Ухвала суду № 55312342, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Київ К/800/53699/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Сіроша М.В. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 р.

у справі № 813/7611/13-а (№ 876/1218/14)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Львів»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Львів» (далі - позивач, ТОВ «Богдан-Авто Львів») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.09.2013 р. № 0000302240 та № 0000312240.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 р. постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 30.09.2013 р. № 0000302240 та № 0000312240; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 р. та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28.08.2013 р. по 04.09.2013 р., на підставі направлень від 27.08.2013 р. № 137, № 138, № 139, наказів від 27.08.2013 р. № 103, від 03.09.2013 р. № 113, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Богдан-Авто Львів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.05.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 11.09.2013 р. № 55/22-40/37741291 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпунктів 14.1.257, 14.1.267 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 430 445 грн.; - пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 Декларації) на суму 20 900 грн. в грудні 2012 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 30.09.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000302240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 484 782,50 грн., з яких 430 445 грн. - за основним платежем та 54 337,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000312240, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20 900 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що позивачем не спростовано висновків податкового органу викладених в акті перевірки, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як слідує з акту перевірки від 11.09.2013 р. № 55/22-40/37741291, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували, зокрема, висновки відповідача про те, що грошові кошти, які були отримані позивачем від ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан-Капітал» згідно договорів позики, не є позикою, а є безповоротною фінансовою допомогою. Вказані висновки посадових осіб ґрунтуються на тих обставинах, що ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан Капітал» не зареєстроване як фінансова установа та не є таким.

Разом з тим, згідно свідоцтва Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан-Капітал» включений до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів з 02.03.2009 р.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Порядку формування та ведення державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів» № 296 від 14.07.2004 р., зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02.08.2004 р. за №957/9556 цей Порядок визначає умови включення до державного реєстру фінансових установ професійних учасників фондового ринку та корпоративних інвестиційних фондів, що надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, видачу свідоцтв про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, унесення відповідних змін до системи реєстру та заміну цих свідоцтв.

Пунктами 1.2, 1.3. та 1.5 зазначеного Порядку встановлено, що державний реєстр фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів - це перелік адміністративної інформації про фінансові установи, що формується та узагальнюється Національною комісією з цінних паперів та фондового згідно з вимогами цього Порядку як система збору, накопичення та обліку відомостей про ці установи. Свідоцтво про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, форма якого встановлена додатком 1 до цього Порядку - документ установленого зразка, який засвідчує факт набуття професійним учасником фондового ринку або корпоративним інвестиційним фондом статусу фінансової установи шляхом унесення інформації про нього до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів. Дія цього Порядку поширюється на професійних учасників фондового ринку, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, що входять у перелік фінансових послуг, визначений статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом шостим частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що фінансовими послугами вважаються послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан-Капітал» є фінансовою установою відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і має право надавати позики, визначені у підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Перевіряючі не надали жодної оцінки тій обставині, що ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан-Капітал» документований свідоцтвом та включений до реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, виклавши при цьому у акті податкової перевірки свої висновки посилаючись виключно на те, що на офіційному сайті Держфінпослуг відсутня інформація про реєстрацію останнього як фінансової установи.

Згідно пункту 2 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ» № 41 від 28.08.2003 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 р. за № 797/8118 дія цього Положення поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів) незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надають одну чи декілька фінансових послуг, державне регулювання діяльності з надання яких належить до компетенції Нацкомфінпослуг.

Відповідно статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.

Отже, згідно положень зазначених правових норм, фінансові послуги можуть надавати не тільки фінансові установи, які зареєстровані у національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а й інші фінансові установи, які зареєстровані у встановленому порядку Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, що у свою чергу спростовує посилання відповідача на те, що ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Богдан-Капітал» не є фінансовою установою, оскільки не зареєстрований у національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Таким чином, оскільки позивач отримував позику у встановленому порядку від фінансової установи, то він мав право відносити до складу валових витрат проценти, сплачені за такою позикою у відповідних періодах.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Посилання відповідача, що отримані позивачем за договорами позики кошти є безповоротною фінансовою допомогою, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, який визначає безповоротну фінансову допомогу як: суму коштів, передану платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; суму безнадійної заборгованості, відшкодовану кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; суму заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основну суму кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також суму процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Викладені вище обставини свідчать про безпідставність та необґрунтованість, висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог положень статей 137, 138 Податкового кодексу України.

Щодо встановленого перевіряючими завищення позивачем залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Хюндай Моторс Україна» укладено Дилерський договір від 10.07.2011 р. № ДД-ХМРУ-39-11, згідно якого позивач (Дилер) проводить обслуговування і гарантійний ремонт автомобілів.

Згідно пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документи оформлені по операціях на виконання умов вказаного договору відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 140.1.4 статті 140 Податкового кодексу України будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування реалізує, державну податкову і митну політику.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

Відповідно до пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 506 «Про затвердження Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів» гарантійний ремонт полягає у виконанні робіт, пов'язаних з усуненням недоліків товару для забезпечення використання його за призначенням протягом гарантійного терміну експлуатації. Усунення недоліків здійснюється шляхом заміни чи ремонту комплектуючого виробу або окремої складової частини, а також виконання регульованих робіт відповідно до вимог нормативних документів.

Згідно Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства промислової політики України від 29 грудня 2004 року № 721 чітко описана процедура прийому, здійснення безпосередньо гарантійного ремонту та видачі споживачу його дорожнього транспортного засобу, а також документального оформлення такого ремонту.

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, твердження відповідача щодо ненадання журналу обліку гарантійних ремонтів дорожніх транспортних засобів, який не є первинним документом та не слугує підставою для зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення платником податків порушень податкового законодавства за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням викладеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 р. у справі № 813/7611/13-а (№ 876/1218/14) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.В Сірош