Постанова № 55217567, 18.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. Справа № 922/4758/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №174/13 від 15.02.13 р.

відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.10.15 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5348Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 03.11.15 року у справі № 922/4758/15

за позовом ПАТ "ОСОБА_3 банк Аваль" в особі ХОД АТ "ОСОБА_3 банк Аваль"

до ТОВ "VIP дизайн", м. Харків

про стягнення 500 906,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, укладеного у відповідності до Генеральної кредитної угоди №671 від 02.08.2007 року у розмірі 500906,16 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 02.11.2015 року) з яких: сума заборгованості за кредитом складає 475958,35 грн., сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом 5036,05 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту 15251,42 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків 4660,34 грн.

Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2015 року у справі №922/4758/15 (суддя Погорелова О.В.) в задоволенні позовних вимог ПАТ "Райфайзен банк Аваль" в особі ХОД АТ "Райфайзен банк Аваль" про стягнення з ТОВ "VIP дизайн" 475958,35 грн. заборгованості за кредитом та 5036,05 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом - відмовлено.

Позовні вимоги ПАТ "Райфайзен банк Аваль" в особі ХОД АТ "Райфайзен банк Аваль" про стягнення з ТОВ "VIP дизайн" пені, нарахованої за порушення строку погашення тіла кредиту у розмірі 15251,42 грн. та пені, нарахованої за порушення строку погашення відсотків у розмірі 4660,34 грн. - залишено без розгляду.

Позивач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 року у справі №922/4758/15 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.

Свою скаргу апелянт обґрунтовує тим, що згідно з п. 1.9. Кредитного договору "ОСОБА_3 має право вимагати дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку не виконання Позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної вимоги".

У вимозі, що надіслана повноважним представником позивача, зазначено, що у разі непогашення у тридцятиденний строк, з моменту одержання цієї вимоги, заборгованості за кредитним договором №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, ОСОБА_3 буде змушений звернутися з позовною заявою про стягнення з відповідача суми загальної заборгованості за кредитним договором.

Отже, вимога, яка направлялася відповідачу, містить вимогу кредитора про погашення всієї заборгованості за кредитним договором. Зазначення в вимозі факту існування простроченої заборгованості, є підставою вимагати погашення заборгованості в повному обсязі. Зазначення в вимозі про намір звернутися до суду є право особи на захист його порушеного права у судовому порядку.

Однак суд першої інстанції, на думку апелянта, помилково зазначив, що Позивач у вимозі не ставив питання про дострокове погашення кредиту, а лише вказав, що у разі не погашення у 30 денний строк простроченої заборгованості за договором банк буде змушений звернутися до суду з позовною заяво про стягнення загальної заборгованості за кредитом. Лише констатація Позивачем у вимозі існуючого, на його думку, але не передбаченого графіком платежів зобов'язання, строк якого за домовленістю сторін закінчується 02.08.2017 р., не породжує обов'язку Відповідача достроково погасити кредит.

У вимозі чітко зазначається, що Позивач вимагає від Відповідача сплатити заборгованість за кредитом, яка зазначена у вимозі, а це - 596 083,11 грн.

Відповідно до умов Договору, Позичальник зобов'язаний сплачувати за кредитом згідно графіку, але у разі порушення умов повернення кредиту, у Банка виникає право на дострокове стягнення кредиту.

Отже, після порушення Позичальником умов Договору, Банк скористався своїм правом на вимогу повернути кредит повністю про що зазначив в тексті вимоги.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, має виконувати власний обов'язок за Кредитним договором, який передбачений п. 4 ч. 1, та п.1.1, п. 1.4.1 ч. 2 Кредитних договорів, що полягає у щомісячному погашенні кредиту та нарахованих процентів за визначеною договором відсотковою ставкою. Повернення кредиту та сплата процентів має відбуватись відповідно до графіку погашення, що є невід'ємним додатком до кредитного договору.

Станом на 02.08.15 р. прострочена заборгованість за кредитом становила 77109,64 грн. У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, у позивача виникло право на стягнення всієї суми боргу за Договором.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального і процесуального права, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої за порушення строку погашення тіла кредиту у розмірі 15251,42 грн. та пені, нарахованої за порушення строку погашення відсотків у розмірі 4660,34 грн., оскільки з наданих позивачем документів взагалі не є зрозумілим, на які ж саме суми неустойки, за який період та виходячи з саме якої суми боргу ці суми обраховані.

