Ухвала суду № 55302795, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5767/15-ц 26.01.2016 260116 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/217/16 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

Іменем України

26 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Яворської Ж.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання Лівшенку О.С.,

за участю: представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами договору б/н від 14 вересня 2012 року, банк випустив відповідачеві кредитну картку на підставі заяви, належним чином заповненої та підписаної останнім.Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір.

10 грудня 2013 року відповідач скористався сервісом «Оплата частинами» в торгово-сервісному підприємстві «ТСП «ВІНДОВС» та уклав з позивачем кредитний договір № 13121000684555, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 9 975 грн. зі сплатою комісії за сервіс в розмірі 51,75 %, комісії екваєрської в розмірі 1,60 % та комісії загальної в розмірі 2,16 %.

В порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав належним чином. У зв'язку з цим, виникла заборгованість в сумі 12422 грн.80 коп., яка складається з 9975 грн.00 коп. - заборгованість за кредитом; 1380 грн. 05 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань; 500 грн. - фіксованого штрафу та 567 грн.75 коп. - процентної складової штрафу.

Посилаючись на вказані обставини та уточнивши свої позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача 30834 грн.68 коп. заборгованості, з яких 24780 грн. заборгованість за кредитом, 3910 грн.17 коп. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором та штраф: 500 грн.(фіксована частина), 1444 грн.51 коп.( процентна складова).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2015 р. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 10 грудня 2013 року держатель кредитної картки №5211537324584718 ОСОБА_4 скористався сервісом «Оплата частинами» в торгово-сервісному підприємстві ТОВ ВІНДОВС, з яким банк уклав договір еквайрінгу, предметом якого є проведення платежів та розрахунків, що здійснюються з використанням електронного платіжного засобу при використанні покупцями сервісу «Оплата частинами», де придбав товар на суму 24980 грн., сплативши перший внесок 1579 грн. 31 коп.

10 грудня 2013 року Банк перерахував на поточний рахунок торгово-сервісного підприємства повну вартість товару за винятком комісії екваєрської 1,60%.

В подальшому, 24 грудня 2013 року було відкликано згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту та повернуто товар ТОВ ВІНДОВС. В свою чергу ПАТ КБ «ПриватБанк» повернув на рахунок відповідача перший внесок 1579 грн. 31 коп. на дану кредитну картку, що підтверджується випискою по кредитній картці.

Пунктом 1.1.1.73 Умов і Правил надання банківських послуг передбачена така послуга як «Оплата частинами. Без переплат» - це послуга по організації обслуговування і проведенню розрахунків по операціям, здійсненим з використанням платіжних карт на які поширюється послуга «Оплата частинами. Без переплат», згідно яких держатель карти доручає Банку здійснювати регулярні платежі в адрес Торговця в розмірі і кількості указаних в квитанції, надрукованої на POS терміналі при автоматизації послуги «Оплата частинами».

Положеннями пунктів 2.1.1.14.1, 2.1.1.14.2 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що Держатель кредитної карти має право користуватися сервісом «Оплата частинами» в торгівельно-сервісних центрах підприємства з яким Банк уклав договір розширеного еквайрінга.

Звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки з використанням якої через сервіс Оплата частинами було укладено кредитний договір, Банк посилався на те, що 28 грудня 2010 року сторони підписали заяву-анкету на відкриття карткового рахунку та видачу відповідачеві банком кредитної картки. Проте в даній анкеті не зазначено ні вид картки, яку позичальник бажає отримати, ні розмір кредитного ліміту на картку, ні строк її дії.

Підписом на заяві відповідач погодився, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, з умовами якого він ознайомлений.

Але відомостей про те, що клієнт отримав картку з відповідним номером та ПІНкодом із зазначенням дати та його підпису, у заяві відсутні( а.с.5).

Із довідки, наданої позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх вимог від 18 вересня 2014 року вбачається, що 14 вересня 2012 року між сторонами було укладено кредитний договір SAMDN53000068044000, відповідачем отримано кредитну картку №5211537324584718. Але такий договір в матеріалах справи відсутній.

А відтак зясувати чи дійсно відповідач отримував дану кредитну картку, коли та підставі якого договору, з якими умовами та правилами користування банківськими послугами , в якій редакції він був ознайомлений є неможливим.

У суді першої інстанції відповідач не заперечував отримання у Банку декількох кредитних карток, але як можливий держатель даної кредитної картки заперечував факт користування сервісом Оплата частинами, тобто укладання 10 грудня 2013 року кредитного договору з Банком та договору купівлі-продажу товару в кредит з ТОВ ВІНДОВС.

Те, що за ОСОБА_4 рахується 7 карток із зазначенням строку дії кожної, в тому числі картка за № 5211537324584718, з використанням якої 10 грудня 2013 року було укладено договори через сервіс «Оплата частинами», підтверджується витягом з програмного комплексу Банку.

Проте з врахуванням вказаної інформації не можливо зясувати чи дійсно картка за таким номером видавалася саме відповідачеві та ним особисто отримувалася, отже вказане не можна вважати належним доказом того, що відповідач є держателем цієї кредитної картки.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів як факт отримання та користування відповідачем кредитною карткою №5211537324584718, оскільки докази про укладання кредитного договору від 14 вересня 2012 року на підставі якого її нібито було отримано в матеріалах справи відсутні, а анкета заява від 28 грудня 2010 року також не підтверджує цих обставин, так і факти укладання саме відповідачем з використанням цієї картки 10 грудня 2013 року кредитного договору з Банком та укладання договору купівлі-продажі від цієї ж дати з ТОВ ВІНДОВС через сервіс «Оплата частинами».

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та підстав для його скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не оспорював дійсність кредитного договору, шляхом предявлення відповідного зустрічного позову не заслуговують на увагу, оскільки відсутність такого позову не може бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача, який заперечував укладання 10 грудня 2013 року як кредитного договору, так і договору купівлі-продажу.

Твердження позивача про те, що в даному випадку на відповідача покладено обовязок доведення факту неотримання кредитної картки, кредитних коштів, не спростовує обовязку позивача при наявності заперечення відповідача щодо укладання кредитного договору, договору купівлі-продажу, наявності в матеріалах справи суперечливих відомостей щодо отримання чи не отримання, користування відповідачем кредитною карткою про доведеність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: