Постанова № 55279798, 25.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2016 р. Справа№ 911/3909/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Чернігівський молокозавод"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2015

у справі № 911/3909/15 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна молочна компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Чернігівський молокозавод"

про стягнення 298 113,94 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 розгляд апеляційної скарги у справі № 911/3909/15 відкладено на 25.01.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2015 у справі № 911/3909/15 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 210 814,74 грн. боргу, 3 543,63 грн. 3% річних, 74 547,18 грн. інфляційних, 5 778,11 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати та відзиву на позов відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 210 814,74 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню; судом було здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних в межах періоду, заявленого позивачем та встановлено, що розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 224,27 грн. 3% річних та 83 074,93 грн. інфляційних підлягають частковому задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2015 у справі № 911/3909/15 скасувати в частині задоволених вимог з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно погодився із позивачем, що останнім повністю дотримано умови договорів та належним чином поставлено товар відповідачу, оскільки ним не було надано видаткових та товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт поставки товару, а надані приймальні квитанції, на підтвердження отримання товару, не мають доказової сили, тому що первинними документами, для підтвердження поставки товару, є оформлена накладна та довіреність від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою. Однак, позивачем не було надано до суду першої інстанції довіреності на осіб, які отримували товар, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, а копії поданих позивачем приймальних квитанцій не містять обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, вказує на те, що на виконання п.п. 1.4 та 3.1.1 договору передав у власність відповідачу сировину на підставі товарно-транспортних накладних, за яку відповідач повинен був розрахуватись; підтвердженням передачі сировини, за яку відповідач не розрахувався, є доручення на отримання сировини представником відповідача від 01.07.2014 за № 105709, від 01.08.2014 за № 105779, від 01.09.2014 за № 105843, видаткові накладні № ЧМЧМ0003251 від 31.07.2014, № ЧМЧМ0003763 від 31.08.2014, № ЧМЧМ0004182 від 30.09.2014, що підписані сторонами, які формувались на підставі зведеного реєстру товарно-транспортних накладних по місяцях.

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про відсутність посилання у договорі та позовній заяві на приймальні квитанції, про які вказує відповідач у апеляційній скарзі.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 210 814,74 грн., 4 224,27 грн. річних, інфляційних у розмірі 83 074,93 грн., судового збору в розмірі 5 962,28 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.03.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини), відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором продавець, зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідача, за договором покупця, сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче), що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-91, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Пунктами 1.4, 3.1.1, 3.2.1 договору від 25.03.2013 сторони погодили, що перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) відповідача, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки відповідача про прийом товару на товарно-транспортній накладній; позивач зобов'язується на підставі товарно-транспортної накладної передати у власність відповідачу товар, що відповідає за якістю чинним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, за цінами, встановленими у протоколі погодження ціни; відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

У позовній заяві позивачем наведено реєстр товарно-транспортних накладних із всіма їх даними про постачання сировини відповідачу протягом липня-вересня 2014р. та до матеріалів справи надані копії товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини (а.с. 35-117).

Згідно із видатковими накладними № ЧМЧМ0003251 від 31.07.2014 на суму 198 433,16 грн., № ЧМЧМ0003763 від 31.08.2014 на суму 76 193,98 грн., № ЧМЧМ0004182 від 30.09.2014 на суму 59 757,56 грн., представником відповідача на підставі довіреностей № 105709 від 01.07.2014, № 105779 від 01.08.2014, № 105843 від 01.09.2014, одержано від позивача молоко першого ґатунку та молоко негатункове на загальну суму 334 384,70 грн.

У листі-вимозі від 08.01.2015 № ЧМ01-06-47, адресованому відповідачу, позивач наполягав, в термін до 20.01.2015, оплатити кошти за договором в сумі 360 814,74 грн., із врахуванням облікування дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, згідно із актом звірки взаємних розрахунків, підписаним сторонами, станом на 30.09.2014 у розмірі 435 814,74 грн. та часткової сплати відповідачем.

Відповіді на лист-вимогу відповідачем не надано.

Як вбачається із акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2015, підписаного обома сторонами, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, враховуючи початкове сальдо, за період з 01.07.2014 по 10.04.2015, у розмірі 210 814,74 грн.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором від 25.03.2013 у розмірі 210 814,74 грн., відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи часткові сплати відповідачем заборгованості, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 210 814,74 грн., за поставлений товар згідно із договором від 25.03.2013, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором від 25.03.2013, здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми 3% річних у розмірі 3 543,63 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 74 547,18 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Твердження скаржника про відсутність у матеріалах справи видаткових та товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт поставки товару, не відповідає матеріалам справи.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2015 у справі № 911/3909/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернігівський молокозавод" залишити без задоволення.

2. Справу № 911/3909/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 28.01.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха