Постанова № 55279802, 25.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2016 р. Справа№ 910/22036/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Коршун Н.М.

Сотнікова С.В.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Жигальська Ю.Ю. (довіреність №ГН-22-Ю/2016 від 04.01.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р.

у справі №910/22036/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 36265,50 грн., 27131,37 грн. інфляційних втрат, 1856,99 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 36265,50 грн. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування) та 1015,37 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 27131,37 грн. інфляційних втрат та 1856,99 грн. 3% річних та в цій частині позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 27131,37 грн. інфляційних втрат та 1856,99 грн. 3% річних є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати частково, позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 15.12.2015 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.12.2012 р. по вул. Карпатській, в м. Коломия, Івано-Франківської області відбулось ДТП за участю трьох автомобілів: «Мазда», д.р.н. НОМЕР_1, водій ОСОБА_3; «Мерседес», д.р.н. НОМЕР_2, водій ОСОБА_4; «Хонда», д.р.н. НОМЕР_3, водій ОСОБА_5

Дані обставини підтверджуються довідками ДАІ про ДТП, та постановою районного суду, копії яких наявні в матеріалах справи справі.

Як зазначено вище, внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Хонда», д.р.н. НОМЕР_3 (застрахований автомобіль), який відповідно до наявної в матеріалах справи копії реєстраційного талону належить ОСОБА_6 на праві власності, був під керуванням ОСОБА_5 на час ДТП, та який був застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування №124004-02-14-01 ВІД 18.06.2012 р.

На підставі вищевказаного, за умовами договору добровільного страхування, враховуючи рахунки ремонтного СТО (від 25.01.2013 р. на суму 1071,90 грн., від 25.12.2012 р. на суму 35193,60 грн.), позивачем було складено страхові акти, відповідно до яких позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 35193,60 грн. - ОСОБА_6, а 1071,90 грн. - на ремонтне СТО.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення застрахованого автомобіля. Матеріали справи не містять доказів, що вигодонабувач за договором страхування заперечував проти виплати позивачем суми страхового відшкодування на ремонтне СТО застрахованого автомобіля для відновлення останнього, оскільки відновлення пошкодженого майна (застрахованого автомобіля) не суперечить ані інтересам вигодонабувача, ані страхувальника за договором.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 981 ЦК України, договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За змістом ст. 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм автомобіля «Мазда», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3, під час експлуатації цього автомобіля, і її вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.10.2014 р. по справі №346/1462/13-п.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 як особи, яка експлуатує автомобіль «Мазда», д.р.н. НОМЕР_1, на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АВ/2743719 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50000 грн., франшиза - 0).

Отже, на відповідача вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП під час експлуатації водієм ОСОБА_3 автомобіля «Мазда», д.р.н. НОМЕР_1.

Матеріалами справи підтверджується фактична вартість ремонту на СТО застрахованого автомобіля в розмірі 36265,50 грн. (1071,90 грн. + 35193,60 грн.). Позивач у складених на виконання умов договору страхових актах розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 36265,50 грн.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля.

Судом встановлено, що наведені у рахунках СТО матеріли, деталі та роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в довідках ДАІ та фотографіях пошкоджень.

Відповідно до абз. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15 викладено правову позицію про те, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування страховик набуває права зворотної вимоги до страховика винної особи у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Крім того, листом від 19.07.2011 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до п. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Враховуючи вищезазначені обставини, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту відповідальності відповідача, як страховика, за спірним страховим випадком (50000,00 грн.), не більше фактичної вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля на СТО (36265,50 грн.), виходячи з суми, право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (36265,50 грн.) і при цьому за мінусом франшизи (0 грн.), та отже в сумі 36265,50 грн.

Відповідачем не було у добровільному порядку виплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 36265,50 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 36265,50 грн. страхового відшкодування є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 27131,37 грн. інфляційних втрат та 1856,99 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє в задоволенні позову в цій частині, оскільки обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку відшкодування шкоди, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів ( ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Вказана правова позиція викладена в п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 27131,37 грн. інфляційних втрат та 1856,99 грн. 3% річних є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. у справі №910/22036/15 залишити без змін.

Справу №910/22036/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Н.М. Коршун

С.В. Сотніков