Рішення № 55302783, 25.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/1626/15-ц 25.01.2016 25.01.2016

Провадження №22-ц/784/127/16

Категорія 39 Єдиний унікальний номер 477/1626/15-ц

Номер провадження 22-ц/784/127/15

Головуючий у І інстанції Полішко В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції Прокопчук Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Лисенка П.П., Темнікової В.І.

Із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.

За участю: представника позивачів - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_8, що діє в інтересах позивача ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та заповітом, -

В С Т А Н О В И Л А :

21 липня 2015 року позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6, в якому просили визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 та на відокремлену частину земельної ділянки площею 3,13 га із земельної ділянки площею 6,23 га, що розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 визнати за ОСОБА_5 право власності на відокремлену частину земельної ділянки площею 3,1 га із земельної ділянки площею 6,23 га, що розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7; визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 на 1/3 за кожним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7; визнати за відповідачем ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що після смерті їх матері ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина у вигляді 1/3 частини житлового АДРЕСА_1, житлового АДРЕСА_2, а також земельної ділянки площею 6,23 га, що розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області. Спадщину вони прийняли шляхами подачі заяви до нотаріальної контори у встановлений законом строк, а відповідач ОСОБА_6 подав заяву про відмову від прийняття спадщини. Проте постановою Жовтневої державної нотаріальної контори Миколаївської області від 29.08.2014 року їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом, оскільки свідоцтво про право власності на житловий АДРЕСА_1 не було прошито з реєстраційним посвідченням ММБТІ, а також тому, що відповідач має право на обов'язкову частку.

Їхній матері на праві власності належала 1/3 частка житлового АДРЕСА_1, який вона заповідала ОСОБА_4

Крім того, їй належало 2 земельні ділянки, які складаються з двох відокремлених частин площею відповідно 3,13 га та 3,1 га, загальним розміром 6,23 га на території Первомайської селищної ради Жовтневого району. Зазначені земельні ділянки вона заповідала позивачам по ? частці кожному.

Житловий АДРЕСА_2 є об'єктом спадкування за законом. Був він набутий матір'ю в порядку спадкування в період шлюбу з відповідачем. Отже частки сторін в ньому рівні.

Позивачі вказують, що між ними та відповідачем досягнуто згоди щодо розподілу спадкового майна у тому обсязі, який зазначений у позовній заяві (а.с.3-6).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/18 частин житлового АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель та споруд, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину житлового АДРЕСА_2 з відповідною частиною господарських будівель та споруд, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 житлового АДРЕСА_2 з відповідною частиною господарських будівель та споруд, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

У задоволені позовних вимог щодо визнання за позивачем ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 3,13 га, а за ОСОБА_5 - на 3,1 га із земельної ділянки площею 6,23 га - відмовлено.

У задоволені позовних вимог, щодо визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 - відмовлено (а.с 100-104).

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_8, що діє в інтересах позивача ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, де зазначає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, які мають суттєве значення для прийняття рішення. Просить його скасувати та позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 106-109).

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Інші сторони в судове засідання не з'явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Письмових заперечень на скаргу від їх не надійшло.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, задовольнивши апеляційну скаргу частково з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

Відповідно до положень глави 89 ЦКУ, якою визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 328 указаного Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно зі ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Отже, враховуючи викладені вимоги законодавства та характер спірних правовідносин, при вирішенні справи про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування у зв'язку з неможливістю оформлення права на спадщину в установленому гл. 89 ЦК порядку, суду першої інстанції необхідно було застосовувати положення законодавства про спадкування, а також щодо регулювання права власності громадян на жилий будинок; з'ясувати всі обставини справи стосовно права власності на нерухоме майно померлої особи, причини невизнання іншими особами її права власності, в цьому випадку також і причини відсутності правовстановлюючих документів на будинок; перевірити достатність установлених передбаченими ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування належних і допустимих доказів на підтвердження належності майна померлому громадянину й надати їм належну оцінку та встановити підстави переходу вказаного майна до спадкоємців і дотримання останніми законодавства щодо здійснення права на спадкування, тобто виконати положення ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Однак зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані не були.

Крім того, главою 86 ЦК, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику в справах про спадкування", а саме - свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.05.2013, № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 - мати позивачів та дружина відповідача.

На праві власності їй належало: житловий АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2012 року, зареєстрованого в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації (а.с. 14-15); 1\3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 серпня 2000 року, виданого житлово-комунальним підприємством «Засілля-побут» та зареєстрованого в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 26 вересня 2000 року (а.с.16-17); земельна ділянка площею 6,23 га, розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області на підставі Державного акту на право власності на землю, виданого на підставі розпорядження Жовтневої райдержадміністрації від 18 жовтня 2002 року № 659-р та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 187 20 грудня 2002 року (а.с. 18).

1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та ? частину земельної ділянки розміром 6,23 га, яка розташована та території Первомайської селищної ради вона заповідала 16 серпня 2011 року сину ОСОБА_4 (а.с. 12). ? частину вказаної земельної ділянки вона заповідала дочці ОСОБА_5 за заповітом від 20 квітня 2012 року (а.с. 76 зв.)

Позивачі у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як за законом так і за заповітом (а.с. 72 зв., 73).

Відповідач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час смерті спадкодавця був зареєстрований та проживав разом з ним, що підтверджується довідкою Первомайської селищної ради від 07.12.2012 року. (а.с. 84 зв.). Заява про відмову від прийняття спадщини ним датована 12.06.2013 року (а.с. 13), тобто відповідно до вимог ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Постановою державного нотаріуса Жовтневої державної нотаріальної контори Миколаївської області від 29 серпня 2014 року відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з посиланням на те, що свідоцтво про право власності на житло, видане Житлово-комунальним підприємством «Засілля-Побут» 27 серпня 2000 року на житловий будинок АДРЕСА_1, не прошито з реєстраційним посвідченням Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації, а тому відповідно до п.1 глави «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» не може бути прийнято для вчинення нотаріальних дій.

Також нотаріус повідомила, що до нотаріальної контори не подано правовстановлюючий документ на спадкове майно, а саме на земельну ділянку, площею 0,11 га, яка розташована на території селища Первомайське Жовтневого району Миколаївської області, по АДРЕСА_1, переданої для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, та на земельну ділянку, площею 0,08 га, яка розташована на території смт. Первомайське Жовтневого району Миколаївської області, по АДРЕСА_2, переданої для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку (а саме державні акти на ім'я спадкодавця).

Крім того нотаріус повідомила, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 відповідно до ст. 1241 ЦК України є її чоловік ОСОБА_6, який фактично прийняв спадщину.

У зв'язку з не поданням всіх необхідних документів та поданням документів, які не відповідають вимогам законодавства, нотаріусом відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом на спадкове майне, яке залишилось після смерті ОСОБА_7 (а.с. 98).

Постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачами не оскаржена.

Як пояснив представник позивачів в судовому засіданні апеляційного суду, після отримання вказаної постанови всі документи приведені в порядок, позивачі визнають право відповідача на обов'язкову частку (а.с. 24), а відповідач визнає право позивачів на частки, що належать їм, тому вони вирішили оформити право власності в судовому порядку.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що спір між сторонами щодо визнання за ними відповідної частки в спадковому майні, відсутній.

По суті такі ж обставини були встановлені і судом першої інстанції, але він їх проігнорував; не звернув увагу на підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії; не перевірив, що після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, сторони усунули перешкоди, зазначені в постанові, а тому є умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи N 6-222цс14 від 04.02.2015 року).

З урахуванням наведеного, підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів визнає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8, що діє в інтересах позивача ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та заповітом відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: