Ухвала суду № 55312343, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. м. Київ К/800/31003/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Білан Л.М.,

від відповідача - Панасюк Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Етар»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р.

у справі № 826/591/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Етар»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Етар» (далі - позивач, ТОВ «Етар») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.12.2014 р. № 0005082201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.10.2014 р. по 29.10.2014 р., на підставі направлення від 23.10.2014 р., згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 22.10.2014 р. № 1920 та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Житомирській області Сокирко А.В. від 23.06.2014 р., посадовою особою ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Етар» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Раквере» (колишня назва ПП «Валга») за період з 01.05.2011 р. по 23.06.2014 р., за результатами якої складено акт від 05.11.2014 р. № 69/26-53-22-01-26-34544778 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за період, що перевірявся, у розмірі 242 273 грн.; - пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся, у розмірі 230 736 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 17.12.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0005082201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 346 104 грн., з яких 230 736 грн. - за основним платежем та 115 368 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0005092201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 363 408 грн., з яких 242 273 грн. - за основним платежем та 121 135 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 05.11.2014 р. № 69/26-53-22-01-26-34544778 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентом ПП «Валга», оскільки, за твердженнями відповідача, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків, обумовлених ним, та був спрямований на незаконне зменшення податкового зобов'язання позивача.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є обґрунтованими, вказуючи при цьому на те, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження реальності господарських операцій зі своїм контрагентом, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, як зі змісту адміністративного позову, так і з апеляційної та касаційної скарг вбачається, що позивач оскаржує не лише податкове зобов'язання щодо сплати податку на прибуток приватних підприємств, яке було предметом розгляду судами попередніх інстанцій, а й податкове зобов'язання про сплату податку на додану вартість, яке судами попередніх інстанцій розглянуто не було. Вказана обставина вказує на залишення поза увагою судами попередніх інстанцій частини позовних вимог платника податків.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми витрат та податкового кредиту судами попередніх інстанцій було зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то такий платник податку несе тягар відповідальності відповідно до законодавства.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Отже, ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р. у справі № 826/591/15 - скасувати.

Справу № 826/591/15 направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис М.В. Сірош