про її поновлення на роботі з 09.02.2010 року до 26.05.2011 року, 10129, 46 грн. - 3% річних за затримку стягнутої рішенням суду суми в порядку ст. 625 ЦК України та 20 264, 22 грн. грошової компенсації за час затримки розрахунку на підставі Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Крім того зазначила, що з вини відповідача вона зазнала моральних страждань, оскільки протягом 1 року та майже 4 місяців вона вживала різних заходів для поновлення своїх трудових прав, зверталася з заявами та скаргами в різні органи, однак відповідач ігнорував закон та під різними приводами ухилявся від виконання рішення суду, в тому числі шляхом звернення до суду зі скаргами на дії державного виконавця. Незаконні дії відповідача потягли за собою втрату нею реальних доходів, матеріальну скруту та борги. Внаслідок відстуності доходів, вона була позбавлена можливості вирішувати побутові проблеми, оплачувати житлово-комунальні послуги,збалансовано харчуватися, купувати ліки та оздоровлюватися.

Просила стягнути з відповідача 12600 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Судом встановлено, що наказом № 310/28 від від 11.10.2007 року позивачка була прийнята на роботу на посаду головного економіста планово-економічної служби Інституту європейських досліджень НАН України.

15.02.2012 року Інститут європейських досліджень НАН України змінив назву на Державну установу» Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України».

Наказом № 310/10 від 12.02.2009 року була звільнена із займаної посади за прогули без поважних причин з 03 листопада 2008 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.02.2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01.07.2010 року, визнано недійсним наказ Інституту європейських досліджень НАН України № 310/10 від 12.02.2009 року про звільнення позивачки з роботи; поновлено її на роботі на посаді головного економіста, стягнуто з відповідача на її користь 34 677, 28 грн. з оплати лікарняних листків, 112 698,88 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 500 грн. в відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 11 320, 24 грн. допущено до негайного виконання. ( т.1, а.с.26 - 27; 51 - 52; т.3, а.с. 10 - 12 ).

На виконання рішення суду 17.02.2010 року та 18.02.2010 ркоу позивачці були видані виконавчі листи про поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 11 320, 24 грн., допущених до негайного виконання.

21.07.2010 року позивачці виданий виконавчий лист про стягнення з відповідача на її користь 34 677, 28 грн. з оплати лікарняних листків, 101 378, 64 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 500 грн. у відшкодування моральної шкоди. ( т.1, а.с. 29 - 32; 34; 36; 41 - 42 ).

24.02.2010 року Постановами державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м.Києві відкрито виконавче провадження ВП № 17603655 з виконання виконавчого листа про поновлення позивачки на роботі та ВП № 17603283 з виконання виконавчого листа про стягнення на її користь 11 320, 24 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 29.07.2010 року відкрито виконавче провадження ВП № 20669411 з виконання виконавчого листа про стягнення з Інституту на користь позивачки 136 555, 92 грн. ( т.1, а.с. 34; 36; 43 ).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу неодноразово зверталася до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві з вимогами про виконання відповідачем рішення суду, та 26.05.2011 року рішення суду було виконано після неодноразових вимог державного виконавця до відповідача та вжитих до нього визначених законом санкцій (т.1, а.с. 77 - 129; 170 - 171).

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України та ч.ч.1,2 ст.14 ЦПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із ч.ч.1 та 5 ст.235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення), в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Таким чином, виходячи з системного аналізу правових норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення суду вказує на обов'язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Встановлення факту порушення власником підприємства вимог ст.235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, є підставою для стягнення з підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про поновлення позивачки на роботі було ухвалено судом 08.02.2010 року та допущено до негайного виконання, проте, було виконано лише 26.05.2011 року в примусовому порядку в межах відкритого ВДВС Печерського РУЮ у м.Києві виконавчого провадження.

Судом встановлено, що наказом № 310/35 від 21.06.2011 року позивачка була звільнена з роботи за ст.38 КЗпП України (т.2, а.с. 60 - 62).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права ОСОБА_3 та задоволення її вимог щодо стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги відповідача, що тривале невиконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі пов'язане як з ухиленням самої позивачки, так і з відсутністю у штатному розкладі інституту відповідної посади, оскільки ці доводи позивача досліджувалися і у суді першої інстанції, судом надана їм оцінка відповідно до ст. 212 ЦПК України у сукупності із іншими доказами у справі.

Також колегія суддів не може погодитись і з доводами апеляційної скарги відповідача щодо неправильного визначення судом першої інстанції середнього заробітку ОСОБА_3 для обрахування середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, що розмір середньомісячного заробітку позивачки у 503,12 грн. встановлений рішенням суду від 08.02.2010 року на підставі довідки, виданої відповідачем.

