Рішення № 55202819, 19.01.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19468/14-ц

Провадження №: 2/752/1055/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ладиченко С.В.

при секретарі Рожок В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третьої особи Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третьої особи Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У позові зазначив, що перебував у трудових відносинах з Автопідприємством Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та займав посаду директора зазначеного автопідприємства згідно укладеного контракту.

Наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 811-к його було звільнено з займаної посади з підстав передбачених контрактом п. 8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1 просить суд скасувати наказ від 30 жовтня 2014 року про його звільнення з посади директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, поновити його на роботі на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України; поновити дію контракту від 28 січня 2013 року, укладеного між ним та Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України; стягнути з Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України в солідарному порядку на його користь середньомісячну заробітну плату за період тимчасової непрацездатності та за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивач вказує, що наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 28 січня 2013 року № 70-к його було призначено директором автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України. Також 28 січня 2013 року з ним було укладено контракт терміном дії до 01 лютого 2016 року.

При виконанні ним службових обов'язків директора зауважень з боку Міністра Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, як органу управління до нього не було, дисциплінарні стягнення до нього не застосовувались.

31 жовтня 2014 року до 12-00 години він, на робочому місці, виконував свої функціональні обов'язки, але в зв'язку з погіршенням стану здоров'я вимушений був звернутися за медичною допомогою до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами». Його стан при зверненні до лікаря зумовив невідкладну госпіталізацію до терапевтичного відділення з інфарктними койками цього лікувального закладу про що він має лист непрацездатності.

07.11.2014 р. до нього додому надійшов лист Автопідприємства про необхідність отримання ним трудової книжки у зв'язку із звільненням з роботи з 30 жовтня 2014 року. У дні 30 та 31 жовтня 2014 року він, як директор Автопідприємства, отримував пошту, адресовану йому, в тому числі керівником Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, надавав доручення працівникам Автогосподарства, а також підписував вихідні документи, в тому числі банківські. Вважає, що його звільнення відбулося з грубим порушенням встановленого чинним законодавством порядку звільнення працівників.

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України укладений з ним контракт є особливою формою трудового договору. Пунктами 5.2., 5.3., 5.4. укладеного з ним контракту від 28 січня 2013 року, встановлені підстави для його припинення.

Відповідно до пункту 5.2. укладеного контракту він припиняється після закінчення терміну його дії та достроково - за згодою сторін. Дія контракту закінчується 01 лютого 2016 року. Згоди щодо дострокового припинення контракту досягнуто не було, і це питання жодною зі сторін не порушувалося.

Пункт 5.3. контракту встановлює підстави для його розірвання з ініціативи Органу управління - Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, а пункт 5.4. - підстави для розірвання контракту з його ініціативи.

Згідно з пунктом 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року № 203, контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

Обов'язок власника (уповноваженого ним органу) зажадати від порушника письмові пояснення встановлений ч. 1 статті 149 КЗпП України. Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України вправі розірвати контракт за своєю ініціативою в зв'язку з допущеними порушеннями. Проте всупереч ч. 1 ст. 149 КЗпП України жодних пояснень, аргументів від нього ні Органом управління, ні Міністром Кабінету Міністрів України не відбиралося та не вимагалося. Всупереч встановленим вимогам ст.47,116 КЗпП України ні трудову книжку, ні копію наказу про звільнення 30 жовтня 2014 року - в день, яким датовано наказ про його звільнення йому не було видано. Це він розцінює як обставину, що 30.10.2014 року наказ про його звільнення ще не був виданий. З 31 жовтня 2014 року по 8 листопада 2014 року він перебував на лікарняному. А 04 листопада 2014 року, в період його тимчасової непрацездатності, наказ про його звільнення було оголошено працівникам Автопідприємства.

Позивач посилається на те, що згідно з частиною 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 41 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється лише на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Вважає, що правові підстави для видання наказу про його звільнення відсутні, а сам наказ, датований 30.10. 2014 року, про його звільнення з займаної посади, є протиправним, винесеним з грубим порушенням вимог трудового законодавства та таким, що підлягає скасуванню.

Ознайомившись з витребуваними судом документами, що стали підставою для видання наказу про його звільнення з посади директора автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, позивач доповнив позовні вимоги, вказавши що 31.10.2014 року о 10-00 на робочому місці йому була вголос зачитана доповідна записка директора Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на ім'я Міністра Кабінету Міністрів України щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування заходів дисциплінарного впливу до нього та головного інженера ОСОБА_4 Суть прочитаного він мав можливість лише сприйняти на слух. Його було звинувачено у виданні наказів про оголошення диспетчеру Автопідприємства ОСОБА_5 доган та про звільнення її з посади в порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ці події, негативно позначилися на стані його здоров'я. Оскільки до того часу він вже переніс локальний інфаркт, а нервовий стрес призвів до різкого та значного підвищення артеріального тиску. У зв'язку з цим у другій половині дня 31.10.2014 року він був вимушений звернутися до лікаря в Державну наукову установу «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами», і відразу за медичними показниками був госпіталізований на стаціонарне лікування в цей лікувальний заклад. З доповідною запискою його було ознайомлено лише 31.10. 2014 року, а наказ про звільнення було видано 30.10. 2014 року. Повний робочий день 30.10.2014 року він виконував свої функціональні обов'язки директора Автопідприємства, і жодних повідомлень про своє звільнення не отримував.

З викладеного в доповідній записці від 29.10.2014 року вбачається, що підставою для видання оскаржуваного ним наказу стали пункт 4.1. укладеного контракту від 28 січня 2013 року та підпункт «б» пункту 5.3. цього Контракту.

Відповідно до пункту 4.1. Контракту у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених цим Контрактом, Сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим Контрактом. Пункт 5.3. Контракту в цілому та його підпункт «б», встановлює види порушень, допущених керівником, та вид відповідальності за ці порушення - звільнення. Оскільки контракт є формою трудового договору, то за його порушення працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Як зазначено в доповідній записці від 24 квітня 2014 року № 28 було утворено комісію з перевірки наявності фактів порушення ним вимог законодавства про працю при застосуванні заходів дисциплінарного впливу до ОСОБА_5 Згідно з актом службової перевірки від 05.05.2014 року комісія дійшла висновку про видання ним наказів № 109 від 09 квітня 2013 року та № 112 від 11 квітня 2013 року з порушенням вимог законодавства про працю. Отже, порушення, яке йому інкримінують було виявлено 05.05.2014 року, а відтак строк його притягнення до відповідальності закінчився 05.06.2014 року. Водночас згідно з ч. 2 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порушення, начебто скоєні ним, у вчиненні яких він звинувачений, мали місце 09 та 11 квітня 2013 року (дати видання наказів № 109 та № 112, відповідно, про оголошення доган ОСОБА_5.). Загальний строк застосування до нього дисциплінарного стягнення за вчинені порушення закінчився ще 11 жовтня 2013 року, тобто сплив термін більше року.

Наказ № 144 виконуючого обов'язки директора Автопідприємства ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_5 з роботи, у виданні якого його звинувачують, виданий 08 травня 2013 року, та не ним а відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Позивач вважає що причинно-наслідковий зв'язок між його діями (видання наказів № 109 та № 112) та настанням «значних негативних наслідків для Автопідприємства» відсутній. За таких обставин також відсутні підстави для його відповідальності за вчинені іншою особою дії, які спричинили значні негативні наслідки для Автопідприємства.

Відповідно до доповідній записці від 29.10.2014 року, правовою підставою для його звільнення став підпункт «б» п. 5.3. Контракту. Згідно з цим підпунктом керівник може бути звільнений з посади, а цей Контракт - розірваний з ініціативи Органу управління до закінчення терміну його дії «у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених Контрактом, в результаті чого для Автопідприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи т.п.)».

Фактичною підставою для звільнення його з роботи, згідно доповідній записці від 29.10. 2014 року, стало видання ним наказів № 109 від 09.04. 2013 року та № 112 від 11.04.2013 року про застосування до ОСОБА_5 доган та наказ № 144 від 08.05.2013 року про застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, виданого головним інженером Автопідприємства ОСОБА_4, який на той момент виконував обов'язки директора Автопідприємства.

Внаслідок скасування в судовому порядку вказаних наказів та поновлення ОСОБА_5 на посаді диспетчера Автопідприємство має їй виплатити 35973,8 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 1000 грн. моральної шкоди.

Проте видані ним накази № 109 та № 112 про притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не спричинили жодних негативних фінансових наслідків для Автопідприємства.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.03.2014 року на користь ОСОБА_5 присуджено 35973,80 грн. як середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.05.2013 року по 13.03.2014 року, який мав місце в зв'язку зі звільненням ОСОБА_5

Якщо вважати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.03.2014 в частині стягнення коштів з Автопідприємства на користь ОСОБА_5 як значні негативні наслідки для Автопідприємства, то настали вони не внаслідок видання ним наказів № 109 та № 112, а внаслідок видання виконуючим обов'язки директора Автопідприємства ОСОБА_4 наказу № 144 від 08.05.2013 року про притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Причинно-наслідковий зв'язок між його діями (видання наказів № 109 та № 112) та настанням «значних негативних наслідків для Автопідприємства» відсутній.

У доповідній записці від 29.10.2014 року вказано, що наказ № 144 від 08.05. 2013 р. про притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи, виданий головним інженером Автопідприємства ОСОБА_4 за його вказівкою. Проте на день видання наказу № 144, тобто 08 05.2013 року, він знаходився на стаціонарному лікуванні у медичному закладі в місті Луганську з діагнозом гіпертонічна криза та гостра серцева недостатність що підтверджене листком непрацездатності. За станом свого здоров'я не опікувався справами Автопідприємства. Згідно з розподілом повноважень, встановлених Органом управління, під час його перебування на лікарняному, з 08.05.2013 року по 16.05.2013 року виконання обов'язків було покладено на головного інженера ОСОБА_4 з повним обсягом повноважень, наданих керівнику Автопідприємства, відповідно до Положення про автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, в тому числі, з правом прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників, та повним обсягом персональної відповідальності за здійснювану ним управлінську діяльність в період виконання обов'язків директора Автопідприємства.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримує. Пояснив, що після того як наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 28.01.2013 року № 70-к його було призначено директором автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, він сумлінно виконував свої службові обов'язки. Добився економії коштів на автопідприємстві. Після призначення його на посаду директора автопідприємства він виявив необґрунтоване завищення автопробігу автомобілів які були закріплені за Кабінетом Міністрів, механічне накручування пробігу на спідометрах автомобілів, необґрунтоване списання пального, безлад у веденні документації диспетчером, безпідставне використання автомобілів автопідприємства на невиробничі цілі, яке списувалось на осіб пільговиків кабміну, які на цей час вже як два роки були померлими, та на вже померлих колишніх членів уряду. До цього була причетна працівник автопідприємства диспетчер автопідприємства ОСОБА_5 Про всі ці порушення він доповів тодішньому міністру, з ініціативи якого була створена комісія, і ці чисельні порушення підтвердились. Після роботи по усуненню порушень по безпідставному використанню автомобілів річний пробіг автомобілів підприємства зменшився на 500000 км. Догани ОСОБА_5 були винесені на вимогу створеної комісії до якої у тому числі входили і юрист. До звільнення ОСОБА_5 з роботи він відношення не має, оскільки наказ на її звільнення з роботи видавала інша особа, він в цей час перебував на лікарняному та не здійснював керівництво автопідприємством. Вважає своє безпідставне звільнення з роботи наслідком конфліктної ситуації що склалась після зміни керівника міністерства з намаганням змінити його як керівника автопідприємства.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, вважаючи що не було підстав для звільнення позивача з роботи. Доповідна записка від 29.10.2014 року директора Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України не відноситься до обумовлених контрактом підстав для звільнення позивача. Вважає що позивач не допустив порушень законодавства, у тому числі які можуть бути розцінені як «грубі», та від дій позивача не настало ніяких негативних наслідків.

В судовому засіданні представник відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України позов не визнав. Пояснив, що вважає, що позивач ОСОБА_1 допустив грубе порушення законодавства, що призвело до значних негативних наслідків для Автопідприємства. Наказом від 30.10.2014 року № 66 розірвано укладений з позивачем контракт. Пунктом 5.3 «б» контракту з ОСОБА_1 встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для Автопідприємства настали значні негативні наслідки. Позивачем ОСОБА_1 були винесені дві догани диспетчеру ОСОБА_5 Звільнення її з роботи було за наказом в.о. керівника автопідприємства ОСОБА_4 Рішеннями Оболонського районного суду м. Києва від 13.03.2014 року остання була поновлена на роботі та з автопідприємства на її користь стягнутий середній заробіток за час її вимушеного прогулу, за час затримки у виконанні рішення, та моральна шкода загалом на суму 44335,88 грн. Це і є шкодою яка заподіяна автопідприємству від дій позивача. Просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України заперечував проти задоволенні позовних вимог позивача, вказавши що вважає звільнення позивача обґрунтованим. Підставою для звільнення була доповідна записка директора Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 29.10.2014 року в якій обумовлені підстави передбачені контрактом для його звільнення.

В судовому засіданні представник третьої особи Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України позов не визнав. Пояснив в судовому засіданні що порушення контракту позивачем проявилось в незаконному притягненні ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності та наданні незаконної вказівки звільнити її з роботи. Виплачені незаконно звільненому працівнику грошові кошти відповідно є шкодою заподіяною Автопідприємству.

Свідок ОСОБА_4 пояснив в судовому засіданні що він працював головним інженером автопідприємства. Керівником автопідприємства був ОСОБА_1 ОСОБА_1 видав два накази № 109 від 09.04. 2013 року та № 112 від 11.04.2013 року про застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді доган. Вказівки про звільнення ОСОБА_5 були загальними. Наказ від 08.05.2013 року про звільнення ОСОБА_5 видавав він. На той час він виконував обов'язки директора Автопідприємства, оскільки ОСОБА_1 хворів. Наказ про поновлення ОСОБА_5 на роботі видавав також він. По суті ніяких незаконних вказівок від ОСОБА_1 не було.

Вислухавши сторони, пояснення свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позовні вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, поновлення дії контракту такими що підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивача у частині стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу таким, що підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 28.01.2013 року № 70-к ОСОБА_1 був призначений директором Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (надалі Автопідприємство).(а.с.47 т.1).

Відповідно до Положення про Автопідприємство, затвердженого 11.04.2008 року, керівництво Автопідприємством здійснюється його директором, з яким укладається контракт з Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України.(а.с.15-16 т.1).

28.01.2013 року між Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_1 було укладено контракт терміном дії до 01.02.2016 року.(а.с.13-14 т.1).

Наказом від 30.10.2014 року № 811-к ОСОБА_1 звільнений з займаної посади з підстав передбачених контрактом п. 8 ч.1 ст.36 КЗпП України. Підстава: доповідна записка директора Господарсько-фінансового департаменту В.М. Вакараша від 29.10.2014 року. .(а.с.43 т.1).

Таким чином підставою для звільнення ОСОБА_1 є доповідна записка директора Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 29.10.2014 року на ім'я Міністра Кабінету міністрів Семерака О.М. (а.с.81-82 т.1).

Відповідно до тексту цієї доповідної записки, ініціюванням її подання стало вивчення директором Господарсько-фінансового департаменту Вакараш В.М. повідомлення, викладеного в заяві адвоката Гелли С.В. від 22.10.2014 року, який представляв інтереси колишнього диспетчера Автопідприємства ОСОБА_5, про порушення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_5 Як вказано в доповідній записці директор автопідприємства ОСОБА_1 видав накази № 109 від 09.04. 2013 року та № 112 від 11.04.2013 року про застосування до ОСОБА_5 доган які були визнані судом виданими з порушенням законодавства про працю, та з урахуванням цих наказів в.о. директора автопідприємства ОСОБА_4 був виданий наказ № 144 від 08.05.2013 року про застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, який також був визнаний судом виданим з порушенням законодавства про працю. При поновленні на роботі на користь ОСОБА_5 з автопідприємства були стягнуті грошові кошти. 22.07.2014 р. державною виконавчою службою винесена постанова про арешт коштів боржника. Наслідком такого арешту могла бути зупинка господарсько-фінансової діяльності підприємства. Дії ОСОБА_1 як керівника автопідприємства автор доповідної записки вважає такими що підпадають під підпункт «б» пункту 5.3 Контракту, а пропозицією доповідної записки є звільнення директора Автопідприємства ОСОБА_1 з займаної посади та розірвання укладеного з ним контракту від 28.04.2013 р. згідно з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП (а.с.81-82).

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з пп. «б» п.5.3 контракту від 28.01.2013 року, укладеного між Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_1. керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для автопідприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.). Обов'язки керівника передбачено у п.п.2.2.1-2.2.14 вказаного контракту.

В судовому засіданні встановлено що фактичною підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі підпункту «б» п. 5.3. Контракту, згідно доповідній записці від 29.10. 2014 р., стало видання ним наказів № 109 від 09.04.2013 р. та № 112 від 11.04.2013 р. про застосування до ОСОБА_5 доган та наказ № 144 від 08.05.2013 р. який позивач не видавав, про застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, виданий головним інженером Автопідприємства ОСОБА_4, який на той момент виконував обов'язки директора Автопідприємства, а також стягнення грошових сум з автопідприємства при поновленні ОСОБА_5 на роботі.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки, і відповідальність сторін9у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника. Умови розірвання договору. В тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Оскільки контракт є формою трудового договору, то притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав передбачених контрактом регулюється КЗпП України.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці..

Як зазначено в доповідній записці від 29.10.2014 року, наказом директора Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України 24 квітня 2014 року № 28 було утворено комісію з перевірки наявності фактів порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про працю при застосуванні заходів дисциплінарного впливу до ОСОБА_5 Згідно з актом службової перевірки від 05.05.2014 року комісія дійшла висновку про видання ним наказів № 109 від 09 квітня 2013 року та № 112 від 11 квітня 2013 року з порушенням вимог законодавства про працю.

Таким чином порушення яке інкримінують ОСОБА_1 було виявлено 05.05.2014 року, а строк його притягнення до відповідальності закінчився 05.06.2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

За приписом ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

В судовому засіданні встановлено що наказ № 144 від 08.05.2013 р., про застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, виданий не ОСОБА_1, а виконуючим обов'язки директора автопідприємста ОСОБА_10 який на той час виконував обов'язки директора Автопідприємства. Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 знаходився у цей час на стаціонарному лікуванні у медичному закладі і не виконував свої службові обов'язки.

Суд приходить до висновку що позивачу ОСОБА_1 безпідставно поставлено в провину дії по виданню наказу про звільнення ОСОБА_5 які він не скоював. Цей наказ виданий зовсім іншою особою в межах наданих йому повноважень як виконуючого обов'язки директора автопідприємства.

Суд приходить до висновку про безпідставність застосування до ОСОБА_1, пп. «б» п.5.3 контракту від 28.01.2013 року, укладеного між Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_1 згідно якого керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для автопідприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.).

У доповідній записці(а.с.81-82) відсутнє посилання на збитки від дій ОСОБА_1

Поза увагою відповідачів залишилось положення ст.237 КЗпП України, якою передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8 ст.134 КЗпП України, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяною підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», п.33 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов'язок по відшкодуванню шкоди. заподіяної установі у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної установі у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу покладається на службову особу, за наказом якого звільнення працівника здійснено з порушенням закону. При цьому винна в незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.

Оскільки позивач не видавав наказ № 144 від 08.05.2013 р., про звільнення ОСОБА_5 то і грошові суми стягнути на підставі судового рішення з автопідприємства не можуть трактуватись як збитки спричинені ОСОБА_1

Окрім цього відповідачами не враховано, що відповідно до положень п.8 ст.134, ст.237 КЗпП України вони не позбавлені можливості стягнення цих грошових сум у повному розмірі безпосередньо з особи яка видавала наказ про звільнення ОСОБА_5, тобто з в.о. директора Автопідприємства.

В судовому засіданні встановлено, що 30.10.2014 року позивачу наказ про його звільнення до відома не доводився, а 31.10.2014 року о 10-00 годині на робочому місці позивача він був усно доведений до його відома. У письмовому вигляді 31.10.2014 року наказ про звільнення позивач не отримав, трудова книжка йому видана не була, повний розрахунок з позивачем на підставі ст.116 КЗпП України не проведений.

Відповідно до ст.47 КЗпП України в день звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок, а окрім цього видати йому копію наказу про його звільнення.

Таким чином процедура належного звільнення позивача відповідно до вимог ст.47 КЗпП України 31.10.2014 року завершена не була.

Після оголошення позивачу наказу про звільнення останньому стало зле та він звернувся за медичною допомогою до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами», був госпіталізований до лікарні і знаходився на стаціонарному лікуванні з 31.10.2014 року по 07.11.2014 року. Це підтверджується листом непрацездатності(а.с.9).

Відповідно до ч.3 ст.40 та ч.3 ст.41 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності(крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється лише на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Оскільки звільнення позивача відбулось без законної підстави, відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України позивач повинен бути поновлений на роботі.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Справа про поновлення ОСОБА_1 на роботі вже була предметом розгляду судів 1 та 2 інстанції, і рішення про відмову йому в задоволенні позовних вимог скасовано судом касаційної інстанції. Суд не вбачає підстав для виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час його вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки (а.с.69 т.2) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складала 11015 грн. 57 коп., а середньоденна заробітна плата складала 524 грн. 55 коп.

Таким чином за час вимушеного прогулу, але не більше як за рік, на користь позивача підлягає стягненню 131032 грн. 50 коп.( 524,13 грн. х 250 робочих днів одного року =131032 грн. 50 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,57-61,208,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.21,36,40,41,47,149,116,235 КЗпП України,суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третьої особи Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Скасувати наказ від 30 жовтня 2014 року № 811-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Поновити дію контракту від 28 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Стягнути з Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 131032 грн. 50 коп.(сто тридцять одна тисяча тридцять дві гривні 50 коп.).

Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому заробітної плати у межах середньомісячного заробітку в сумі 11015 грн. 57 коп.(одинадцять тисяч п'ятнадцять гривень 57 коп.) довести до негайного виконання.

Стягнути з Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України судовий збір на користь держави в розмірі 1310 грн. 32 коп.(одна тисяча триста десять гривень 32 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва, через Голосіївський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.В. Ладиченко