Також, відповідач зазначає, що з поданої позивачем копії додаткового договору №4 від 27.05.2008 р. до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року (а.с. 23 та оборот) взагалі не слідують які-небудь відомості щодо періодів чи дат погашення за період з 20.02.2010 р. до 20.07.2015 р., що охоплюється заявленими позовними вимогами та повністю унеможливлює встановлення факту наявності зазначеного позивачем боргу, встановити чи обрахувати будь-які заявлені суми пені за порушення строків погашення тіла кредиту.

В частині інших позовних вимог, по суті, доводи апеляційної скарги зводяться лише до оцінки поданої позивачем вимоги, датованої ним 24.06.2015 р., з посиланням виключно на яку позивач заявив позовні вимоги. Як вказує сам позивач у позовній заяві, з моменту укладення та до січня 2015 р. зобов'язання за кредитним договором №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 р. позичальник виконував, а з січня 2015 р. зобов'язання за кредитним договором позичальник виконує неналежним чином, не сплачує в повному обсязі заборгованість за кредитом, відсотками та неустойкою.

Як слідує з наявних у справі доказів, у зв'язку з договором іпотеки, який було укладено на забезпечення виконання кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року майновий поручитель ТОВ "Енергосервіс" платіжними дорученнями №188 від 09.10.15р. на суму 50864,50 грн. №189 від 12.10.15р. на суму 9120,39 грн., №190 від 12.10.15р. на суму 7592,64 грн., №191 від 12.10.15р. на суму 8185,32 грн. сплатив поточну, передбачену графіком погашення кредиту та сплати процентів, заборгованість відповідача ТОВ "УІР Дизайн" відповідно за тілом кредиту, а також відсотками за користування кредитом, на яку позивач у позовній заяві вказував як на прострочену суму заборгованості за тілом кредиту й нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом.

Відсутність за поточною заборгованістю позивачем визнано.

Що ж стосується іншої заявленої позивачем у позові заборгованості, суд першої інстанції надав правильну оцінку вимозі про усунення порушення (а.с. 30-31) від 24.06.15 р., на яку посилається позивач як на доказ дострокового стягнення усієї суми заборгованості за кредитом. В указаній вимозі банк повідомив відповідача, що ним порушено строки виконання зобов'язання, передбаченого п.1.5.1. кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року й зазначив, що станом на 23.06.15 р. загальна сума заборгованості за цим договором становить 613423,37 грн., з них прострочена сума заборгованості складає 65382,93 грн., де сума заборгованості за кредитом складає 575455,46 грн., у тому числі прострочена сума за тілом кредиту 48632,25 грн., сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом 23924,17 грн., сума пені, нарахованої за порушення строку погашення тіла кредиту 11106,05 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків 2946,69 грн.

Разом з тим, у вказаній вимозі позивач не ставив питання про дострокове погашення суми кредиту, а лише вказав, що у разі непогашення у тридцятиденний строк з моменту одержання цієї вимоги простроченої заборгованості за кредитним договором банк буде змушений звернутися з позовною заявою суми загальної заборгованості за кредитним договором.

Тобто в самій вимозі позивач визнавав, що лише заборгованість за тілом кредиту 48632,25 грн. та сума нарахованих і несплачених відсотків за користування кредитом 23924,17 грн. є простроченою сумою.

Згідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася та сплати процентів.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та за змістом п. 1.5.1. укладеного сторонами кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, крім передбачених у них фактичних підстав, зокрема, прострочення повернення позивальником чергової частини позики, банком має бути пред'явлена вимога про дострокове погашення відповідних платежів, які не передбачені обов'язковим для сторін графіком погашення заборгованості. Лише у зв'язку з такою обставиною може починатися обчислюватися 30-денний строк для дострокового повернення кредиту та може мати місце факт прострочення як порушення зобов'язання.

За інших обставин строк повернення боржником всієї суми кредиту не настає. При передбачених сторонами строках звичайного (передбаченого договором) виконання грошових зобов'язань відсутність фактичних підстав та пред'явленої вимоги про дострокове погашення боргу свідчить про відсутність заборгованості позивальника й виключає можливість стягнення такого боргу судом за його відсутністю.

Лише констатація позивачем у вимозі існуючого, на його думку, однак не передбаченого графіком платежів зобов'язання, строк належного виконання якого за домовленістю сторін закінчується 02.08.2017 р., не породжує обов'язку його дострокового погашення, так як прямо суперечить попереднім домовленостям сторін.

Наявна у справі вимога дійсно могла бути направлена позивачем, що є його правом, однак її посилання на як вже існуючу заборгованість позичальника з не передбачених графіком платежів сум, суперечить попереднім договірним відносинам сторін.

Крім того наявна у справі вимога про усунення порушень від 24.06.15 р. підписана начальником управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції АТ "ОСОБА_3 Аваль" ОСОБА_4, тобто від імені юридичної особи, яка не співпадає з особою позивача та від представника такої юридичної особи, щодо якої не надано доказів існування її повноважень. Надані позивачем до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та датована 02 липня 2015 р. довіреність №301/15-Н від імені Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Аваль" на ім'я начальника Управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_4, не свідчать про те, що начальник управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції АТ "ОСОБА_3 Аваль" ОСОБА_4, станом на 24.06.15 р. мала повноваження пред'являти відповідачу будь-які вимоги, у тому числі пов'язані із достроковим виконанням кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року.

Що стосується посилань позивача на наявність заборгованості з відсотків за користування кредитом, відповідач вважає їх також безпідставними.

Як свідчить частина №1 Базових умов кредитування кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, банк вказав у якості рахунку для сплати процентів рахунок з номером 2088224.

Разом з тим, як свідчать надані відповідачем платіжні документи щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, боржник або майновий поручитель сплачували вказаний платіж протягом періоду часу березень - жовтень 2015 р. на інші та різні між собою рахунки: 20894183, 20892185, 20895182, однак не на рахунок з номером 2088224, що за таких умов свідчить, що банк як кредитор протягом 2015 року без внесення змін до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року в односторонньому порядку змінив умови виконання грошового зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами. Разом з тим, обов'язок позичальника з повернення коштів у безготівковій формі може бути виконаний виключно шляхом зарахування на банківський рахунок за відповідними, достовірно відомими боржнику реквізитами, повідомлення яких є обов'язком саме кредитора. Зміна ж кредитором реквізитів передбаченого кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року банківського рахунку для зарахування відсотків за користування кредитними коштами, як це слідує з наданих платіжних документів, була очевидною для обох сторін, що покладало саме на банк обов'язок врегулювати зазначене питання у договорі.

Законодавство не покладає на позичальника обов'язку самостійно ініціювати перед банком питання з'ясування відмінних від раніше існуючих реквізитів банківських рахунків. При чому факт неодноразової зміни рахунків протягом незначного періоду часу був очевидним для самого боржника, однак визначеності вказаного питання ним від кредитора отримано не було.

Крім того, укладений сторонами додатковий договір №4 від 27.05.2008 р. до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року (а.с. 23 та оборот), яким було внесено зміни до графіку погашення зобов'язань позивальника, містить посилання на дати погашення кредиту, але не містить будь-яких дат чи періодів, у які позивальник має сплачувати відсотки за користування кредитними коштами (графа 2 додатку до додатковий договір №4 від 27.05.2008р.), хоча суми кредиту та суми відсотків за користування кредитними коштами є принципово різними за правовою природою платежами, ототожнення яких є неможливим.

За таких умов на думку відповідача, позичальник не може вважатися таким, що прострочив зобов'язання з оплати заявлених позивачем сум відсотків за користування кредитними коштами та нарахованих на них сум пені, оскільки боржник не може відповідати за невиконання чи неналежне виконання кредитором його обов'язків.

В засіданні судової колегії від 13.01.2016 року оголошена перерва до 18.01.2016 року для надання можливості представнику позивача надати документ в підтвердження повноважень начальника Управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_4, пред'являти відповідачу будь-які вимоги, у тому числі пов'язані із достроковим виконанням кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року від імені позивача, а також повного тексту додаткового договору №4 від 27.05.2008 р. до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року які не витребовувались судом першої інстанції відповідно до відзиву Відповідача на позовну заяву.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 02.08.2007 року між ВАТ "ОСОБА_3 банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "ОСОБА_3 банк Аваль", як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "VIP Дизайн" як позичальником було укладено Генеральну кредитну угоду №671 від 02.08.2007 року (а.с. 8-10), відповідно до п.1.1 якої кредитор зобовязувався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку та умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї Генеральної угоди і які є її невідємними частинами (п.1.1.).

Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати 1350000,00 грн. (п. 1.2).

Дана кредитна угода чинна по 02 серпня 2017 року (п.1.3.).

Згідно умов Генеральної кредитної угоди, Кредитор надає Позичальнику кредитні кошти на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування (п. 2.1.).

На підставі додатково укладеного кредитного договору позичальнику може надаватися кредит у національній валюті на умовах, зокрема, строк надання кредиту: в межах терміну чинності даної угоди, інші умови кредитування: для уникнення будь-яких непорозумінь вважається узгодженим, що видані позики не можуть бути сплачені до терміну повернення, окрім окремих випадків, коли клієнт спеціально звертається до банку з проханням і банк дає свою згоду на дострокове погашення кредиту окремо у кожному випадку (п.2.2.).

Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, обєми кредитування визначаються сторонами окремо в кожному кредитному договорі, укладеному у відповідності до цієї угоди (п. 2.4.).

02.08.2007 року, на виконання зазначеної Генеральної кредитної угоди №671 від 02.08.2007 року, між сторонами було укладено кредитний договір №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року (а.с. 11-16), згідно умов якого позичальнику було надано кредитні кошти в сумі 1350000,00 грн. до 02 серпня 2017 року зі сплатою 12% річних строком з 02.08.2007 року до 01.01.2008 року та 17% річних строком з 02.01.2008 року по 02.08.2017 року, одержання яких позичальником підтверджується наявними у справі платіжними документами (а.с. 27-29).

Зазначений кредитний договір №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року містить посилання на базові умови кредитування, предмет договору, права та обовязки сторін тощо, а також графік погашення заборгованості по кредиту та відсоткам.

У справі також наявні додаткові угоди до кредитного договору №010-2/07/1-880-07, датовані 11.12.2007 року, 16.05.2008 року, 20.05.2008 року, 27.05.2008 року, якими змінювалися графік погашення та сплати процентів за користування позичальником отриманих кредитних коштів.

Як зазначає позивач у позовній заяві з моменту укладення та до січня 2015 року зобовязання за кредитним договором відповідач виконував, а з січня 2015 року зобовязання за кредитним договором відповідач виконує неналежним чином, не сплачує в повному обсязі заборгованість за кредитом, відсотками та неустойкою.

З посиланням на п. 1.9.1. кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року позивач вказує, що має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником, поручителем та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобовязань за договорами. При цьому позивач посилається на направлення ним 24.06.2015 року претензій, які містять вимоги про дострокове погашення зобовязань за кредитним договором. Також вказує, що у звязку з порушенням позичальником своїх зобовязань за вказаним кредитним договором загальна сума заборгованості перед банком становить 500906,16 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом складає 475958,35 грн., сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом 5036,05 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту 15251,42 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків 4660,34 грн.

В обгрунтування прийнятого рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що з наявних у справі доказів та пояснень представників відповідача, у звязку з договором іпотеки, який було укладено на забезпечення виконання кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, майновий поручитель ТОВ Енергосервіс платіжними дорученнями №188 від 09.10.2015 року на суму 50864,50 грн., №189 від 12.10.2015 року на суму 9120,39 грн., №190 від 12.10.2015 року на суму 7592,64 грн., №191 від 12.10.2015 року на суму 8185,32 грн. сплатив поточну, передбачену графіком погашення кредиту та сплати процентів, заборгованість відповідача ТОВ "VIP Дизайн" відповідно за тілом кредиту, а також відсотками за користування кредитом, на яку позивач у позовній заяві вказував як на прострочену суму заборгованості за тілом кредиту й нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 3 ст. 528 ЦК України такі сплачені майновим поручителем ТОВ Енергосервіс платежі мають бути прийняті, як належне виконання зобовязання самого боржника.

Крім того, платіжним дорученням №161 від 26.10.2015 року відповідачем було сплачено 5036,05 грн. у рахунок погашення відсотків за жовтень 2015 року.

Як зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, з наявної у справі вимоги про усунення порушення (а.с. 30-31) від 24.06.2015 року, на яку посилається позивач як на доказ дострокового стягнення усієї суми заборгованості за кредитом, банк повідомив відповідача, що ним порушено строки виконання зобовязання, передбачені п.1.5.1. кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, й зазначив, що станом на 23.06.2015 року загальна сума заборгованості за цим договором становить 613423,37 грн., з них прострочена сума заборгованості складає 65382,93 грн., де сума заборгованості за кредитом складає 575455,46 грн., у тому числі прострочена сума за тілом кредиту 48632,25 грн., сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом 23924,17 грн., сума пені, нарахованої за порушення строку погашення тіла кредиту 11106,05 грн., сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків 2946,69 грн.

Разом з тим, на думку суду першої інстанції, в указаній вимозі позивач не ставив питання про дострокове погашення суми кредиту, а лише вказав, що у разі непогашення у тридцяти денний строк з моменту одержання цієї вимоги простроченої заборгованості за кредитним договором банк буде змушений звернутися з позовною заявою суми загальної заборгованості за кредитним договором.

Як зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, в самій вимозі позивач визнавав, що лише заборгованість за тілом кредиту 48632,25 грн. та сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом 23924,17 грн. є простроченою сумою. Тобто, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та за змістом п. 1.5.1. укладеного сторонами кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, крім передбачених у них фактичних підстав, зокрема, прострочення повернення позивальником чергової частини позики, банком має бути предявлена вимога про дострокове погашення відповідних платежів, які не передбачені обовязковим для сторін графіком погашення заборгованості. Лише у звязку з такою обставиною може починатися обчислюватися 30-денний строк для дострокового повернення кредиту та може мати місце факт прострочення як порушення зобовязання. За інших обставин строк повернення боржником всієї суми кредиту не настає. При передбачених сторонами строках звичайного (передбаченого договором) виконання грошових зобовязань відсутність фактичних підстав та предявленої вимоги про дострокове погашення боргу свідчить про відсутність заборгованості позивальника й виключає можливість стягнення такого боргу судом за його відсутністю.

На думку суду першої інстанції, лише констатація позивачем у вимозі існуючого, однак не передбаченого графіком платежів зобовязання, строк належного виконання якого за домовленістю сторін закінчується 02.08.2017 року, не породжує обовязку його дострокового погашення, так як прямо суперечить попереднім домовленостям сторін, а наявна у справі вимога дійсно могла бути направлена позивачем, що є його правом, однак її посилання на як вже існуючу заборгованість позичальника з не передбачених графіком платежів сум, суперечить попереднім договірним відносинам сторін.

Судова колегія апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

На вимогу судової колегії в засідання були надані копія довіреності (оригінал для огляду) в підтвердження повноважень начальника Управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_4, пред'являти відповідачу будь-які вимоги, у тому числі пов'язані із достроковим виконанням кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року від імені позивача, а також завірену копію додаткового договору №4 від 27.05.2008р. до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року.

Як пояснив представник позивача в своїх письмових поясненнях, ознайомившись 14.01.16 р. з матеріалами справи, йому стало відомо про те, що в матеріалах справи відсутні деякі сторінки кредитного договору, які додавалися позивачем до позовної заяви. А саме, в матеріалах судової справи відсутня одна сторінка додаткового договору №4 від 27.05.2008 р. (додатковий договір викладений на трьох сторінках, а матеріали справи містять тільки дві сторінки).

Додатковий договір №4 від 27.05.2008 р. укладений сторонами у двох примірниках для обох сторін. Оригінал другого екземпляру додаткової угоди є у відповідача, а отже відповідач ознайомлений з його змістом (він сплачує кредит за графіком викладеним у додатку). До позовної заяви в якості додатків додавався кредитний договір з усіма додатками у повному обсязі.

Позивачу стало відомо про відсутність цієї сторінки додаткової угоди в матеріалах справи тільки після ознайомлення з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції. У суді першої інстанції, у Відповідача та у суду, не було питань щодо неповноти додатків, які додавалися до позовної заяви (судом також не складався акт про відсутність будь-яких документів).

Довіреності на підтвердження повноважень начальника Управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_4 пред'являти відповідачу будь-які вимоги, у тому числі пов'язані із достроковим виконанням кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року від імені позивача, суд першої інстанції не витребовував.

Крім того, як пояснив представник позивача, листування між Управлінням проблемних кредитів ХОД АТ "ОСОБА_3 Аваль" та Відповідачем здійснюються вже більше року. Усі листи, які направлялися Управлінням проблемних кредитів з листопада 2014 року, підписувалися начальником Управління - ОСОБА_4 У відповідача за рік не виникало сумнівів щодо повноважень представника Банку. Такий висновок виникає на тій підставі, що Відповідач ні разу не звернувся до Банку з приводу повноважень начальника Управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції. Отримавши вимогу, Відповідач не тільки не засумнівався у повноваженнях представника Банку (ні яких листів з цього приводу банк не отримував), а навпаки здійснив дії по частковому виконанню цієї вимоги - тобто частково сплатив заборгованість за кредитом, що стало підставою для подання заяви про зменшення позовних вимог.

Представник Відповідача в засіданні судової зазначені обставини не спростував.

За таких обставин, судова колегія вважає, що посилання Відповідача на те, що начальник управління проблемних кредитів Харківської обласної дирекції АТ "ОСОБА_3 Аваль" ОСОБА_4, станом на 24.06.15 р. не мала повноважень пред'являти відповідачу будь-які вимоги, у тому числі пов'язані із достроковим виконанням кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, є безпідставними.

Судова колегія також вважає безпідставними та необгрутованими висновки суду першої інстанції та заперечення Відповідача на те, що в зазначеній вимозі позивач не ставив питання про дострокове погашення суми кредиту.

Як правомірно зазначив позивач в своїй апеляційній скарзі, згідно з п. 1.9. Кредитного договору "ОСОБА_3 (позивач) має право вимагати дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку не виконання Позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної вимоги".

З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку з існуванням простроченої заборгованості за кредитним договором, Позивач, користуючись п. 1.9. договору, направив Відповідачу вимогу про погашення всієї заборгованості за кредитним договором, яка існує на дату направлення вимоги.

Згідно вимоги надісланої Позивачем до Відповідача, заборгованість за кредитним договором №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007, станом на 02.08.15 р. складає 596 083,11 грн., з яких:

сума заборгованості за кредитом складає 559486,44 грн., у тому числі прострочена сума за тілом кредиту 49365,11 грн.;сума нарахованих та несплачених відсотків за користування з кредитом 24914,87 грн.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту 9156,14 грн.; сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків 2526,66 грн.;

Також в вимозі зазначено, що у разі непогашення у тридцятиденний строк, з моменту одержання цієї вимоги, заборгованості за кредитним договором №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року, ОСОБА_3 буде змушений звернутися з позовною заявою про стягнення з Позичальника суми загальної заборгованості за кредитним договором.

Тобто, у вимозі чітко зазначено про порушення Відповідачем зобовязань за укладеним договором, що Позивач вимагає від Відповідача сплатити заборгованість за кредитом, яка зазначена у вимозі на суму 596083,11 грн., та строк дострокового погашення заборгованості.

Відповідно до умов Договору, Позичальник (відповідач) зобов'язаний сплачувати за кредитом згідно графіку, але у разі порушення умов повернення кредиту, у Банка виникає право на дострокове стягнення кредиту.

Отже, після порушення Відповідачем (Позичальником) умов Договору, Позивач (ОСОБА_3) скористався своїм правом на вимогу повернути кредит повністю, про що зазначив в тексті вимоги.

Також, право на дострокове стягнення заборгованості надано Позивачу діючим законодавством.

Відповідно до ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, має виконувати власний обов'язок за Кредитним договором, який передбачений п.4 частини 1, та п.1.1, п. 1.4.1 частини 2 Кредитних договорів, що полягає у щомісячному погашенні кредиту та нарахованих процентів за визначеною договором відсотковою ставкою. Повернення кредиту та сплата процентів має відбуватись відповідно до графіку погашення, що є невід'ємним додатком до кредитного договору.

Станом на 02.08.15 р. прострочена заборгованість за кредитом становила 77109,64 грн. У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, у позивача виникло право на стягнення всієї суми боргу за Договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобовязання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Норма закону чітко встановлює право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Тобто, зазначена стаття передбачає дострокове повернення позичальником всієї заборгованості за Кредитним договором (що є способом цивільно-правової відповідальності боржника) у разі порушення зобов'язань за Кредитним договором (тобто, прострочення повернення чергової частини).

Як правомірно зазначив Позивач у своїй скарзі відповідно до п. 3 ст.11 ЦКУ цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Пункт 1 ст.13 цього ж кодексу закріплює за особою здійснення прав у межах наданих договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 15 ЦКУ закріплює, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а тому вибір позивача захистити свої порушенні права саме у такій спосіб (право вимагати повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, керуючись ч.2 ст.1050 ЦКУ) цілком законно та не суперечить умовам договору.

Зазначеної правової позиції дотримуються Вищий господарський суд України та Верховний суд України.

Так, ВГСУ у п. 3.2. Постанови Пленуму від 24.11.2014р. №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" зазначає наступне: "у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. У силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права".

ВСУ у листі "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 р." робить наступний висновок: "у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті (п. 10 Спори щодо забезпечення виконання зобов'язань)".

Залишивши без розгляду позовні вимоги у стягненні пені, нарахованої за порушення строку погашення тіла кредиту у розмірі 15251,42 грн. та пені, нарахованої за порушення строку погашення відсотків у розмірі 4660,34 грн. суд першої інстанції зазначив, що з наданого Позивачем розрахунку заборгованості не вбачається можливим встановити правильність здійснення Позивачем розрахунку пені, тому, що суд зобов'язував Позивача надати детальний розрахунок пені, а останнім не було надано розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви Позивачем надавалися розрахунки заборгованості пені за прострочення виконання зобов'язань по кредиту та заборгованості пені за прострочення виконання зобов'язань за відсотками.

Згідно наданих розрахунків, пеня була нарахована Відповідачу за період з 29.01.15 р. по 28.07.15 р. (тобто за 6 місяців). У розрахунку було наведено детальне його нарахування, а саме: період нарахування, кількість днів прострочки, ставка пені, сума простроченого платежу та сума нарахованої пені.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 02.11.2015 р. Позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог з урахуванням часткового задоволення Відповідачем вимоги Позивача про дострокове повернення позики, з урахуванням нарахованої пені та відсотків за користування кредиту. До заяви була надана довідка про заборгованість.

03.11.2015 року Позивачем до матеріалів справи було додано детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Даний розрахунок містить інформацію щодо нарахування пені за кредитним договором за період з 24.04.15 р. по 09.10.15 р.

Пленум ВГСУ у Постанові №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" коментуючи застосування ст. 232 ГКУ зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Пунктом 4.1.1. укладеного сторонами Кредитного договору встановлено, що за порушення строків повернення кредиту та відсотків, позичальнику нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції обґрунтовано із посиланням на Постанову Пленуму ВГСУ №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зазначає про те, що господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не надав належної оцінки розрахунку позовних вимог в частині нарахованої позивачем пені за порушення строку погашення тіла кредиту у розмірі 15251,42 грн. та пені, нарахованої за порушення строку погашення відсотків у розмірі 4660,34 грн. Наданий розрахунок суд першої інстанції не перевірив та не спростував його, в звязку із чим безпідставно залишив без розгляду зазначені вимоги позивача.

Посилання відповідача на те, що боржник та майновий поручитель сплачували вказаний платіж протягом періоду часу березень - жовтень 2015 р. на інші та різні між собою рахунки: 20894183, 20892185, 20895182, однак не на рахунок з номером 2088224, а за таких умов вбачається, що банк як кредитор протягом 2015 року без внесення змін до кредитного договору №010-2/07/1-880-07 від 02.08.2007 року в односторонньому порядку змінив умови виконання грошового зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, є безпідставними. Часткова сплата відповідачем та майновим поручителем коштів за вищезазначеними рахунками на виконання зобовязання по укладеному договору та прийняття позивачем проведених платежів не може вважатись зміною умов виконання грошового зобов'язання, оскільки ці фінансові операції проводились без будь-яких заперечень, тобто за згодою сторін.

На підставі вищевикладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок позовних вимог, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 року у справі №922/4758/15 прийнято без урахування фактичних обставин справи та діючого законодавства, тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ст.ст.104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 року у справі №922/4758/15 скасувати та прийняти нове. Позов задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP дизайн" (61033, м. Харків, вул. Шевченко, буд. 317, код ЄДРПОУ 32871077) на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції Акціонерного товариства "ОСОБА_3 банк Аваль" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код ЄДРПОУ 23321095, рахунок для сплати №290921074 в ХОД АТ "ОСОБА_3 банк Аваль", МФО 350589) 475958,35 грн. заборгованості, 15251,42 грн. пені за порушення погашення тіла кредиту, 4660,34 грн. пені за порушення строку погашення відсотків, 7513, 59 грн. судового збору за подання позовної заяви та 8264,94 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.01.16

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.