Постанова № 55279839, 18.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. Справа № 922/5566/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І., суддя Тарасова І. В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 21.09.15 р.;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю б/н 04.01.16 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт", м. Харків (вх. № Х/3-12)

на рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15

за позовом Приватного підприємства "Ліфт електро-виробництво", м. Харків

до Комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт", м. Харків

про стягнення 735513,55 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року позивач Приватне підприємство "Ліфт електро-виробництво" звернувся до господарського суду з позовом до Комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт" та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив сягнути з відповідача 511256,33 грн. основного боргу, інфляційних втрат в розмірі 211475,82 грн. та 3% річних в сумі 12781,40 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду №453 від 22.04.2014 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт" на користь Приватного підприємства "Ліфт Електро-виробництво" 471256,33 грн. основного боргу, 211475,82 грн. інфляційних втрат, 12781,40 грн. 3% річних та 11032,70 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 40000,00 грн. провадження припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом при винесенні даного рішення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині стягнення з КСП Харківгорлифт 471256,33 грн. основного боргу, 211475,82 грн. інфляційних втрат, 12781,40 грн. 3% річних та 11032,70 грн. судового збору скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

Одночасно з апеляційною скаргою відповідач надав до суду апеляційної інстанції клопотання про розстрочення виконання рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.01.2016 року.

15.01.2016 позивач через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №391 від 15.01.2016) в якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

18.01.2015 представник відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№428 від 18.01.2016) про долучення до матеріалів справи додатково поданих доказів по справі матеріалів перевірки стану ліфтів, капітальний ремонт яких проводився в 2014 році по договору №453 від 22.04.2014. Надані документи долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2014 року між Приватним підприємством "Ліфт електро-виробництво" (підрядник, позивач по справі) та Комунальним спеціалізованим підприємством "Харківгорліфт" (Замовник, відповідач по справі) було укладено договір підряду № 453, у відповідності до п. 1.1. якого, позивач зобов`язався виконати капітальний ремонт ліфтів житлового будинку № 12 по вул. Героїв Праці, під`їзди - № 7, 9, 10, 12, згідно документації, а Замовник здійснити оплату підряднику за виконані роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору, термін виконання робіт - 2014 рік.

За змістом п. 3.1.4. підрядник гарантує відповідність якості матеріалів і обладнання, що використовується ним для виконання робіт.

За змістом п. 3.4.1. договору, Замовник має право у будь-який час здійснювати контроль та нагляд за ходом і якістю робіт , що виконуються підрядником, дотриманням термінів їх виконання, якістю матеріалів та обладнання, що надаються підрядником, не втручаючись при цьому у оперативно-господарську діяльність підрядника.

Пунктом 3.3.4 договору Замовник зобовязується сплатити вартість виконаних підрядником робіт за цим договором у порядку та в обсягах, передбачених розділом 4 цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна сума договору зазначена у Договірній ціні (Додаток №1) та складає 547 375,22 грн. у т. ч. ПДВ 20% - 91229,20 грн.

Розрахунок за договором здійснюється протягом 90 календарних днів після надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок Замовника за дані роботи. (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 4.5 договору, розрахунок за виконані роботи здійснюється Замовником по мірі надходження грошових коштів з бюджету на розрахунковий рахунок Замовника за роботи, вказані в п. 1.1 цього договору. Такі умови фінансування виключають предявлення штрафних санкцій, які відносяться до оплати робіт.

Розділом 5 договору сторони встановили гарантійні терміни на виконані роботи, зокрема, п. 5.1. договору визначено, що гарантія на виконані роботи підрядника встановлюється з моменту підписання сторонами Акту приймання виконаних робіт і становить 1 рік за умови правильної експлуатації за винятком навмисного їх пошкодження або знищення.

Відповідно до п. 9.5 договору, він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов`язань.

Додатками №2 та №3, які у відповідності до п. 9.8. договору є його невідємними частинами, сторони узгодили Локальний кошторис та Відомість ресурсів.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що свої зобов'язання за договором підряду № 453 від 22.04.2014 він виконав належним чином, про що, на думку позивача, свідчать підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2014 року (форма КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2014 року (за формою КБ-3), а також акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року (форма КБ-2в). Проте, в порушення умов договору, відповідач свої зобовязання по оплаті вартості виконаних позивачем робіт у розмірі 511256,33 грн. не виконав та станом на 30.09.2015 року оплату за виконані позивачем роботи не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою про необхідність сплати заборгованості за виконані підрядні роботи за договором підряду №453 від 22.04.2014 в сумі 511256,33 грн. у семиденний термін з моменту отримання вимоги. (а.с.36-39)

Вказана вимога була отримана відповідачем 09.09.2015 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи, проте залишена останнім без відповіді.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи за договором підряду №453 від 22.04.2014 в розмірі 511256,33 грн., а також нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат в розмірі 211475,82 грн. та 3% річних в сумі 12781,40 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що факт виконання позивачем робіт за договором підряду №453 від 22.04.2014 на загальну суму 511256,33 грн. та їх прийняття відповідачем підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2014 та жовтень 2014 року за формою КБ-2в, які підписані відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, а також скріплені печатками підприємств. Враховуючи часткову оплату позивачем заборгованості в сумі 40000,00 грн. під час розгляду справи, провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 40000,00 грн. було припинено на підставі п. 1-1. ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору. Оскільки доказів остаточного сплати боргу та аргументованих заперечень проти заявлених вимог відповідач не надав, місцевий господарський суд позовні вимоги про стягнення 471256,33 грн. основного боргу та нарахованих інфляційних втрат в розмірі 211475,82 грн. та 3% річних в сумі 12781,40 грн. визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України. Також, вирішуючи даний господарський спір місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність вимог, викладених відповідачем у клопотанні про розстрочення виконання рішення суду та відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить наступного.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 511256,33 грн., яка виникла в зв'язку неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду №453 від 22.04.2014 щодо оплати виконаних позивачем робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ст. 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Матеріалами справи підтверджується, що як умовами п. 4.1. договору підряду № 453, так і Договірною ціною на капітальний ремонт ліфтів житлового будинку № 12 по вул. Героїв Праці, під`їзди - № 7, 9, 10, 12, сторони узгодили загальну вартість робіт у розмірі 547375,22 грн.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

У пункті 9.5 договору, сторони обумовили, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, якщо роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, своєчасно та в повному обсязі виконав прийняті на себе за договором підряду №453 від 22.04.2014 роботи на загальну суму 511256,33 грн., про що свідчить складений та підписаний уповноваженими представниками сторін Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за серпень 2014 року від 20.08.2014 року (а.с. 18-22) та Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за жовтень 2014 року від 06.10.2014 року (а.с.14-16)

Акт приймання виконаних будівельних робіт підписаний відповідачем без жодних зауважень та претензій щодо об'єму, якості та строків виконання робіт. Доказів, що підтверджують наявність виявлених недоліків під час виконання підрядних робіт, здачі-приймання виконаних робіт та складання у звязку з цим відповідного акту відповідачем до суду не надано. Дані, що містяться у вказаному акті не спростовані відповідачем жодним чином.

Належне виконання позивачем підрядних робіт за укладеним договором також підтверджується складеними та підписаними сторонами Довідками про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 за серпень та жовтень 2014 року.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 4.3. договору, розрахунок за договором здійснюється протягом 90 календарних днів після надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок Замовника за дані роботи. (п. 4.3. договору).

У відзиві на позовну заяву відповідач звертав увагу суду на той факт, що підрядні роботи з виконання капітального ремонту ліфтів житлового будинку за адресою: вул. Героїв Праці, 12, підїзд 7, 9, 10, 12 за договором № 453 від 22.04.2014 року проводились не за власні кошти КП "Харківгорліфт", а за бюджетні кошти Харківської міської ради, замовником робіт є Департамент житлового господарства Харківської міської ради по договору підряду №10 від 22.04.2014 року. Користуючись правами, передбаченими п. 3.5. договору №10 від 22.04.2014, КП "Харківгорліфт" залучив до виконання деяких видів робіт субпідрядника ПП "Ліфт електро-виробництво", уклавши з ним договір №453 від 22.04.2014 року. Посилаючись на надану до суду копію Електронного витягу Карти-рахунку: 361 по контрагентам Департамент житлового - господарства ХМР та КСП «Харківгорліфт» відповідач зазначав, що остаточний розрахунок по договору підряду №10 від 22.04.2014 року відповідно до вказаного витягу було проведено 21.10.2014, тобто саме 21.10.2014 року КСП «Харківгорліфт» отримало на свій рахунок бюджетні кошти за виконані роботи за договором підряду №10 від 22.04.2014 року.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію договору підряду №10 від 22.04.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 838 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За наведених обставин, відповідальним за виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором підряду № 453 від 22.04.2014 року залишається відповідач, а факт неотримання коштів від Замовника за договором підряду №10 від 22.04.2014 року не являється підставою для відмови від виконання зобов'язань за договором № 453 від 22.04.2014.

Викладеним вище спростовуються доводи скаржника в частині невиконання ним оплати позивачу коштів за виконані роботи у зв'язку з відсутністю фінансування із боку Замовника - Департамента житлового господарства Харківської міської ради за договором підряду №10 від 22.04.2014 року.

До того ж, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Електронного витягу Карти-рахунку: 361 по контрагентам Департамент житлового - господарства ХМР та КСП «Харківгорліфт» та наданих відповідачем додаткових письмових пояснень (а.с. 118-119), кошти з державного бюджету на оплату робіт за договором №10 від 22.04.2014 року надійшли 28.08.2014 в загальному розмірі 552801,47 грн. (а.с. 126-127), 21.10.2014 в розмірі 182 852,08 грн. (а.с. 121-122)

З урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що виконання позивачем підрядних робіт за договором підряду №453 від 22.04.2014 та їх приймання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи документальними доказами, відповідачем належним чином не спростовано, доказів остаточної сплати суми боргу за виконані роботи останнім не надано, аргументованих заперечень не представлено, тому, беручи до уваги загальні вимоги, які ставляться до виконання зобов'язання, а також положення ст.ст. 853, 854 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини договору підряду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 511256,33 грн. заборгованості по оплаті виконаних підрядних робіт за договором підряду №453 від 22.04.2014 є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Не заперечуючи проти заявлених позовних вимог в частині сплати основного боргу, відповідач, разом з тим, у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях по справі (а.с.118-119) заперечував проти нарахування штрафних санкцій, обґрунтовуючи свої доводи тим, що КП "Харківгорліфт" є комунальним підприємством, а тому першочергові кошти, що надходять з державного бюджету на розрахунковий рахунок відповідача, останній спрямовує на сплату податків та виплат заробітної плати працівникам. Вказані обставини відповідач вважав такими, що підтверджують відсутність у КП "Харківгорліфт" можливості сплатити фінансові санкції за договором підряду №453 від 22.04.2014, а також здійснити остаточні розрахунки за вказаним договором, у звязку з чим, просив суд першої інстанції розстрочити виплати по заборгованості за укладеним договором та зобовязати відповідача проводити оплату відповідно до наданого до суду графіку.

Як визначено у ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобовязання є обовязковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доказові матеріали по справі свідчать, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем було здійснено часткову оплату боргу в сумі 40000,00 грн. за виконані роботи за договором № 453 від 22.04.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №7462 від 16.10.2015 року (а.с. 86), а провадження у справі в частині сплати заборгованості в розмірі 40000,00 грн. правомірно було припинено місцевим господарським судом на підставі п.1.1 ч.1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмета спору.

В апеляційній скарзі відповідач також зауважував на безпідставному задоволенні позовних вимог в частині нарахування та стягнення штрафних санкцій через те, що фінансування підрядних робіт за договором №453 від 22.04.2014 проводилось за бюджетні кошти в рамках укладеного між Департаментом житлового господарства Харківської міської ради (Замовник) та КСП "Харківгорліфт" (Підрядник) договору №10 від 22.04.2014 року, на виконання певних робіт за яким відповідачем, в якості субпідрядника, було залучено ПП "Ліфт електро-виробництво" та укладено договір підряду №453 від 22.04.2014 року. Скаржник зазначає, що остаточний розрахунок по договору №10 від 22.04.2014 року відповідно до Електронного витягу Карти-рахунку: 361 по контрагентам Департамент житлового -господарства ХМР та КСП «Харківгорліфт» було проведено 21.10.2014 року, тобто саме 21.10.2014 року КСП «Харківгорліфт» отримало на свій рахунок бюджетні кошти за виконані роботи за договором №10 від 22.04.2014.

Посилаючись на п. 4.3 та п. 4.5 договору №453 від 22.04.2014, за якими встановлено, що розрахунок за договором здійснюється протягом 90 календарних днів після надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок Замовника за дані роботи, а розрахунок за виконані роботи здійснюється замовником по мірі надходження грошових коштів з бюджету на розрахунковий рахунок Замовника за роботи, вказані в п. 1.1. договору, скаржник вважав, що саме з 21.10.2014 розпочато перебіг строку по оплаті робіт по договору підряду №453 від 22.04.2014, отже період нарахування штрафних санкцій починається з 19.01.2015 року. До того ж, за переконанням скаржника, умови фінансування підрядних робіт, у відповідності до п. 4.5. договору, виключають пред'явлення штрафних санкцій, які відносяться до оплати робіт.

Надаючи правову кваліфікацію позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 211475,82 грн. за період з 01.01.2015 року по 21.10.2015 року та 3% річних в сумі 12781,40 грн. за період з 01.01.2015 року по 21.10.2015 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.5 договору № 453 від 22.04.2014, розрахунок за виконані роботи здійснюється Замовником по мірі надходження грошових коштів з бюджету на розрахунковий рахунок Замовника за роботи, вказані в п. 1.1 цього договору. Такі умови фінансування виключають предявлення штрафних санкцій, які відносяться до оплати робіт.

Згідно з частиною першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В розумінні статті 617 Цивільного кодексу України обставини щодо

недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та не є штрафними санкціями в розумінні норм ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України та ст. ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Вказану правову позицію викладено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі укладеного договору підряду №453 від 22.04.2014 позивачем були належним чином виконані, а відповідачем прийняті підрядні роботи

Сума виконаних робіт за договором була оплачена частково, що не спростовується відповідачем, а тому відповідач порушив грошове зобовязання, у зв'язку із чим у позивача виникло право стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

За висновками відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, п.4.3 та п. 4.5. договору, унеможливлює покладення на нього штрафних санкцій, оскільки вказаними пунктами сторони обумовили, що розрахунок здійснюється по мірі надходження грошових коштів з державного бюджету на розрахунковий рахунок Замовника. При цьому, колегія суддів зазначає, що надходження коштів з бюджету на рахунок відповідача не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного пе ріоду, оскільки пов'язано з діями третьої особи, яка не є стороною договору, у звязку з чим, вказані умови договору не створюють для сторін цивільних прав та обов' язків щодо визначення строку оплати виконаних робіт.

Крім того, п.9.5. договору визначено, що договір набирає чинності з моме нту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов'язань. Як вбачається з мате ріалів справи підрядником (позивачем) у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання, тому датою початку нарахування індексу інфляції та 3 % відсотків річних позивачем правомірно визначено 01 січня 2015 року.

Враховуючи, що відповідач є таким, що прострочив грошове зобов'язання, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нарахованих на суму боргу в розмірі 511256,33 грн.

Перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми інформаційно-пошукової системи Законодавство, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів вважає, що розрахунок інфляційних та 3% річних, здійснений позивачем, відповідає положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, у звязку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання скаржника на те, що заборгованість виникла не з його вини, а через відсутність державного фінансування за договором №10 від 22.04.2014, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання, а також від сплати інфляційних та 3% річних, які є складовою частиною основного боргу, а не штрафними санкціями.

Як свідчать матеріали справи, 16.11.2015 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про розстрочення виконання рішення (вх.№45 від 16.11.2015 р.) шляхом виплати залишку заборгованості за договором підряду №453 від 22.04.2014 щомісячно за графіком, наданим до суду першої інстанції, а саме: до 25.12.2015 100000,00 грн., до 25.01.2016 - 100000,00 грн.. до 25.02.2016 - 100000,00 грн., до 25.03.2016 -100000,00 грн., до 25.04.2016 71 256,33 грн.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилався на скрутне фінансове становище підприємства, а також, на те що станом на 01.04.2014 року КП "Харківгорліфт" обслуговувало ліфти та внутрішньобудинкові електромережі в 7 районах м. Харкова, а зараз тільки в 3 районах, у звязку з чим надходження коштів до підприємства відповідача зменшується, а збитки зростають.

Дослідивши надані відповідачем до клопотання докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами обставин, які б, з одного боку, об`єктивно свідчили про дійсний фінансовий стан заявника та про реальні заходи, які дозволять виконати рішення суду про стягнення заборгованості у разі надання розстрочки, а з іншого боку, про неможливість виконання рішення інакше, ніж за умов розстрочки з урахуванням правової позиції, наведеної в п. 10 Постанови Пленуму Вищого Господарського Cуду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 року № 14 стосовно розстрочки, відстрочки на стадії виконання судового рішення органами Державної виконавчої служби».

До того ж, доводи скаржника про складний фінансовий стан не було визнано судом як беззаперечну підставу для надання розстрочки виконання судового рішення, а інших обставин, які у сукупності могли б вплинути на вирішення питання щодо надання розстрочки виконання рішення, як то - відсутність вини з боку боржника у створенні обставин, які можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове перебування його в тяжкому становищі; виконання рішення при наявних обставинах (без відстрочки чи розстрочки) може мати несприятливі наслідки для боржника, тощо за висновком суду першої інстанції заявником не наведено.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення та доводи скаржника щодо необґрунтованості такої відмови колегія суддів зазначає наступне.

Розстрочка - це виконання судового рішення по частинам у вказані господарським судом строки.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду при ухваленні рішення за результатами розгляду спору відстрочити або розстрочити його виконання.

Проте, зазначеною статтею ГПК України не визначено у яких випадках та при наявності яких обставин суд має право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас, згідно приписів ч. 1 ст. 121 ГПК України, якою господарському суду також надано право після ухвалення рішення по справі (в процесі його виконання), відстрочити або розстрочити його виконання, визначено, що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання судового рішення при наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим .

Приписи вказаної статті в частині підстав (обставин) для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, а також роз'яснення по їх застосуванню, на переконання колегії суддів, можливо застосовувати по аналогії закону до п.6 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судом України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи-наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому зазначені обставини, згідно приписів ст. 33 ГПК України, повинні бути доведені належними та достатніми доказами.

На підтвердження доводів, викладених в клопотанні про розстрочення виконання рішення, відповідачем надано до суду першої та апеляційної інстанції наступні документи: рішення Харківської міської ради 7 сесії 5 скликання від 22.11.2006 року №190/06 «Про створення комунального підприємства» (КСП «Харківміськліфт»), рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 року №1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова», Довідку щодо кількості районів, що обслуговує підприємство КСП «Харківміськліфт», копії звітів про фінансові результати за 2014 рік та 3 квартал 2015 року, копії листів звернень до Харківської міської ради про фінансову допомогу (а.с. 95-109), інформацію про погашення заборгованості із виплати заробітної плати по КСП «Харківгорліфт» (а.с. 159).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, в клопотанні про розстрочення виконання рішення суду заявник посилається на важкий фінансовий стан підприємства, однак, апеляційний господарський суд зазначає, що само по собі важке фінансове становище підприємства боржника у даній справі, на що йдеться посилання в апеляційній скарзі, не є достатньою правовою підставою для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення у даній справі, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для нього.

Крім того, надані до матеріалів справи копії звітів про фінансові результати за 2014 рік та 3 квартал 2015 року, копії листів звернень до Харківської міської ради про фінансову допомогу та інформація про погашення заборгованості із виплати заробітної плати по КСП «Харківгорліфт», на думку колегії суддів апеляційної інстанції, також не є належними та допустимими доказами важкого фінансового стану чи відсутності коштів на рахунках боржника в інших установах, а також не є доказами неможливості чи утруднення виконання судового рішення.

До того ж, колегія суддів зауважує на тому, що відповідачем на час розгляду справи судом апеляційної інстанції не надано жодного належного доказу, що підтверджує хоча б часткову сплату заборгованості за графіком, наданим до суду, а саме - до 25.12.2015 року.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані заявником в обґрунтування заяви про відстрочку виконання судового рішення докази не підтверджують існування обставин, які ускладнюють виконанню рішення господарського суду, адже, вони не носять особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України, що зумовлює би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Крім того, Рішенням Європейського суду з прав людини від 17.05.05 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02), зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод". У відповідності до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження виняткових обставин у розумінні вказаних вище правових норм, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача, наданого до суду апеляційної інстанції (вх. №16549 від 08.12.215) про розстрочення виконання рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15.

В клопотанні, наданому до суду апеляційної інстанції 18.01.2016, відповідач просив долучити до матеріалів справи додатково подані докази, які підтверджують, що за результатами проведеної перевірки якості проведених робіт по договору №453 від 22.04.2014 виявлено невідповідність відображеного в актах виконаних робіт обладнання за якістю, тобто, як вважав скаржник, роботи виконані позивачем за договором є неналежної якості.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що розділом 5 договору сторони встановили гарантійні терміни на виконані роботи, зокрема, п. 5.1. договору визначено, що гарантія на виконані роботи підрядника встановлюється з моменту підписання сторонами Акту приймання виконаних робіт і становить 1 рік за умови правильної експлуатації за винятком навмисного їх пошкодження або знищення.

Таким чином, враховуючи що акт виконаних будівельних робіт №2 за жовтень було підписано сторонами 06.10.2014 року, відповідно гарантійний термін на виконані роботи у відповідності до умов договору сплив 06.10.2015 року. Будь-яких зауважень щодо якості виконаних робіт протягом гарантійного строку відповідачем не заявлялось і докази такого звернення до позивача в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, перевірка якості проведених робіт на яку посилається відповідач, була проведена ним лише 22.12.2015 року. За таких обставин колегія суддів не приймає надані відповідачем докази в якості обставин, що звільняють відповідача від виконання останнім своїх обовязків по здійсненню розрахунків за договором підряду № 453 від 22.04.2014 року.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності своїх заперечень проти позовних вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального спеціалізованого підприємства "Харківгорліфт", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2015 по справі №922/5566/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.