Постанова № 55279871, 27.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа№ 910/4082/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Марченко І.І. дов. від 30.12.2015 №220/806/д,

від відповідача Татарук Р.О. дов. від 01.01.2016 №77,

розглянувши апеляційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2015

у справі №910/4082/15-г (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Міністерства оборони України

до Концерну «Техвоєнсервіс»

про стягнення 205 766,97 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2015 у справі №910/4082/15-г позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 162 896,08 грн основного боргу, 14 686,41 грн пені, 3 326,30 грн 3% річних, 24 858,18 грн інфляційних втрат та 4 115,34 грн судового збору.

12.05.2015 на виконання рішення суду видано наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі №910/4082/15-г в задоволенні заяви Концерну «Техвоєнсервіс» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2015 у даній справі відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

Не погодившись з вказаною ухвалою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 скасувати та прийняти нову, якою заяву Концерну «Техвоєнсервіс» про відстрочку виконання судового рішення на три роки задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції винесено оскаржувану ухвалу на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням та недотриманням норм процесуального права, оскільки не враховано відсутності вини Концерну у створенні обставин, що ускладнюють виконання рішення суду. За твердженнями апелянта, в результаті зменшення обсягів виробництва, через відсутність фінансування програм ремонту, модернізації та утилізації військової техніки з боку держави, безоплатне зберігання автомобільної техніки Збройних Силу України, останній змоги погасити наявну заборгованість перед позивачем не має.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 прийнято апеляційну скаргу та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 27.01.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

Доказом належного повідомлення сторін про час і місце розгляду апеляційної скарги є повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвали суду від 15.01.2016) - 18.01.2016, долучені до матеріалів справи.

27.01.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 27.01.2016 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 скасувати, постановити нову, якою заяву Концерну «Техвоєнсервіс» про відстрочку виконання рішення суду задовольнити.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст.115 ГПК України визначає, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вищезазначена норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, визначальним фактором при наданні відстрочки чи розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення (постанова Вищого господарського суду України від 10.08.2011 у справі №14/83).

Тому суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 №9).

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Зі змісту заяви про відстрочку виконання рішення суду вбачається, що Концерн «Техвоєнсервіс» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та є важливою ланкою в здійсненні заходів щодо мобілізації, відновленні військової техніки з метою приведення військового комплексу в повну бойову готовність.

Відповідач також звертав увагу суду на той факт, що Концерн фактично надає послуги у кредит, тому перебуває на межі банкрутства, а постійні арешти рахунків постановами ДВС призводять до того, що боржник не може спланувати погашення боргу перед кредиторами, що утворилась не з його вини.

Проте, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини, зокрема, тяжкий фінансовий стан, в розумінні ст.121 ГПК України, не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.

Обставини, на які посилається Концерн «Техвоєнсервіс», за висновками апеляційного суду, вказують на несприятливість виконання судового рішення у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення в даній справі.

З матеріалів справи не вбачається, а заявником не доведено свого вкрай скрутного фінансового становища, як і не доведено реальної загрози банкрутства, а також обставин щодо відсутності коштів на банківських рахунках та інших активів (майна) Концерну «Техвоєнсервіс», на які можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до ст.ст.42, 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Колегія вважає, що наведені заявником обставини є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу об'єктивних, незалежних від боржника обставин.

Згідно приписів ст.218 ГК України та ст.617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не вважаються обставинами, які б звільняли від відповідальності, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, норма ст.625 ЦК України встановлює правило, згідно з яким боржник не звільняється від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та «Бакалов проти України» від 30.11.2004.

Відтак, оскільки заявником не доведено, а судом першої інстанції не встановлено виняткової сукупності обставин, які б в розумінні ст.121 ГПК України свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан відповідача та унеможливлювали примусове виконання судового рішення протягом строків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви відповідача.

Разом з тим, колегія зазначає, що серед іншого, необхідно також враховувати матеріальні інтереси сторін.

Позивач є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», на якого покладено, в тому числі, наступні обов'язки: брати участь у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва, підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів у сфері оборони, забезпечувати їх виконання у Збройних Силах України, у встановленому порядку координувати діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони; забезпечувати належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності і підготовки Збройних Сил України; брати участь у формуванні оборонного бюджету, звітувати перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів (ст.10 Закону України «Про оборону України»).

Міністерство оборони України забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань (ч.1 ст. 10 Закону України «Про оборону України»).

Відстрочення виконання рішення суду, з огляду на завдання Міністерства оборони України в рамках державної програми забезпечення обороноздатності України, за висновками колегії суддів, не дасть позитивного ефекту, внаслідок послаблення платоспроможності Міністерства оборони України та ускладнить своєчасну модернізацію збройних сил, уповільнить оновлення рухомого складу та озброєння військових формувань.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у даній справі було, в тому числі, стягнення комітентом (позивачем) з комісіонера (відповідача) заборгованості за договором комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна (виробів військового призначення та/або виробів подвійного використання) на внутрішньому ринку від 15.11.2013 №290/2/99-13вр, тобто заборгованості яка виникла ще в 2014 році.

Відповідач, з моменту виникнення боргу і на дату винесення оскаржуваної ухвали суду від 15.12.2015, належних та допустимих доказів на підтвердження зменшення (погашення) заборгованості не надав.

Відтак, конкретних обставин, які свідчили б про необхідність відстрочення виконання рішення, судом не встановлено.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у даній справі, оскільки вона відповідає нормам процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі №910/4082/15-г - без змін.

2. Матеріали справи №910/4082/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай