Постанова № 55279833, 18.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. Справа № 922/5135/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача не зявився.

першого відповідача ОСОБА_1

другого відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 5791 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 03.12.15 р. у справі № 922/5135/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Посад", м. Харків

до 1. Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській

області, м. Харків;

2. Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія", м. Київ;

про стягнення 74474,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ фірма Посад звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області матеріальну шкоду у розмірі 74474,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 28-2897 від 01.01.2007 р. про охорону Службою інкасації грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, уповноваженими особами, внаслідок чого позивачу спричинені збитки в розмірі 74474,00 грн. В якості правових підстав позову посилається на положення ст. ст. 22, 610, 611, 1166 Цивільного кодексу України та ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

В процесі розгляду справи ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2015 р. до участі у справі в якості другого відповідача залучено - ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія".

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.12.2015 р. у справі № 922/5135/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що першим відповідачем додержані вимоги приписів чинних нормативних актів, що регулюють порядок дій підрозділів ДСО у відповідних обставинах, також суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, а отже, відсутні підстави для застосування до нього господарських санкцій, в т.ч. у вигляді стягнення збитків. Крім того суд зазначив, що факт відсутності в діях першого відповідача ознак господарського правопорушення унеможливлює виникнення відповідних зобовязань другого відповідача за договором страхування від 22.06.2010 р. № КИ.ДВ15-01.58734/00, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.12.2015 р. № 922/5135/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що перший відповідач не забезпечив броньованим автомобілем охоронців, які забезпечували охорону цінностей. На думку позивача перший відповідач не готовий для повного забезпечення охорони цінностей, та ін.

Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Перший відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченні та ін.

Позивач у призначене судове засідання не зявився. Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне: Як свідчать матеріали справи, між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (охорона) та ТОВ фірма "Посад" (замовник) укладено договір про охорону Службою інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державної охорони при ГУМВС України, грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться уповноваженими на те особами суб'єктів господарювання від 01.01.2007 р. № 28-2897 (далі договір охорони) (т. 1 а. с. 17-20).

Згідно з п. 1.1. договору, замовник передає, а "охорона" приймає під охорону грошові кошти і цінні папери (кошти), що перевозяться уповноваженою особою замовника (касир), позначені у специфікації (п. 1 додатку 1 до цього договору), під час перевезення їх до зазначеного замовником місця призначення (п. 5 додатку 1 до цього договору), або до зняття охорони уповноваженим представником позивача (п. 3 додатку 1 до цього договору). Охорона коштів забезпечується силами службового наряду служби інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться (наряд батальйону Служби інкасації УДСО при УМВД України в Харківській області, який є безбалансовим структурним підрозділом охорони.

17.07.2014 р. о 18:48 год. по Садовому проїзду біля будинку 24 у м. Харкові невідомою особою із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї здійснено розбійний напад на екіпаж у складі працівника позивача та працівників відповідача-1 під час перевезення ним на автомобілі відповідача-1 коштів на загальну суму 74.474,00 грн. Внаслідок нападу працівник позивача ОСОБА_3 був смертельно поранений, працівники відповідача -1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були тяжко поранені та згодом померли від отриманих поранень. Нападник захопивши матеріальні цінності позивача та вогнепальну зброю відповідача зник з місця злочину. Зазначені обставини нападу встановлені на підставі висновку службового розслідування за фактом загибелі працівників спеціального батальйону Титан УДСО при ГУМВС України в Харківській області, втрати та застосування зброї від 23.07.2014 р. (т. 1 а. с. 50-62).

17.07.2014 р. слідчим відділом Комінтернівського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області за фактом вбивства відкрито кримінальне провадження № 12014220540001946 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України; 18.07.2014 р. слідчим управлінням ГУМВС в Харківській області за фактом заволодіння автотранспортом відкрито кримінальне провадження № 12014220000000590 за ч. 3 ст. 289 КК України; за фактом іншого злочину проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування відкрито кримінальне провадження № 12014220000000592 за ст. 348 КК України; за фактом розбій кримінальне провадження № 12014220000000588 за ч. 4 ст. 187 КК України; за фактом незаконного поводження з вогнепальною зброєю, боєприпасами і вибухівкою кримінальне провадження № 12014220000000591 за ч. 1 ст. 263 КК України; за фактом викрадення зброї, боєприпасів і вибухівки кримінальне провадження № 12014220000000589 за ч. 3 ст. 262 КК України.

Позивач зазначає, що вжиті правоохоронними органами оперативно-слідчі заходи не дали результатів, а саме не встановлена особа, яка здійснила вищезазначений напад, вкрадені грошові кошти позивачеві не повернуті.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі другого відповідача з посиланням на ст. 1194 ЦК України, ст. 24 ГПК України

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2015 р. у даній справі до участі в якості другого відповідача залучено - ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія".

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що першим відповідачем додержані вимоги приписів чинних нормативних актів, що регулюють порядок дій підрозділів ДСО у відповідних в обставинах, також суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, а отже, відсутні підстави для застосування до нього господарських санкцій, в т.ч. у вигляді стягнення збитків. Крім того суд зазначив, що факт відсутності в діях першого відповідача ознак господарського правопорушення унеможливлює виникнення відповідних зобовязань другого відповідача за договором страхування від 22.06.2010 р. № КИ.ДВ15-01.58734/00, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що при вирішені спорів про стягнення заподіяних збитків, перш за все необхідно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобовязання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди субєкту або субєктом господарювання.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1-2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою, шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вищезазначених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

В силу положення ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3) Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 217 ГК України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 218, 219 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: субєкт, обєкт, обєктивна та субєктивна сторона. Субєктом є боржник, обєктом правовідносини по зобовязаннях; обєктивною стороною наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобовязання, причинний звязок між противоправною поведінкою боржника і збитками; субєктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобовязань. Обовязок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобовязання, прямого причинного звязку між порушенням зобовязанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника покладається обовязок доведення відсутності вини.

Згідно з розділом 5 договору охорони, встановлена відповідальність охорони та порядок визначення обсягів відповідальності охорони, а саме п. 5.1 договору охорони встановлена майнова відповідальність охорони за збитки, спричинені замовнику сторонніми особами шляхом викрадення, грабежу, розбою, умисного пошкодження, знищення «коштів», що перевозяться, в межах суми, вказаної у графі 4 пункту 1 додатку 1 до договору, якщо це сталося внаслідок неналежного виконання охороною своїх зобовязань за договором. Факти неналежного виконання охороною своїх зобовязань та розмір збитків, що підлягають відшкодуванню нею, встановлюються у визначеному чинним законодавством порядку.

Пунктом 6.1 договору охорони, встановлені умови звільнення охорони від відповідальності за заподіяні замовнику збитки при відсутності її вини в допущенні їх заподіяння.

Отже, підставою відшкодування першим відповідачем збитків є доведення неналежного виконання охороною своїх зобовязань за договором, тобто наявності вини в діях останнього.

Як зазначено вище, 17.07.2014 р. о 18 год. 48 хв. по Садовому проїзду біля будинку 24 у м. Харкові невідомою особою із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї було здійснено розбійний напад на екіпаж у складі працівника позивача та працівників відповідача-1 під час перевезення ним на автомобілі відповідача-1 коштів на загальну суму 74474,00 грн. Внаслідок нападу працівник позивача ОСОБА_3 був смертельно поранений, працівники відповідача -1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були тяжко поранені та згодом померли від отриманих поранень. Нападник захопивши матеріальні цінності позивача та вогнепальну зброю відповідача зник з місця злочину. Зазначені обставини нападу встановлені на підставі висновку службового розслідування за фактом загибелі працівників спеціального батальйону Титан УДСО при ГУМВС України в Харківській області, втрати та застосування зброї від 23.07.2014 р.

17.07.2014 р. слідчим відділом Комінтернівського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області за фактом вбивства відкрито кримінальне провадження № 12014220540001946 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України; 18.07.2014 р. слідчим управлінням ГУМВС в Харківській області за фактом заволодіння автотранспортом було відкрито кримінальне провадження № 12014220000000590 за ч. 3 ст. 289 КК України; за фактом іншого злочину проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування відкрито кримінальне провадження № 12014220000000592 за ст. 348 КК України; за фактом розбій кримінальне провадження № 12014220000000588 за ч. 4 ст. 187 КК України; за фактом незаконного поводження з вогнепальною зброєю, боєприпасами і вибухівкою кримінальне провадження № 12014220000000591 за ч. 1 ст. 263 КК України; за фактом викрадення зброї, боєприпасів і вибухівки кримінальне провадження № 12014220000000589 за ч. 3 ст. 262 КК України.

По підсумках вжитих правоохоронними органами оперативно-слідчих заходів особу, яка здійснила зазначений вище напад не знайдено, не затримано, вкрадені грошові кошти не повернуті.

Відповідно до положень Господарського кодексу України, сторона договірних зобовязань має право застосувати господарську санкцію у вигляді відшкодування збитків за умови наявності порушення зобовязань з боку другої сторони.

Господарсько-правова відповідальність як і будь-яка інша юридична відповідальність є наслідком вчинення винною особою правопорушення. Така відповідальність настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків); причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Так, причинний звязок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає у безпосередньому звязку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Колегія суддів погоджується з висновком суду та враховуючи обставини справи, зокрема, наявного раптового нападу озброєного злочинця на екіпаж першого відповідача у справі, із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї, характер і кількість поранених працівників першого відповідача з вогнепальної зброї, приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності в діях першого відповідача у справі складу правопорушення, яке містило б в сукупності певні елементи: наявність шкоди; противоправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та противоправною поведінкою заподіювача; вини.

Також позивачем не надано доказів, які б підтверджували неналежне виконання першим відповідачем зобов'язань за договором охорони, його протиправної поведінки та підтверджували б наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю Управління ДСО з приводу виконання зобов'язання за договором охорони та фактом заподіяння позивачу іншими особами шкоди (у т.ч. з вини першого відповідача).

Стосовно посилання позивача на те, що причиною виникнення нападу на екіпаж злочинців (злочинця) є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по забезпеченню працівників броньованим автотранспортом, як на підставу для задоволення апеляційних вимог, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки укладений сторонами договір таких умов не передбачає.

Перший відповідач зазначає, що при виконанні своїх охоронних функції з охорони вантажів і валютних цінностей керується наказом Департаменту ДСО при МВС України від 23.10.2013 р. № 209 "Про затвердження Інструкції про організацію діяльності підрозділів охорони вантажів і валютних цінностей Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України" (далі - Інструкція).

Пунктом 4.2 Інструкції встановлено, що підрозділом охорони вантажів і валютних цінностей (ОВВЦ) під час перевезення цінностей використовується спеціалізований оперативний (панцерований або не панцерований) автотранспорт (далі - оперативний автомобіль), обладнаний системою відстеження рухомих об'єктів із виведенням сигналу тривожного сповіщення до підрозділу ДСО та/або ПЦС ДСО.

Пунктом 4.8.1 Інструкції встановлено, що під час виконання договірних зобов'язань наряд підрозділу ОВВЦ повинен бути озброєний вогнепальною зброєю, екіпірований засобами індивідуального захисту та активної оборони і зв'язку та складатись не менше ніж з трьох працівників у випадку надання послуг охорони на оперативному автомобілі ДСО, або з двох працівників у разі надання послуг з охорони цінностей, що перевозяться представником замовника.

Згідно з п. 11.1.8 Інструкції, особовий склад наряду ОВВЦ під час охорони цінностей зобов'язаний під час несення служби бути одягненим у формений одяг, мати при собі службове посвідчення, необхідні документи, табельну вогнепальну зброю, набої до неї, спеціальні засоби особистого захисту та активної оборони, радіостанцію, кишеньковий ліхтарик, свисток тощо.

Згідно з п. 11.1.9 Інструкції, під час супроводження вповноваженої особи від оперативного автотранспорту до місця отримання цінностей та у зворотному напрямку член наряду охорони в обов'язковому порядку повинен бути в бронежилеті не нижче другого класу захисту та кулезахисному шоломі.

Одночасно всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови в задоволенні позовних вимог до другого відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи цивільно-правова відповідальність першого відповідача за можливе спричинення збитків замовникам своїх охоронних послуг застрахована в ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" (другого відповідача у справі) за договором страхування від 22.06.2010 р. № КИ.ДВ15-01.58734/00.

Предметом договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами за договорами охорони, є майнові інтереси, що не суперечать закону і повязані з відповідальністю страхувальника відшкодувати контрагенту страхувальника, шкоду, заподіяну внаслідок ненавмисного невиконання або неналежного виконання страхувальником зобовязань за договором охорони, що укладений між страхувальником та контрагентом.

Пунктом 2.1 договору страхування визначено, що страховим ризиком виникнення обовязку страхувальника відшкодувати шкоду, нанесену майну контрагента (пошкодження, знищення, втрата майна внаслідок противоправних дій третіх осіб) через ненавмисне невиконання чи неналежне виконання страхувальника за договором охорони, що укладений між страхувальником та контрагентом.

Згідно з п. 2.2 договору страхування, страховим випадком, за яким виникає обовязок страховика здійснити згідно з умовами договору страхування виплату страхового відшкодування, є факт настання обовязку страхувальника згідно з умовами договору охорони відшкодувати шкоду, нанесену майну контрагента (пошкодження, знищення, втрата майна внаслідок противоправних дій третіх осіб, а саме: крадіжки, грабежу, разбою) через ненавмисне невиконання чи неналежне невиконання зобовязань страхувальника за договором охорони, що укладений між страхувальником та контрагентом.

Згідно п. 4 п. 1 додатку № КИ.ДВ15-01.58735/00 від 22.06.2010 до договору страхування, цивільно-правова відповідальність першого відповідача перед позивачем за можливе спричинення збитків була застрахована на суму 250000,00 грн.

Відповідно до п. 9.4 договору страхування, виплата страхового відшкодування повинна здійснюватися страховиком безпосередньо особі, якій завдано збитків (шкоди).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому, в діях першого відповідача відсутні ознаки навмисного чи неналежного невиконання зобовязань за договором охорони, а отже в даному випадку відсутні підстави вважати дану подію - страховим випадком, згідно з п. 2.2 договору страхування та виплати страховиком страхового відшкодування.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про відмову у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 03.12.15 р. у справі № 922/5135/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 03.12.15 р. у справі № 922/5135/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 25.01.2016 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.