При ухваленні судом рішення 08.02.2010 року про поновлення позивачки на роботі, було встановлено розмір середньомісячного заробітки позивачки на момент її звільнення з роботи, обрахований відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Розділом ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню та які не підлягають при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Саме таким чином був визначений середньомісячний заробіток позивачки на момент звільнення, на підставі виданої відповідачем довідки від 04.11.2008 року, що підтверджено і рішенням суду від 08.02.2010 року про поновлення позивачки на роботі та визначення розміру середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 503,12 грн. за два повні останні місяці перед звільненням ( т.1, а.с. 51 - 58; т.7, а.с. 26 ).

Середньомісячний заробіток у розмірі 392,06 грн., який також приводився в рішенні суду від 08.02.2010 року, був використаний судом для вирішення спору в частині визначення розміру до сплати за листками непрацездатності, порядок визначення якого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, є іншим, ніж для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: для стягнення коштів за час вимушеного прогулу береться заробіток за два повні місяці роботи працівника перед звільненням, а в решті випадків - за шість місяців.

Саме таким чином судом при ухваленні рішення 08.02.2010 року проводився розрахунок для стягнення за час вимушеного прогулу та коштів за листками непрацездатності.(т.1, а.с. 51 - 580).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 09.02.2010 року до 26.05.2011 року складає 324 дні.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивачки за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі належить 163 010, 88 грн. середнього заробітку (503,12 грн. х 324 = 163 010, 88 грн.).

Разом з цим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_3 в частині стягнення 5869, 50 грн. грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати виходив з того, що відповідачем порушені строки виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та лікарняних.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Разом з цим, стягнуті за рішенням Солом'янського районного суду від 08.02.2010 року 34 677, 28 грн. з оплати лікарняних листків, 112 698,88 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 500 грн. у відшкодування моральної шкоди не мають ознак періодичних платежів, є разовими виплатами, а тому положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у даному випадку не можуть бути застосовані, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині, неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню.

З наведених вище підстав колегія суддів не може прийняти до уваги й доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині неправильного визначення судом першої інстанції суми компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати.

При визначенні розміру моральної шкоди, спричиненої позивачці невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 235 КЗпП України відповідач не виконав у добровільному порядку рішення суду від 08.02.2010року про поновлення позивачки на роботі та стягнення суми заробітку в межах платежу за один місяць, піддане судом у цій частині до негайного виконання, а також і в решті вимог позивачки, відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду, обов'язок виконання якого покладено на нього як Конституцією України, так і нормами ст.235 КЗпП України та ст.14 ЦПК України.

Рішення суду було виконано відповідачем у примусовому порядку лише після застосування до нього санкцій з боку державного виконавця в частині поновлення на роботі в травні 2011 року, а стягнуті за рішення суду суми були виплачені позивачці лише в червні 2012 року.

Внаслідок цього, протягом тривалого часу позивачка була позбавлена можливості реалізувати поновлені судом її порушені відповідачем трудові права, отримати присуджені їй грошові кошти, що призвело до моральних страждань.

Суд першої інстанції, враховуючи встановлене, частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 щодо відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 1000 грн., при визначенні такого розміру компенсації, суд першої інстанції виходив з засад розумності та справедливості, врахував ступень та тривалість її страждань, ступень вини відповідача у зволіканні при виконанні рішення суду. суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки в цій частині та стягнення з відповідача на її користь 1000,00гр. в відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги представника Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» щодо відсутності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди позивачці, оскільки ці доводи спростовуються встановленими судом обставинами щодо зволікання з боку відповідача з виконанням рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на роботі та виплати на її користь присуджених сум.

Також колегія суддів не може погодитись і з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3, що судом невірно розраховано розмір відшкодування моральної шкоди та його заниження, оскільки суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди, виходив з засад розумності та виваженості, врахував при цьому усі обставини справи та докази сторін у їх сукупності та взаємному зв'язку.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3% річних за затримку стягнутої рішенням суду суми в порядку ст. 625 ЦК України в апеляційному порядку не оскаржувалось і колегією суддів не перевірялось.

У зв'язку з відмовою у задоволенні частини позовних вимог, що зменшує розмір стягнутих з відповідача на користь позивачки сум, відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягає зменшенню и розмір судового збору, стягнутого з відповідача в дохід держави, пропорційно від задоволених вимог.

Колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму судового збору, стягнутого з Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» в дохід держави з 1698 грн. 80 коп. до 1648 грн. 10 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу представника Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року в частині стягнення з Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» на користь ОСОБА_3 5869 грн. 50 коп. грошової компенсації за час затримки розрахунку із заробітної плати скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.

Зменшити суму судового збору, стягнутого з Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» на користь держави з 1698 грн. 80 коп. до 1648 грн. 10 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді