Постанова № 55279800, 20.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. Справа№ 910/25267/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: Малеванчук І.В. за довіреністю від 11.01.2015;

від відповідача: Чміль В.В. за довіреністю від 07.05.2015; ГриголинськийС.О. за довіреністю від 07.05.2015;

Розглянувши апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Украгролізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015

у справі №910/25267/15 (суддя В.В. Сівакова)

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

про стягнення 25000,00 грн.

за зустрічним позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

до первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

про визнання недійсним договору відповідального зберігання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" задоволено повністю.

Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 75000 грн. 00 коп. боргу.

В задоволенні зустрічного позову Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне публічне акціонерне товариство "Національна компанія "Украгролізинг", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов про визнання недійсним договору відповідального зберігання.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу №910/25267/15 за апеляційною скаргою Державного публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Украгролізинг" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В., та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Украгролізинг" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.01.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Отже, судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхилила клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, оскільки для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування непотрібні спеціальні знання.

У судове засідання 20.01.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов про визнання недійсним договору відповідального зберігання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

24.10.2013 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 10-13-1093/551 (далі - договір).

Відповідно до положень п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 23.04.2013 (далі - майно) у кількості, визначеною у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

Згідно з п. 1.2. договору майно буде знаходитись на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 ЦК України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина 1 статті 938 ЦК України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 6.1. договору цей договір набуває чинності з дати підписання акту приймання-передачі майна і діє до 31.12.2013.

Додатковим договором № 1/713 від 27.12.2013 строк дії договору продовжено до 01.07.2014.

Додатковим договором № 2/282 від 11.06.2014 строк дії договору продовжено до 31.12.2014.

Додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014 строк дії договору продовжено до 31.06.2015.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 3.1.3. договору покладодавець зобов'язаний сплачувати зберігачу послуги за договором з розрахунку 15 000,00 грн. за один місяць відповідно виставлених рахунків.

Додатковим договором № 3/315 від 02.06.2014 розмір плати за зберігання майна визначено в сумі 19 891,00 грн.

Додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014 розмір плати за зберігання майна визначено в сумі 25 000,00 грн.

На виконання договору сторонами було складено (підписані та скріплені печатками обох сторін) наступні акти надання послуг за період з липня 2013 року по липень 2015 року: №ОУ-0000216 від 30.11.2013, № ОУ-0000231 від 31.12.2013, № 7 від 31.01.2014, № 31 від 28.02.2014, № 53 від 31.03.2014, № 75 від 30.04.2014, № 95 від 31.05.2014, № 121 від 30.06.2014, № 141 від 31.07.2014, № 149 від 31.08.2014, № 183 від 30.09.2014, № 188 від 31.10.2014, , № 206 від 30.11.2014, № 228 від 31.12.2014, № 3 від 31.01.2015, № 21 від 28.02.2015, № 39 від 31.03.2015, № 43 від 30.04.2015, № 43 від 30.04.2015, № 73 від 31.05.2015, № 77 від 30.06.2015, № 104 від 31.07.2015.

Подані позивачем копії банківських виписок підтверджують здійснення оплати поклажодавцем на рахунок зберігача за надані у період з листопада 2013 року по липень 2015 року послуги зберігання в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать що позивачем на адресу відповідача було направлено рахунки на оплату за послуги зберігання за період з серпня по жовтень 2015 року, а саме: № 148 від 01.08.2015, № 176 від 01.09.2015, № 226 від 01.10.2015 та акти надання послуг за вказаний період: № 130 від 31.08.2015, № 152 від 30.09.2015 та № 184 від 31.10.2015.

Однак, відповідач підписані акти надання послуг не позивачу повернув та рахунки не сплатив.

Пунктом 3.1.2. договору визначено, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору.

За умовами п. 2.1.6. договору повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі.

Сторонами документального підтвердження повернення майна зі зберігання не подано, а отже позивачем фактично надано послуги зберігання майна у період з серпня по жовтень 2015, а тому відповідач зобов'язаний сплатити плату за зберігання майна.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати позивачу за послуги зберігання майна за період з серпня по жовтень 2015 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 75 000,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за період з серпня по жовтень 2015 року в розмірі 75000,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на те, що відсутній акт приймання-передачі майна на зберігання, як це визначено умовами договору, не приймається судом, оскільки підписані відповідачем акти надання послуг та здійснення відповідачем оплати цих послуг за період з листопада 2013 року по липень 2015 року свідчать, що майно передане на зберігання. Крім того, відповідачем не подано жодного доказу того, що відповідач звертався до позивача з приводу не надання або надання неналежної якості наданих послуг зберігання майна.

Таким чином, первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" підлягає задоволенню в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір не набрав чинності та є неукладеним, оскільки відсутній будь-який акт приймання-передачі, який би свідчив про передачу поклажодавцем майна (речових доказів) та їх прийняття зберігачем. При цьому позивач посилається на п. 6.1. договору в якому зазначено, що договір набирає чинності з дати підписання акту приймання-передачі майна.

Враховуючи те, що шляхом внесення змін до договору, підписання актів надання послуг та здійснення оплати за наданні послуги зберігання, сторонами підтверджується фактичне виконання умов договору, а тому у суду відсутні підстави для висновку про не передачу майна на зберігання та неукладеність договору.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсними договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору відповідального зберігання № 10-13-1093/551від 24.10.2013 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Украгролізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/25267/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

Л.В. Кропивна